Осока низька

Вигляд дернини влітку.

Суцвіття.

Плоди.

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 4-15 см, що утворює щільні дернини. Кореневище висхідне, коротке, товсте і дерев'янисте. Стебла заввишки 2-10 см у кількості від 2 до 15, прямовисні, заокруглено-тригранні, гладенькі, вкриті численними залишками листкових піхов червоно-бурого чи іржасто-пурпурового кольору. Листки у 2-10 разів довші за стебла, вузьколінійні (1-2 мм завширшки), спочатку пласкі, згодом складені уздовж, світло-зелені або сірувато-зелені, жорсткі. Краї листкових пластинок пилчасті, а їхня поверхня та краї вкриті розсіяними щетинкоподібними волосками.

Суцвіття — короткі колоски, складені лише з чоловічих або жіночих квіток. Чоловічі суцвіття завжди розташовані на верхівці пагона по одному, а жіночі у кількості 1-3 штук розсіяні по всій довжині стебла, інколи знаходяться майже біля його основи. Колоски осоки низької протерандричні, тобто чоловічі зацвітають раніше за жіночі. Тичинковий колосок завдовжки 0,5-2 см, завширшки 2-4 мм і розташований на ніжці завдовжки до 1 см. Він лінійний, лінійно-ланцетний або ланцетний, відносно багатоквітковий, із довгими, широко-ланцетними або ланцетними, червоно-бурими лусками, з яких нижні — заокруглені, а верхні — гострі. Кожна луска на верхівці та по краю має широку білу плівку, тому тичинковий колосок загалом виглядає сріблястим. Жіночі колоски завширшки 5-7 мм, негусті, складені лише з 2-5 квіток, розташовані на ніжках завдовжки до 5 мм, які не виступають за краї трубчастих червоно-бурих піхов покривних листків. Нижній покривний листок здебільшого має видовжену піхву, біля верхівки косо зрізану, як правило, із редукованою листковою пластинкою, рідше — із короткою щетинкоподібною або лінійною пластинкою. Луски жіночих колосків від вузько- до широко-яйцеподібних, гострі чи коротко-остисті, від світло- до червоно-бурого кольору, по краю широко білоплівчасті, із зеленкуватим кілем. Довжина лусок або дорівнює довжині мішечків, або дещо перевершує її. Мішечки завдовжки 2-3 мм обернено-яйцеподібні, при основі вузько-клиноподібні, з неясними жилками, тупо- чи опукло-тригранні, коротко-волосисті, зеленкувато-сірі, жовтувато- чи блідо-зелені, ближче до верхівки іржасті. Ближче до верхівки вони різко звужуються (майже округлі) в короткий, слабко-виїмчастий або цільний, надзвичайно вузький (завширшки 0,1 мм), бурий носик. Приймочок три.

Плоди — запушенні заокруглено-тригранні горішки із короткими двозубими носиками.

Число хромосом 2n = 36, 38, 72.

Осока низька належить до рослин із західно-палеарктичним типом ареалу, тобто розповсюджена майже по всій помірній зоні Євразії. В Європі вона відсутня лише на півночі субконтиненту. В Азії поширена від Кавказу і Надволжя на заході через Сибір аж до Далекого Сходу, включно із Китаєм, Корейським півостровом та Японським архіпелагом.

В Україні цей вид поширений у північно-східній частині степового поясу, подекуди проникаючи і в зону лісостепу. В лісових областях цей вид трапляється спорадично у світлих розріджених лісах, такі осередки існують у Поліссі, Карпатах, Криму.

Рослина морозостійка, світлолюбна, посухостійка — здатна ефективно використовувати запаси ґрунтової вологи завдяки розвинутій кореневій системі, що проникає на глибину до 40 см. Зростає на рівнинах у степах та на добре прогрітих суходільних луках, особливо у місцях близького залягання вапняків та крейди. Крім того, осока низька трапляється у нижньому та середньому поясі гір, де займає остепнені соснові, модринові, дубові та мішані ліси, сухі трав'янисті схили, щебенисті гірські степи. В Альпах вона не підіймається вище за 1500 м, на Кавказі відмічена на висотах 1300—2500 м. У горах осока низька є типовим видом особливих фітоценозів — «знижених Альп». На теренах України ця осока входить до рослинного угруповання, називаного Pineta sylvestris. Такий фітоценоз утворений сосною звичайною, під гіллям якої у трав'яному покриві панує саме цей вид[2]. Крім того, у степовій зоні за участю осоки низької утворюються рослинні угруповання, які об'єднують у формацію Cariceta humilis. Ця формація має в Україні три ексклави: подільський, середньоруський та кримський, в кожному з яких співдомінантами осоки низької виступають різні види рослин. Найчастіше разом із нею зростають такі трави як костриця валіська, ковила волосиста та найкрасивіша, стоколос прибережний, келерія гребінчаста[3].

Розмножується вегетативно та насінням. Вегетативне розмноження відбувається шляхом поділу кореневища, проте, через його незначну довжину дочірні особини зростають у притул до материнської, утворюючи щільні дернини. З часом така дернина розростається своїми краями, тоді як її центральна частина поступово відмирає. Внаслідок цього процесу дернина інколи набуває вигляду підкови чи кільця, яке поступово ділиться на окремі частини, кожна з яких започатковує нову колонію-клон.

Цвітіння відбувається наприкінці квітня — початку травня. В. В. Альохін за спостереженнями у Центрально-Чорноземному заповіднику (Росія) виділяв жовтуватий аспект під час цвітіння у степу осоки низької, але в останні роки у зв'язку зі зниженням чисельності виду такі аспекти вже не спостерігають[4]. Запилення здійснюється за допомогою вітру. У поширенні насіння певну роль відіграють мурахи (мірмекохорія).

У природі осока низька відіграє важливу роль в харчуванні диких тварин. Її листям ласують сарни, зайці, бабаки. Деякою мірою вона сприяє утворенню чорноземів, особливо у кримських яйлах на малопотужних карбонатних ґрунтах.

Осока низька є цінним кормом для худоби, яка споживає молоді, ще не загрубілі пагони навесні й початку літа. Особливо полюбляють їсти цю траву вівці та коні. Серед корисних господарських ознак слід зазначити здатність швидко відновлюватись після ушкодження тваринами та стійкість до витоптування.

Не зважаючи на це, в окремих регіонах цей вид став рідкісним. В Україні осока низька занесена в списки охоронюваних рослин в 11 областях, а в Росії — в місцеві Червоні книги 6 адміністративних одиниць[5]. Рослинні угруповання за участю осоки низької є рідкісними та занесені до Зеленої книги України[2][3]. Чинниками, що несприятливо впливають на чисельність цієї рослини, є степові пожежі, надмірне випасання худоби, вузька еколого-ценотична амплітуда виду.

В межах виду виділяють два підвиди:

• Carex humilis var. humilis — номінативний, поширений у західній частині ареалу від Європи до Сибіру;
• Carex humilis var. nana (H.Lev. & Vaniot) Ohwi — осока приземкувата, поширена у східній частині ареалу від Сибіру до Далекого Сходу.

Крім того, для цього виду наводять наступні синоніми:

• Carex buschiorum V.I.Krecz. ex Kolak.
• Carex callitrichos var. austrohinganica Y.L.Chang & Y.L.Yang
• Carex clandestina Gooden.
• Carex gersneri Suter
• Carex humilis var. humilis
• Carex humilis var. longifolia Stoeva & E.D.Popova
• Carex prostrata All.
• Carex scariosa Lam.
• Trasus clandestinus (Gooden.) Gray[6]