Ковила волосиста

Слово ковила походить прасл. *kovylь, пов'язаного з *kovati («кувати», первісно — «бити», «рубати»), тобто «те, що рубають, косять»[3].

Назва тирса, очевидно, пов'язана з діалектною назвою стоколосу польового дирза[4] (від лит. dirsė) і не має стосунку до «тирса»[5].

Суцвіття

Трав'яниста рослина 30-100 см заввишки, утворює щільні дернини. Стебла численні, тонкі, міцні, голі. Листки вузьколінійні, обгортають стебла, всередині запушені, зовні голі.

Суцвіття — багатоколоскова, стиснута, вузька волоть 10-25 см завдовжки. Колоскові луски майже однакові, довгасто-загострені, з трьома жилками, нижня квіткова луска із запушеною мозолистою основою. Остюк слабо- або гостро-шорсткий, злегка звивистий, двічі колінчасто-зігнутий, 13-23 см завдовжки. Єдина в Україні ковила, остюк у якої не пірчастий, а волосоподібний.

Плід — зернівка.

Число хромосом 2n = 44.

Типовими місцями зростання цього виду є степи, кам'янисті схили, негусті зарості чагарників, рідше — узлісся і галявини. Рослина морозо- та посухостійка, світлолюбна, віддає перевагу плодючим ґрунтам, багатим на карбонати.

Фенологічно відростає цей злак пізніше, ніж пірчасті види, розвивається поволі. Розмножується насінням.

Квітне у липні-серпні, в середземноморських популяціях цвітіння відбувається в травні-червні. Цвітіння припадає на час літньої спеки, коли більшість степових рослин уже утворила насіння і засохла. Викидаючи суцвіття, прикрашені довгими волосоподібними остюками, тирса надає степу блідо-зеленого кольору. В подальшому остюки допомагають зрілому насінню переноситися вітром і «загвинчуватися» в землю. Плодоносить у серпні-вересні. Нерідко сухі стебла з насінням, що не встигло вивільнитися, зберігаються усю зиму до наступного вегетаційного сезону.

Ареал виду охоплює Південну Європу, Малу і Центральну Азію, південь Сибіру, Монголію, передгір'я Гімалаїв. Окремі популяції розпорошені і в Середній Європі, де вони займають найбільш сухі і прогріті місця. В Україні розповсюджений досить широко по лісостепових і степових районах, звичайний в Криму, іноді трапляється на півдні Полісся і в Прикарпатті. В передгір'ях підіймається до висоти 1000 м над рівнем моря.

До цвітіння тирса — чудовий корм для худоби, особливо для коней і овець; сіно, скошене в цей час, має добрі поживні якості. Після достигання плодів тирси пасовища стають небезпечними для овець, бо плоди заплутуються у вовні, вкручуються в шкіру, завдаючи болю тваринам і наносячи їм рани; ушкоджують вони й ротову порожнину худоби.

Завдяки здатності утворювати щільні дернини, ковила волосиста може затримувати часточки ґрунту і захищати його поверхню від розмивання. В місцях масового зростання її можна розглядати як протиерозійну і ґрунтотворну рослину. Крім того, її суцвіття збирають для сухих букетів, а в Іспанії інколи роблять з них віники.

Хоча в цілому популяції цього злаку численні, вони можуть швидко скорочуватись при надмірному випасанні худоби, оранці, терасуванні і залісненні схилів. Вид охороняється у наступних заповідниках і національних парках: «Асканія-Нова», «Святі Гори», «Подільські Товтри», «Медобори», «Єланецький Степ», Канівському, Азово-Сиваському, Опуцькому, Казантипському, Кримському, Луганському, Українському степовому, Дунайському, Чорноморському. Ковилу волосисту культивують у ботанічних садах Донецька, Кривого Рога, Києва.

• Ковила волосиста у Червоній книзі України. — Переглянуто 20 грудня 2014.