Пейто
Пейто (дав.-гр. Πειθώ, трансліт. Peithō, латиніз. Переконання) — богиня грецької міфології, яка уособлює переконання та спокушання. Її римським еквівалентом є Суада або Суадела. Зазвичай її представляють як супутницю Афродіти. Протилежністю її є Біа, уособлення сили та насильства.[1] Як уособлення, Пейто іноді уявляли богинею, а іноді абстрактною силою з її іменем.[2]
Пейто | |
---|---|
Божество в | давньогрецька релігія |
Батько | Океан |
Мати | Тетія або Афродіта |
Діти | Іїнга |
Міфологія
Пейто грає обмежену роль у міфології Греції. Переважно її зображають як супутницю Афродіти.
У деяких творах, зокрема Сапфо, показує Пейто як супроводжуючу Афродіти, хоча можливі й інші варіанти — Геба, Ірида або навіть Геката.[3] Піндар характеризує Пейто або як абстрактне поняття переконання, або як богиню, яка тримає «таємний ключ до святої любові», асоціюючи її з Афродітою.[4] Її також називають годувальницею дітей Еротів, які є дітьми Афродіти.[5] Фрагмент Ібіка описує Афродіту та Пейто, як ніжнооких, що годують Евріала серед квітів троянд.[6]
Нонн надає їй важливу роль у шлюбі Кадмоса та Гармонії, оскільки вона з'являється перед Кадмосом у вигляді смертного раба і прикриває його туманом, щоб провести невидимим через Самотракію до палацу Плеяди, прийомної матері Гармонії.[5] Пейто часто зображається на епінетроні V століття. В мистецтві її також відображали на весіллях Діоніса і Аріадни, Алкести і Адмета, Фетіди і Пелея, а також при союзі Афродіти і Адоніса.[7]
Коли Зевс наказав створити першу жінку, Пандору, Пейто і Харити прикрасили її шию золотим намистом, а Ори увінчали голову Пандори весняними квітами.[8] Екстравагантні прикраси, особливо намисто, в давньогрецькій літературі розглядалися з підозрою, оскільки вони, використовувалися для спокуси чоловіків.[9]
Батьківщина та сім'я
Родовід Пейто незрозумілий, оскільки різні автори вважають її батьками різних осіб. Гесіод в Теогонії ідентифікує Пейто як дочку титанів Тетії і Океана, що зробило б її Океанідою, сестрою відомих богинь, таких як Діони, Доріди і Метіди.[11] Інші джерела, наприкллад поетеса Сапфо, стверджує, що Пейто була дочкою Афродіти.[12] Нонн у своєму Діонісіака описує Харитів, ансамбль богинь благодаті та чарівності, де Пейто, Пасітея та Аглая, є дочками Діоніса.[13] Елегічний поет елліністичної епохи Гермесіанакта також відносить Пейто як одну з Харитів.[14] Алкман описує її як дочку Прометея та сестру Тіхе та Евномії.[15]
Нонн ідентифікує Пейто як дружину Гермеса, посланця богів.[16] Однак у коментарі до Ореста Евріпід зазначається, що Пейто — перша дружина Форонея, споконвічного короля Аргоса, і мати Егіалея та Апії.[17]
Культ і функції
Культи присвячені періоду Пейто припадають на початок V століття.[3] У ролі прислужниці чи супутниці Афродіти Пейто була тісно пов'язана з богинею любові та краси. Вона також ототожнюється з Тіхе, богинею долі, щастя.[18] Пейто відігравала важливу роль і у шлюбах, коли наречений або його батько вели переговори з батьком чи опікуном молодої жінки за її руку і пропонували викуп за неї. Найбажаніші жінки притягували багатьох перспективних чоловіків, і переконлива майстерність Пейто часто отримувала успіх для нареченої. А також Плутарх відносить її до списку п'яти божеств, за які можуть помолитися молоді пари, включаючи Зевса, Геру, Афродіту та Артеміду.[19]
Пейто була важливою особою в Афінах та Аргосі, і забезпечувала гармонію у міжособистісних стосунках.[20] Зокрема в Афінах, об'єднання міста Тесеєм було можливе лише за допомогою втручання Афродіти та Пейто для створення демократичного духу та співпраці.[7] В Аргосі вона була в парі з ранніми царями міста, функціонуючи як громадянський об'єднувач у подібній ролі, як Гармонія, перша королева Фів.[21] В IV столітті на вазі з Апулії, було зображення Пейто і Гермеса, які повчають Триптолема викладати сільське господарство людству, що вказує на роль Пейто в створенні гармонії в цивілізацію.[1] Плутарх окреслює роль Пейто в міжособистісній гармонії в Моралії, де він заявляє, що переконанням подружжя може досягнути своїх бажань без сварок. В «Орестея» Афіна дякує Пейто після того, як та переконала Еринію в її аргументації виправдання Ореста і успішному знешкодженні сварки.[22]
Культ в межах Афін
Павсаній повідомляє, що після об'єднання Афін Тесей встановив культ Афродіти і Пейто на південному схилі Афінського Акрополя.[23] На знак визнання цього міфу цим богиням поклонялися на фестивалі « Атична Афродізія».[24] На місці храму Афродіти в Афінах був знайдений напис Пейто, що підтверджує міцний зв'язок між ними.[21] А в Театрі Діоніса було місце, відведене для жриці Пейто. Пейто була важливою фігурою в афінських риторів V століття і вважалася основним компонентом риторики.
Культи в межах інших грецьких міст
Незважаючи на зв'язок з Афродітою в Афінах, Пейто частіше асоціювалася з Артемідою на Пелопоннесі, оскільки обидві богині поєднували храм в Аргосі, або «Пейто» використовувались як епітет для Артеміди.[7] В Аргосі цей храм також ділився з Гіперместрою, яка була виправдана в судовому порядку у справі, яку порушив її батько, оскільки вона була єдиною Данаїдою, яка не вбила свого чоловіка у весільну ніч за наказами батька.[3][21]
Піндар посилається на куртизанок і повій в Коринфі як на «слуг Пейто», однак він не уточнює, чи були в місті якісь культи, пов'язані з Пейто, чи куртизанки не поважали богиню.[25] Цей уривок викликав дискусію серед науковців, чи практикується священна проституція в Греції.[26] Пейто зазвичай зображали з ювелірними прикрасими, фіксацією одягу, тримаючи банки з парфумами або дивлячись у дзеркало.
Примітки
- North, Helen (1993). Emblems of eloquence. Proceedings of the American Philosophical Society 137: 406–430.
- Marsh, Charles (2015). The Strange Case of the Goddess Peitho: Classical Antecedents of Public Relations Ambivalence Toward Persuasion. Journal of Public Relations Research 27 (3): 229–243. doi:10.1080/1062726X.2015.1024249 — через Taylor & Francis Group.
- Breitenberger, Barbara (2007). Peitho: the Power of Persuasion. Aphrodite and Eros: The Development of Greek Erotic Mythology. New York, NY: Routledge. с. 117–135. ISBN 978-0-415-96823-2.
- Pindar, Pythian 9, 35-39.
- Nonnus, Dionysiaca, 3.84.
- Ibycus, Fragment 288.
- Smith, Amy (2011). Polis and Personification in Classical Athenian Art. Leiden, Netherlands: BRILL. с. 55–62. ISBN 9789004194175.
- Гесіод, Works and Days, 69-82.
- Stafford, Emma (1999). Plutarch's Advice to the Bride and Groom and A Consolation to His Wife: English Translations, Commentary, Interpretive Essays, and Bibliography. Oxford, United Kingdom: Oxford University Press. с. 162–165. ISBN 978-0195120233.
- Rosenzweig, Rachel (2004). Worshipping Aphrodite: Art and Cult in Classical Athens. Ann Arbor: University of Michigan Press. с. 20. ISBN 978-0472113323.
- Гесіод. Теогонія, 346-349.
- Sappho, Fragment 200.
- Nonnus, Dionysiaca, 24.261.
- Pausanias, Description of Greece, 9.35.5
- Alcman, Fragments 3 & 64.
- Nonnus, Dionysiaca, 8.220 & 48.230.
- Scholiast on Euripides, Orestes 920.
- Aeschylus, Suppliant Women (Hiketides), Line 523.
- Plutarch, Moralia (Ethika), Line 264b.
- Rosenzweig, Rachel (2004). Worshipping Aphrodite: Art and Cult in Classical Athens. Ann Arbor: University of Michigan Press. с. 13–26. ISBN 978-0472113323.
- Buxton, Richard (2010). Persuasion in Greek Tragedy: A Study of Peitho. Cambridge, United Kingdom: Cambridge University Press. с. 29–37. ISBN 9780521136730.
- Aeschylus, Eumenides, 825-829
- Pausanias, Description of Greece, 1.22.3.
- Pala, Elisabetta (2010). Aphrodite on the Akropolis: Evidence from Attic Pottery. Brill's Companion to Aphrodite. Leiden: Brill. с. 195–216.
- Pindar, Eulogies Fragment 122.
- Burnett Pippin, Anne (2011). Servants of Peitho: Pindar fr. 122. Greek, Roman, and Byzantine Studies 51: 49–60.