Переписи населення України

Потреба в обліку населення виникла у далекій давнині. Вона була пов'язана з політичними, господарськими і воєнними потребами стародавніх держав, яким потрібні були відомості про кількість населення, яке здатне платити податки або може бути призваним в армію.

Перші спроби перепису населення України (в сучасних територіальних межах) відбувалися з метою визначення данини з земель і датуються середньовіччям.

У Русі-Україні в Х ст. одиницею обліку податного населення і видом стародавнього податку був «дим», який обчислювався за кількістю печей і димарів у кожному домогосподарстві. «Дим» замінила інша одиниця обліку платників княжої податі — «рало» (знаряддя оранки типу примітивного плуга). Пізніше одиницею обкладання податком став плуг. Вона називалась «поплужне».

За часів татаро-монгольського іга для визначення розмірів данини обліки людності проводились за вимогою татарських ханів. Такі обліки були проведені у 1245, 1257, 1259, 1273 роках. Їх проводили «обчислювальники» — спеціально призначені люди. За даними цих переписів, населення Русі нараховувало тоді близько 10 мільйонів осіб.

За часів Литовсько-Руської держави одиницею оподаткування, а отже й обліку платників податків, було «дворище». Вона не мала сталого розміру і залежала від кількості вільних ґрунтів навколо. З часом кількість незайнятих зменшилась, а потреба держави, навпаки, збільшилась, тому була введена нова одиниця обліку — «волока». Згідно з «Уставом на волоки Господаря его милости во всем великом княжении Литовском» (1557 рік), кожне селянське господарство діставало «волоку», яка рівнялась 19,5 десятини.

Після остаточного закріплення союзу Литви і Польщі Люблінською унією 1569 року більша частина українських земель увійшла до складу Королівства Польського, а в першій половині XVІІ ст. вже майже всі землі, заселені українським народом, опинились у складі Речі Посполитої (крім Закарпаття та степів на схід від теперішньої Полтавщини).

У Речі Посполитій з метою отримання інформації для податного обкладання проводились «люстрації» — періодичні описи державних маєтностей для визначення їхньої прибутковості, а також облік переважно сільського населення і то лише того, яке оподатковувалось та несло інші повинності.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького вперше облік людності проводився українською державою. За наказом гетьмана у 1649 році був здійснений перепис козацького стану.

Після Андрусівської угоди 1667 року, Правобережна Україна залишилась в складі Речі Посполитої, а Лівобережна відійшла до Московії.

Перший облік людності на Лівобережній Україні після поділу України ще до Андрусівської угоди був проведений на початку 1666 року московськими переписувачами, яких закликав в Україну разом із московськими воєводами і військом гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький. «Переписчики робили перепис населення, скільки його і де є, й які воно має достатки, щоб збирати потім податок грішми, хлібом і всякими продуктами» (Дорошенко Д. Нарис історії України, с. 308).

У 1729—1731 роках у Лівобережній Україні проведений перепис під назвою «Генеральне слідство про маєтності», яке здійснювалось полковими канцеляристами у відповідно до нових статей договору про автономію Лівобережної України, прийнятими у 1725 році. «В кінці 1730 року полкові книги були відіслані до Глухова (столиці Гетьманщини), де їх остаточно перевірили і з початку 1731 року один примірник „Слідства“ по всіх десяти полках, за підписами генеральної старшини й полковників вислано до Петербурга» (Дорошенко Д. Нарис історії України, с. 410, 412).

Після ліквідації одного із останніх атрибутів автономії України — гетьманства з метою запровадження нового підвищеного державного оподаткування представниками великоросійських військових команд грубими методами проводився «Генеральний опис Лівобережної України 1765—1769 років». «В кожному селі виганяли народ з хат його на вулиці, не минуючи нікого і навіть грудних немовлят, шикували їх шеренгами і тримали так на всякій погоді, чекаючи, аж доки перейдуть вулицями головні Комісіонери, які, роблячи їх переклички, значили кожного на грудях крейдою та вуглем, щоб з іншими не змішався. Худобу обивательську тримали разом з її господарями і також оглядали й переписували, як маєток господарів. Ревище худоби та плач дітей здалеку сповіщали, що зближаються до них Комісіонери з численними асистентами» (Історія русів, с. 317).

Опис не був закінчений, тому що почалася війна з Туреччиною, все ж було отримано величезний обсяг статистичних даних, але вони не були використані, частина їх загинула.

У XVII ст. Московія і Річ Посполита поділили між собою Україну, у XVIII ст. Росія разом із Прусією та Австрією поділили між собою Річ Посполиту. В результаті 1-го (1772 рік), 2-го (1793 рік) і 3-го (1795 рік) поділів Польщі Росія приєднала до себе всю Правобережну Україну, включаючи й Волинські землі, на частині яких розташовані нинішні Волинська і Рівненська області й невелика частина Тернопільської (колишній Кременецький повіт). У 1812 році до Росії відійшли Хотинський повіт, Аккерман (з 1944 року — Білгород-Дністровський) та Ізмаїл.

До Австрії відійшли майже всі Галицькі землі, на більшості території яких розташовані сучасні Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області (за винятком колишнього Кременецького повіту), Північна Буковина (за винятком Хотинського повіту), а також Закарпаття, яке Австрія отримала разом з Угорщиною ще в кінці XVII ст.

Отже в кінці XVIII ст. — на початку XIX ст. усі споконвічні українські землі були поділені між двома імперіями — Романових та Габсбургів.

Російський імператор Петро I видав наказ від 26 листопада 1718 року запровадивши державні ревізії, їх було 10 з 1719 по 1858 роки. (1763 році відбулося остаточне закріпачення селян за місцем прописки).

У Слобідській Україні першим подушним обліком населення, введеним російським царем Петром І, була перша ревізія, яка проводилась у 1718—1727 роках[7]. Наступною була друга ревізія (1742 р.)[8] і подальші.

У Лівобережній Україні першим подушним обліком населення, введеним російським царем Петром І, була четверта ревізія, яка проводилась у 1781—1787 роках, оскільки на початку цього періоду Лівобережжя остаточно втратило автономію. У Правобережній Україні це був п'ятий подушний облік (ревізія), який проводився протягом 1794—1808 рр., оскільки приєднання її до Росії відбулося у 1793—1795 роках.

На території України наступною була шоста ревізія у 1811 р., потім відбулася сьома ревізія, яка проведена у 1815—1825 роках, восьма — в 1833—1835, дев'ята — 1850 і остання ревізія — в 1857—1859 роках.

Перші обліки населення в Галичині було проведено після її входження до складу Австрійської імперії у 1772—1774 роках. І надалі вони проводились через 3-4 роки. Вони охоплювали також Закарпатську Україну і Північну Буковину. Перший загальний перепис населення в Австрійській імперії проведений у 1818 році, але програма цього перепису, як і наступних десяти була обмеженою, примітивною, як і більшість загальних переписів, проведених в інших країнах у першому історичному періоді розвитку переписів населення.

Перший, наближений до сучасного, перепис населення в Австрійській Імперії[9] був здійснений видатним реформатором свого часу Імператором Йосифом II в межах Корони Святого Стефана, куди входила територія сучасного Закарпаття. Відбувався з 16 липня 1784 по 1788 рік.

Станом на 31 жовтня 1857 року в Австрійській імперії проведений перший загальний перепис, програма якого відповідала сучасному її розумінню. Після нього вже в Австро-Угорщині було проведено ще п'ять загальних переписів населення: 1869, 1880, 1890, 1900, 1910. Усі ці переписи охоплювали територію сучасних Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської (за незначним винятком), Тернопільської (за винятком колишнього Кременецького повіту) і Чернівецької (за винятком колишнього Хотинського повіту) областей.

Перший в Російській Імперії загальний перепис населення в сучасному розумінні цього слова відбувся 9 лютого 1897 року. Він охопив також територію двох сучасних західних областей — Волинської і Рівненської та колишніх Кременецького і Хотинського повітів. Оскільки цей перепис проводився в середині другого історичного етапу розвитку переписів населення, він, на відміну від перших загальних переписів, проведених у США та низці європейських держав на початку першого історичного етапу розвитку переписів, був уже переписом у сучасному його розумінні. В імперії Романових проживало 125 мільйонів чоловік. Росіяни становили — 44,3 %, українці — 17,8 %, поляки — 6,3 %, білоруси — 4,3 %, євреї — 4 %. Як свідчать документи, тоді українці жили не лише на сучасній території України, а й на Кубані, Надволжі (Жовтий Клин), Алтаї та півночі Казахстану (Сірий Клин) і на Далекому Сході (Зелений Клин). Частка українського населення на Східній Слобожанщині (сучасні російські Курщина, Білгородщина, Орловщина та Воронежчина) становила 30-50 %, на Кубані (Малиновий Клин) — 75-90 %. Але у 1917 році недалекоглядні керівники Центральної Ради у переговорах із російським Тимчасовим урядом відмовилися від включення Східної Слобожанщини та Кубані до Української автономії[10]. Отже, за даними перепису, українці були другою за чисельністю нацією і налічували 22,4 мільйона осіб. Разом із 3,6 мільйона українців Галичини, Буковини та Закарпаття (що належали до Австро-Угорщини) загальна кількість становила близько 26 мільйонів осіб. Тобто на початку ХХ століття українці були однією з найчисленніших націй Європи і світу.

Людність, що проживала на території сучасних Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Волинської і Рівненської областей, була охоплена польськими переписами населення 1921 і 1931 років, хоча українці Галичини бойкотували перепис 1921 року.

На території сучасної Чернівецької області 1930 року проведений румунський перепис населення.

На території сучасної Закарпатської області у 1921 і 1930 роках відбулися чехословацькі переписи населення і у 1941 році — угорський перепис.

Перший загальний перепис населення в радянські часи відбувся на зламі 1926 року станом на 17 грудня 1926 року. Подальші успішні переписи відбувалися станом на 17 січня 1939 року, 15 січня 1959 року, 15 січня 1970 року, 17 січня 1979 року і 12 січня 1989 року.

Національний склад населення по областям УРСР згідно з переписом 1939 р.

У період між двома світовими війнами на українських землях, що входили до складу СРСР, проведено чотири радянські переписи: в 1920, 1926, 1937, 1939 роках. В 1920-х роках перепис відбувся лише в районах, не охоплених громадянською війною, а саме по території Криму немає даних. Також результати перепису 1937 року, що показали величезні втрати людності через штучний голодомор в Україні, колективізацію та масові репресії й розстріли, було закрито в таємні сховища, а тих, хто керував переписом і робив усе можливе, щоб забезпечити його правдивість, розстріляно.

Возз'єднання Західної України, Північної Буковини, Закарпаття та Ізмаїльського й Аккерманського повітів з УРСР, яке відбулося в ході Другої світової війни, попри всі жахливі події, які відбулися після нього, є позитивним історичним явищем для українського народу. Адже таким чином були зібрані разом майже всі споконвічні українські землі.

Після Другої світової війни в Україні проведено чотири радянські переписи: 1959, 1970, 1979, 1989 років.

5 грудня 2001 року в Україні відбувся перший Всеукраїнський перепис населення.

В Україні з 1 по 14 грудня 2010 року у Дергачівському районі Харківської області відбувся пробний перепис населення.

Метою проведення пробного перепису населення є відпрацювання всіх методологічних та організаційних питань Всеукраїнського перепису населення 2020 року, а також технології автоматизованого оброблення отриманих матеріалів

У вересні 2013 р. Кабінет Міністрів України переніс другий всеукраїнський перепис населення з 2013 на 2016 рік, що закріплено розпорядженням уряду № 699 від 4 вересня 2013 року.[11] За словами аналітиків, основними причинами цього є дефіцит державних фінансів, організаційна неготовність, а також небажання ідеологічних загострень, що можуть супроводжувати результати перепису (наприклад, тенденції зміни мовного і етнічного складу населення) перед запланованими президентськими виборами 2015 року.[12]

У зв'язку з війною, у грудні 2015 року Кабінет Міністрів учергове переніс перепис з 2016 на 2020 рік.[13] Планувалось, що перепис мав відбутись у листопаді-грудні 2020 року, при його довгопланованому проведенні ще з 2011 року.[14][15]

Проходив з 14 по 25 жовтня 2014 року у зв'язку з анексією Криму, та мав примусовий характер: ухилення від відповідей в анкеті передбачалася адміністративна відповідальність, єдине питання яке дозволене без відповіді — національність. Подібна примусова міра була введена через те, що багато мешканців окупованого Криму бойкотували незаконний перепис населення та відмовлялись приймати в ньому участь.[16]

Перепис населення у 2019 році проводився в електронний спосіб із непрямим підрахунком кількості населення за рахунок використання даних мобільних операторів та даних банків, математичним чином моделювалась похибка так моделювались приблизні результати перепису. За результатами приблизних підрахунків у 2019 році в Україні проживало 37 млн. 289 тис осіб без урахування непідконтрольних територій.[17] З 1 по 26 грудня 2019 року було проведено пробний перепис населення в частині Оболонського району м. Києва та Пісківської ОТГ Бородянського району Київської області.[18]