Паратифи
Паратифи А, В та С (лат. paratyphus А aut В, англ. paratyphoid fever A or B or C) — захворювання антропонозної природи, що характеризуються тифоподібними проявами, але мають деякі відмінності в клінічній симптоматиці від класичного черевного тифу.
| Паратифи | |
|---|---|
| Спеціальність | інфекційні хвороби |
| Симптоми | гарячка, висип, інтоксикація, гепатомегалія[1], спленомегалія, діарея, запор[1], фарингіт, головний біль і брадикардія[1] |
| Причини | Salmonella paratyphi Ad, Salmonella paratyphi Bd і Salmonella paratyphi Cd |
| Метод діагностики | мікробіологічна культура, ІФА і ПЛР |
| Препарати | ципрофлоксацин, пефлоксацин, азитроміцин, цефіксим, амоксицилін, цефтріаксон, цефотаксим, азтреонам, іміпенем, гатіфлоксацин і моксифлоксацин |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | 1A08 |
| МКХ-10 | A01.1-A01.4 |
| DiseasesDB | 33218 |
| MeSH | D010284 |
Черевний тиф і паратифи часто об'єднують у поняття тифо-паратифозні захворювання. Це схожі між собою бактеріальні захворювання антропонозної природи, спричинені бактеріями роду Salmonella, з фекально-оральним механізмом передачі, що характеризуються первинним ураженням лімфатичного апарата тонкого кишечнику й системи макрофагальних фагоцитів, бактеріємією з розвитком основних клінічних проявів — гарячки, інтоксикації з переважанням процесів гальмування роботи нервової системи, порушення вегетативної іннервації, функції кишечнику, гепатоспленомегалії, характерного висипу.
Нерідко на етапі долабораторної діагностики відрізнити паратифи від черевного тифу за клінічними ознаками не є можливим, у зв'язку із чим на доклінічному етапі припустиме використання такого збірного поняття як тифо-паратифозне захворювання. Повідомлення в санітарно-епідеміологічну службу про таке спонукає відповідні структури проводити однотипні протиепідемічні заходи в незалежності від того, яка саме хвороба відповідна за підозрюваний випадок, тому що ці заходи універсальні як для черевного тифу, так й для паратифів.
Історичні відомості
У 1896 році Еміль Шарль Ашар і Рауль Бенсауд вперше описали випадки хвороби, що відрізнялися від черевного тифу, якого на той час вивчили вже досить ґрунтовно, виділили нового збудника й застосували термін «паратиф». Збудника паратифу А детально вивчив у 1898 році Н. Гвін, а збудника паратифу В описав у 1900 році Гуго Шоттмюллер. У 1919 році В. Макадам (в Іраці) й Л. Хіршфелд (в Сербії) незалежно один від одного виявили випадки паратифу С, а збудник його детально описали незалежно один від одного К. Тенброек (1920 р.) і Ф. Ендрюс разом С. Неав (1921 р.).
Актуальність
Вважається, що кожного року в світі відбувається 5 млн випадків паратифів[2], де більшість припадає на паратиф A. В Україні переважає серед тифо-паратифозних інфекцій черевний тиф, зустрічається паратиф В. А от паратифи А та С притаманні більш південним країнам.
Етіологія
Сальмонел паратифів А, В й С відносять до роду Salmonella, сімейства Enterobacteriaceae. За схемою Кауфмана-Вайта (Міжнародна класифікація роду сальмонел згідно різниці в О- та Н-антигенах) з доповненням Попофф/Ле Мінор Salmonella paratyphi A (Salmonella enterica підвиду enterica, серовар paratyphi А) — представник групи А1 О:2, Salmonella paratyphi B (Salmonella enterica підвиду enterica, серовар paratyphi B) — представник численної групи В4 О:4,5, Salmonella paratyphi С (Salmonella enterica підвиду enterica, серовар paratyphi С — представник групи С14О:6,7. Біовар сальмонели паратифу В Ява (англ. Java), також згідно міжнародної класифікації відомий як L(+) tartrate(+) / biovar dT+, не відносять до збудників паратифів, а до патогенів сальмонельозів. Сальмонела паратифу А має 3 серовари, тоді як інші збудники паратифів В і С їх не мають.
Культурально-морфологічні особливості
Паратифозні сальмонели — це грамнегативні палички, що мають джгутики, зі слабкою біохімічною активністю на відміну від інших, так званих, зоонозних сальмонел.
Особливості зростання
Як й інші сальмонели, зростають на звичайних поживних середовищах, але особливо добре на тих, що містять жовч. Оптимум росту +37°С, рН — 7,2-7,4. У зовнішньому середовищі паратифозні сальмонели відносно стійкі, добре переносять низькі температури протягом декількох місяців. Виживання цих збудників у воді залежить від умов — у проточній вони зберігаються кілька днів, у водопровідній — до 3 місяців, у мулі колодязів — до 6 місяців. Дуже добре вони зберігаються в харчових продуктах, особливо в молоці, сирі, сметані, м'ясному фарші, в овочевих салатах. Вважають, що сальмонели паратифу В здатні іноді розмножуватися в молочних продуктах, тому іноді паратиф В може перебігати як звичайна гостра діарейна інфекція.
Стійкість
Під дією високої температури швидко гинуть (при температурі +50°С — через годину, +60°С — через 20-30 хв., при кип'ятінні — миттєво). Прямі сонячні промені діють на них згубно. Під дією звичайних дезінфектантів вони гинуть через кілька хвилин.
Антигенна структура та фактори агресивності
Паратифозні палички містять 2-3 соматичні О-антигени, мають джгутиковий Н-антиген, достатньо великий набір ферментів, що підвищують їх агресивність: гіалуронідаза, фібринолізин, лецитиназа, гемолізин, тощо. Багато атрибутів паратифозних паличок — вірулентність, аглютинабільність, лізабельність не є постійного ступеню, незмінними, вони можуть перемінятися під впливом антибіотиків, бактеріофагів та інших несприятливих для бактерій факторів. Навіть в процесі захворювання у одного хворого властивості збудника змінюються. Salmonella paratyphi С містить й Vi-антиген, що є й у збудника черевного тифу.
Ведучий фактор патогенності паратифозних мікробів — ендотоксин (ліпідно-полісахаридний комплекс), що виділяється при руйнуванні бактерії. Саме він є ведучим в формуванні багатьох основних клінічних проявів. Загальна токсична дія ендотоксину паратифозних сальмонел виражена слабіше ніж у черевнотифозної, але сильніше, ніж в інших зоонозних сальмонел.
Епідеміологічні особливості
Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.
Патогенез
Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.
Клінічні прояви
Згідно МКХ-10 вирізнять підклас «Тиф і паратиф А01», а в цьому підкласі виділяють:
- Паратиф А А01.1;
- Паратиф В А01.2;
- Паратиф С А01.3;
- Паратиф не уточнений А01.4;
Інкубаційний період становить 7-30 діб.
Багато в чому симптоми паратифів нагадують такі при черевному тифі, однак є певні особливості.
Особливості перебігу паратифу А
Паратиф А:
- досить часто, ніж при черевному тифі (більш, ніж у половини хворих), захворювання починається гостро;
- гарячка часто ремітуюча;
- часто вже в перші дні у хворих виявляються ознаки ураження дихальних шляхів (першіння, біль у горлі, незначний кашель);
- шкіра та кон'юнктиви часто гіперемовані (мають червоний відтінок), нерідко виявляють ознаки фарингіту;
- висип з'являється раніше (у більшості хворих вже на 5-7 день хвороби), він частіше розеольозно-папульозний, іноді виключно папульозний (кореподібний), нерідко рясний, розташовується не тільки на тулубі, а й на згинальних поверхнях рук;
- запори і розлади випорожнень в початковому періоді хвороби спостерігають з однаковою частотою;
- нерідко бувають озноби, пітливість;
- тифозний статус виникає рідкісно;
Паратиф А частіше за черевний тиф дає рецидиви, але рідше — ускладнення у вигляді перфорації кишечнику й кишкових кровотеч. Перебігає в цілому легше, ніж черевний тиф, по тяжкості перебігу займаючи як би проміжне положення між черевним тифом і паратифом В. Тривалість перебігу захворювання може бути така ж, як й при черевному тифі.
Особливості перебігу паратифу В
Паратиф В:
- коротший, ніж при черевному тифі та паратифі А, інкубаційний період;
- початок в більшості випадків гострий, раптовий, з помірної нудоти, блювання, розладів випорожнень;
- нерідкі в початковому періоді озноби, пітливість;
- гарячка зазвичай короткочасна (1-5 днів), найрізноманітніша — субфебрильна, ремітуюча, іноді — хвилеподібна;
- у зв'язку з короткочасністю перебігу висип може бути відсутнім, але іноді він з'являється на 4-5 день, тоді може бути рясним, поліморфним;
Іноді паратиф В може перебігати як звичайна гостра діарейна інфекція без розвитку тифозних змін й інтоксикації (так звана «мюнхенська гастритична гарячка»). Він рідкісно дає ускладнення у вигляді кишкової кровотечі (лише у 7-10 % хворих) та перфорації.
Перебіг паратифу С
Паратиф С є рідкою хворобою, часто перебігає як сепсис з утворенням гнійників у внутрішніх органах.
Діагностика
Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.
Лікування
Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.
Профілактика
Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Черевний тиф.
Примітки
- Disease Ontology — 2016.
- Travelers' Health. Chapter 4. Travel-Related Infectious Diseases. Grace D. Appiah, Michael J. Hughes, Kevin Chatham-Stephens. Typhoid & Paratyphoid Fever. (англ.)
Джерела
- Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2 / С. 29-44
- Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
- Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. Державне медичне видавництво УРСР, К. 1947. — 392 с.
- Typhoid and Paratyphoid Fevers CDNA National Guidelines for Public Health Units (англ.) Протокол МОЗ Австралії стосовно тифо-паратифозних захворювань
Література
- Buckle GC, Walker CLF, Black RE. Typhoid fever and paratyphoid fever: Systematic review to estimate global morbidity and mortality for 2010. Journal of Global Health. 2012;2(1). (англ.)
- Arndt MB, Mosites EM, Tian M, Forouzanfar MH, Mokhdad AH, Meller M, et al. Estimating the burden of paratyphoid a in Asia and Africa. PLoS neglected tropical diseases. 2014;8(6): e2925. (англ.)