Патриція Килина

Патриція Нелл Воррен взяла своє прізвище-псевдонім Килина з імені однієї з героїнь Лісової пісні Лесі Українки.[9]

Справжнє ім'я Патриції Килини — Патриція Нелл Воррен (англ. Patricia Nell Warren). Народилася в американській родині Конрада Воррена, у штаті Монтана. Родина Патриції мала німецько-норвезько-ірландське коріння. Здобувши середню освіту, вступила до Мангеттенвільського коледжу (англ. Manhattanville College) неподалік від Нью-Йорка, де студіювала середньовічну літературу. По закінченні студій працювала редактором у нью-йоркському літературному журналі «Reader's Digest».[2]

Згодом у 1957 році Килина вийшла заміж за українського та американського письменника Юрія Тарнавського. У тому ж 1957 році, самостійно опанувавши українську мову, почала писати україномовну поезію[10]. Свій перший вірш Траґедія джмелів вона прочитала 23 лютого 1958 в Нью-Йорку на літературному вечорі літоб'єдання «Слово».[11] Пізніше Килина продовжила друкувати свої поезії у видавництві НЙГ, у альманісі-збірнику НЙГ Нові поезії та в інших літературних українських діяспорських журналах та альманахах «Сучасність», Наше Життя, Слово,[12] «Овид / Horizon»[13] тощо. Поява її україномовної поезії наприкінці 1950-их й на початку 1960-их була в своїй більшості позитивно сприйнята українською діаспорною літкритикою, яка щедро хвалила Килинину поетику за її «мітотворність» та «мовний шарм».[14] Окрім власної україномовної поезії, Килина також перекладала з української на англійську мову й разом зі своїм чоловіком Юрієм Тарнавським англійською добірку українських народних дум «Ukrainian Dumy / Українські думи» (Toronto/Cambridge, 1979),[15] а також ряд творів Василя Стефаника (журнал Horizons[16], Нью-Йорк, 1965), Михайла Коцюбинського (Englewood, CO, 1973),[17] Вадима Лесича та Емми Андієвської (Львів, 2000) тощо.[7][18] Пізніше Килина описала свої роки в українській літературі у автобіографії-статті Трагедія джмелів: мої роки як поет у засланні 1959—1973 (англ. A Tragedy of Bees: My Years as a Poet in Exile 1959-1973), надрукованій у 1995 році у часописі Гарвардський ґейський та лезбійський оглядач (англ. Harvard Gay & Lesbian Review).[19]

Наприкінці 1960-х Килинині літературні устремління стрімко переходили від написання поезії українською й до написання худліту її рідною англійською.[20] На момент розлучення Килини з Тарнавським у 1973 році,[21] вона вже перестала писати українською й повністю перейшла на англійську мову, після чого написала ще кілька романів англійською.

У 1974 Патриція зробила камінг-аут, як лесбійка.

Одною з ключових тем її англомовних романів були гомосексуальні стосунки та їх сприйняття в суспільстві. Найвідомішим роман на цю тематику став Килинин роман «Лідер забігу» (англ. The Front Runner), що розійшовся загальним накладом 10 мільйонів примірників та був перекладений десятьма мовами.[2][22][23]

У 1976 році Уоррен опублікувала свій третій роман "The Fancy Dancer". Це історія про священика-новачка у вмираючій сільській парафії, який закохується в гея-напівкровку із судимістю та "незаконними бажаннями". Це був перший бестселер, який зобразив гея-священика та дослідив життя геїв у маленькому містечку.

Померла 9 лютого 2019 року.[24][25][26]

За кілька років до смерті, у 2010-х роках Килина перенесла архів з оригінальними рукописами своїх україномовних та англомовних творів, епістолярну спадщину, важливі першодруки до Національного ґей та лезбійського архіву ОДИН, Бібліотек Університету Південної Каліфорнії (англ. ONE National Gay & Lesbian Archives, University of Southern California Libraries).[6]

Загалом творчість Килини у царині української літератури позитивно оцінили як іноземні літкритики (Юзеф Лободовський тощо), так і українські (Богдан Рубчак, Марії Ревакович, Олександр Астаф'єв тощо), однак є й ті літературознавці, які у поезії Килини вбачають бездарного письменника, який «погано володіє українською мовою, та займається псевдофілософією» (Ґеорґій Ґрабович).

Після публікації у 1959 році кількох віршів Патриції Килини у черговому номері українського діаспорного часопису Нью-Йорку Нові поезії, польський поет Юзеф Лободовський у статті Молодий ліс на чужині (пол. Młody las na obczyźnie) надрукованій у паризькому польськомовному виданні Kultura описав її вірші як «лірика проминання, меланхолія мінливости», однак все ж зазначив, що її «лірична стихія ще не зовсім організована, [й] тяжіє до кристалізації»; Лободовський у підсумку зазначає, що «якщо ті вірші Килини, які мені відомі, вважати за дебют, його слід окреслити як щасливий».[27][28]

Через приблизно 10 років, у 1968 році, письменник та літературознавець Богдан Рубчак у своїй статті Міти чужинки. Уваги до творчости Патриції Килини для українського діяспорного часопису Сучасність висновив, що хоча Килина й знає українську мову поганенько, вона все ж орудує нею надзвичайно вправно, й в той час як він «міг би назвати десятки імен [українських] поетів, які пишуть бездоганною українською мовою, але української мови не чують», на противагу їм Килина таки дійсно навчилася буквально «чути українську мову». Рубчак підсумовує свій аналіз називаючи Килину «мітотворч[ою] поетк[ою]. [чиї] твори побудовані на основі дійсности та паралельно до неї, але їхні верхи, їхні значеннєві обертони, підносять уяву читача до над дійсних та над часових сфер».[29] Через кілька років у 1983 році Рубачак у своїй статті Доми як мушлі: українська еміґре поезія (англ. Homes as Shells: Ukrainian Émigré Poetry) з альманаху Нова земля, старі корені: досвід українців в Канаді (англ. New soil, old roots: the Ukrainian experience in Canada) розвив свою думку далі висновивши, що Килинина «вірність українській літературі доводить що дім не завжди є якимось географічним розташуванням: дім може бути самою лише мовою чи культурою, з їх власними чіткими територіальними наказовостями».[30][31] Через кілька десятиліть у 2017 році у своїй статті Перехрестя міфу та реальності у поезії Патриції Килини літературознавець Тадей Карабович прийде до схожого висновку й назве Килину поеткою, яка писала «на перехресті міфу та реальності».[32]

Ще кількома десятками років пізніше, вже у 2000-2010-х роках, аналізуючи творчий доробок Килини у кількох своїх критичних статтях письменниця та літературознавиця Марія Ревакович висновила що поетика Килини «в ідеологічному плані повністю міститься у філософії екзистенціалізму».[33] Ревакович також прийшла до висновку, що «де-факто перекри[ття] поетичн[их] канал[ів] комунікації з авдиторією, що спілкується рідною для поетки мовою» тобто перехід Килини у своїй поезії на українську мову (й відповідно на українську літературу) та відхід від англійської мови (й відповідно від американської літератури) впродовж майже 10 років «засвідчує свідоме [само]вигнання [Килини] в царину чужої мови».[34][35][36][37][20]

Оцінюючи творчий доробок Килини також у 1990-2000-х роках, літературознавець Олександр Астаф'єв проаналізувавши вірші Килини, приходить до схожого з Ревакович висновку, що Килина творить у рамках екзистенціалізму й теоретизує, що Килина своєю поетикою створює естетику протиставлення, зокрема віддаючи у своїй поезії важливу роль смерті, яка відіграє роль кризового стану, особливого виміру між буттям і небуттям, де триває боротьба природних, біологічних сил.[38][39]

У цей же період 2000-х згадує творчий доробок Килини й літературознавиця Соломія Павличко у своїй книжці Теорія літератури у розділі Рецепції та інтерпретації, де Павличко, з посиланням на вищезгадану статтю Рубчака, називає вірші Килини «свіжими, [однак] інтелектуально й формально невибагливими». У цьому ж розділі Павличко згадує, що висновки Рубчака щодо творчості Килини були осумнівлені літературознавцем Ґеорґієм Ґрабовичем, який у 1969 році у своїй статті Від мітів до критики у тому ж таки часописі Сучасність називає прочитання Рубчаком поезії Килини неадекватним, оскільки на думку Ґрабовича у віршах Килини немає «жодної міфології», а «тільки погане володіння українською мовою, та псевдофілософія».[40][41]

Аналізуючи творчість Килини вже наприкінці 2010-х, літературознавиця Ольга Смольницька знайшла сліди несвідомої «ірландськості» в українських творах Килини, висновивши, що це певно зумовлено її частково ірландським походженням.[42][43][44]

Юрко Кучерявий, який був куратором літературного фестивалю Велике Повернення Нью-Йоркської Групи, який відбувся у вересні 2016 року у Львові, говорив що згідно з одною з легенд, насправді Патриція Килина не писала свої україномовні вірші, і їх за неї нібито написав її тодішній чоловік Юрій Тарнавський.[25]

• Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.

• Патриція Килина на сайті книжкового-порталу Goodreads (англомовні книжки) (англ.)
• Патриція Килина на сайті книжкового-порталу Goodreads (україномовні книжки) (англ.)
• Двомовна творчість Патриції Килини: питання жанру (До 80-річчя від дня народження). Марія Ревакович