Омелянович-Павленко Іван Володимирович

В роки Першої світової війни 1914—1918 — полковник російської армії. Командував 8-м гусарським полком, який він українізував у 1917 р.

У червні 1918 року по Г.Базильському очолив 11-у дивізію, начальником штабу залишився підполковник О.Рак. В 1918–1920 — командир Сердюцького кінного Лубенського полку, згодом — кошовий отаман Харківського козацького коша.

В грудні 1918 — лютому 1919 рр. у Галицькій армії командував групою «Наварія» у битві під Львовом.

Влітку 1919 р. — інспектор кавалерії Армії УНР.

Навесні 1920 р. організував і очолив Окрему кінну дивізію — найбільше оперативне з'єднання Армії УНР.

Після поразки УНР перебував в еміграції в Польщі. У часі розслідування по «справі генерала Базильського» в знак протесту написав відвід з посади, 8 липня 1921 року офіційно звільнений з посади військового міністра. З 1923 жив у Празі.

У червні 1941 І. Омелянович-Павленко сформував на Поділлі 109-й поліційний батальйон. За кілька місяців цей підрозділ було перетворено в міську поліцію в Білій Церкві, а на початку 1942 — в 109-й батальйон допоміжної поліції (Шуцманшафт) у Вінниці. Командуючи цим батальйоном, був українським комендантом Вінниці, брав участь в боях проти радянських партизанів. За даними історика Ярослава Тинченка, намагався захищати місцеве населення, в тому числі рятував від смерті вінницьких євреїв.

Полковник Михайло Садовський в листі генералу УНР Всеволоду Петріву від 23 жовтня 1941 а писав:

«Вже багатьох наших людей, офіцерів і цивільних, відправили ми на звільнені наші землі. Офіцери зазвичай займають посади комендантів поліції. Навіть генерал Омелянович-Павленко (молодший) займає посаду такого коменданта по Вінницькому округу. Частина наших офіцерів полягають у ролі перекладачів при німецькій армії»[1].

Могила Івана Омеляновича-Павленка

У 1942 був перекинутий німецьким командуванням в Білорусь для боротьби з партизанами[2].

У квітні 1943 109-й батальйон, який виявив себе дуже надійною бойовою частиною, але зазнав в боях важких втрат (близько 120 чоловік), відтягнуто до Вінниці. Тут відбулося нагородження вояків, що відзначились, і поповнення частини місцевими охотниками, яких виявилось напрочуд багато.

У червні батальйон переводять до Житомира, де керівництво окружної поліції, вочевидь боячись повторення випадку із 108-им шуцбатальйоном, повністю змінює командування частини, і арештовує членів ОУН. Омеляновича-Павленка переводять на посаду керівника вінницької районної поліції, тоді як всі керівні посади займають німці (хоча номінальним комендантом частини залишається український сотник Фещенко-Чопівський). Цей крок викликав різке незадоволення вояків, більшість яких під час першого ж виїзду на операцію здійснили масовий перехід на бік УПА. Залишки батальйону влито до 33-го поліційного полку СС.

З липня 1943 працював над створенням Української визвольної армії.

У 1944 емігрував до Німеччини, після війни переїхав до США.

Помер у Чикаго, похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

• Хрест Симона Петлюри
• Воєнний хрест

• Орден Святого Георгія 4-го ступеня
• Орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом
• Орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість»
• Орден Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами
• Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом
• Георгіївська зброя

• Відзнака для східних народів 2-го класу в бронзі з мечами