Петрово-Красносілля

Петро́во-Красносі́лля19592016 роках Петровське) — місто районного значення в Луганській області України, Підпорядковане міській раді міста Хрустальний. Орган місцевого самоврядування Петровська міська рада.

Петрово-Красносілля
Герб Петрово-Красносілля Прапор Петрово-Красносілля
Основні дані
Країна  Україна
Область Луганська область
Район Краснолуцька міськрада
Код КОАТУУ: 4411670900
Засноване 1790
Статус міста з 1963 року
Населення 12 975 (01.01.2017)[1]
Площа 23,21 км²
Густота населення 559 осіб/км²
Поштові індекси 94540—94546
Телефонний код +380-06432
Координати 48°18′00″ пн. ш. 38°52′41″ сх. д.
Висота над рівнем моря 367,1 м
День міста остання неді́ля травня
Відстань
Найближча залізнична станція Петровеньки
До обл./респ. центру
 - фізична 35 км
 - автошляхами 50 км
Міська влада
Рада Петровська міська рада
Адреса 94540, м. Петро́во-Красносілля, пл. Свободи, 1

Петрово-Красносілля у Вікісховищі

Карта
Петрово-Красносілля
Петрово-Красносілля

Залізнична станція Петровеньки[2] Донецької залізниці[3] на лінії Дебальцеве — Лиха[4].

На околицях міста розташована вища точка Донбасу гора Могила-Мечетна (367,1 м над рівнем моря).

Природно-кліматичні умови

Місто розташоване на вершині Донецького кряжа (піднесеність півдня Східно-Європейської рівнини), яка є водорозділом між Дніпром і Доном. Донецький кряж складається в основному товщами кам'яновугільних пісковиків, вапняків і сланців, з якими пов'язані багаті родовища каменого вугілля. На території кряжа розташований один з найбільших індустріальних районів, що виріс на базі Донецького вугільного басейну.

Клімат помірно континентальний. Середня температура липня +21ºС, січня — −7ºС. Пануючі вітри — східні і південно-східні. У найбільш піднесеній частині Донецького кряжа (м. Петровське, смт. Івановка) випадає максимальна в області середньорічна кількість опадів — 550 мм. Дощи тут часто випадають у вигляді короткочасних злив, сніжний покрив глибше і лежить довше, ніж в інших районах області. Весна — сонячна, тепла. Літо спекотне, друга його половина — суха. Осінь сонячна і тепла.

Історія

В 70-х роках XVIII століття в Росії вільні землі держава роздавала за службу (рангові дачі). Багато земель отримували чиновники-іноземці та офіцери, що переселялися. Так декілька хуторів заснував сербський офіцер Штеріч і з'явилися Штері́вка (нині — смт, Краснолуцька міськрада), Івані́вка (з/д станція Штері́вка Антрацитівський район) і Петрово-Красносілля.

За даними на 1859 рік у власницьному сільці Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії мешкало 495 осіб (248 чоловіків та 247 жінки), налічувалось 86 дворових господарств[5].

Станом на 1886 рік в сільці Краснокутської волості мешкало 522 особи, налічувався 131 двір, існував постоялий двір[6].

Місцеві краєзнавці ведуть літопис міста Петровське від появи в 1790 році поселення Петрово-Красносілля, що стало згодом його складовою частиною, проте заснування і становлення самого міста пов'язують з відкриттям хімічного заводу. 17 листопада 1895 року імператор Микола II затвердив дозвіл Комітету міністрів Російської імперії про початок діяльності в Росії «Франко-російського товариства». У березні 1896-го акціонерне товариство почало будівництво заводу, а через рік підприємство під назвою «Штерівський завод хімічних продуктів і вибухових речовин» налагодило випуск продукції.

1941 року хімічний завод евакуювали на схід — до Пермі, Солікамську та Стерлітамаку. 2 вересня 1943 року смт Петрово-Красносілля та станція Петровеньки були звільнені від німецьких окупантів. 3 січня 1944 року радянський уряд приймає рішення про відновлення підприємства на колишньому місці. У роки нацистсько-радянської війни підприємство виготовляло заряди для відомих «Катюш».

Військовий конфлікт 2014 року

25 серпня 2014 року бойовики обстріляли з артилерії територію хімічного об'єднання імені Петровського, після цього виникла пожежа на складах, де зберігаються запаси амоніту, артилерійських боєприпасів та продуктів утилізації твердого ракетного палива.[7] 27 серпня українські війська намагалися зруйнувати блокпост бойовиків з використанням міномета, але всі міни лягли у поле поблизу. Тієї ж ночі бойовики влаштували провокацію, відкривши вогонь по міському ринку, щоб дискредитувати ту групу українських воїнів, яка ввечері намагалася зруйнувати їх блокпост. У наступні кілька днів бойовики влаштовували провокації, відкриваючи вогонь, ховаючись за будинками мирних мешканців, унаслідок чого вогнем у відповідь були спричинені незначні руйнування інфраструктури та загибель людей. 4 вересня після обстрілів терористами із російських засобів масового знищення багато руйнувань — особливо приватний сектор. Загинуло понад 10 мешканців[8].

Населення

Населення міста в 1939 році становило 9 900 жителів, в 1959 11 600, у 1974 20 500, у 1989 16 700, у 1998 15 200, у 2006 14 600 жителів. У національному складі переважають росіяни і українці. Основними використовуваними мовами є російська і, значно в меншій мірі, українська.

Промисловість

Основним підприємством є Хімічне казенне об'єднання ім. Г. І. Петровського[9]. Галузь — хімічна і нафтохімічна промисловість. Підприємство переробляє вибухові речовини і всі види бездимних порохів в продукцію для виробництва промислових вибухових речовин і зарядів для використання їх в сейсморозвідці, проведення буропідривних і кар'єрних робіт.

Основна продукція об'єднання — амонал, амоніт, детоніти, вибухові речовини, нітроефіри, нітроемалі, іграшки, вироби побутової хімії, вироби з поліетилену і пінорезини, лінолеум, косметика, світильники.

1995 року хімоб'єднання нагороджене «Міжнародною діамантовою зіркою за якість», що вручається Національним маркетинговим інститутом Мексики.

У місті працюють Петровеньковський комбінат хлібопродуктів[10], Петровський завод залізобетонних виробів[11], є також Петровська виправна колонія № 24. У ландшафтних породах здобувають природне каміння пісковик — міцний спресований кварцит, що використовується в будівництві для обробних робіт.

Соціальна сфера

2003 року затверджений генеральний план і концепція розвитку міста на 25 років. У місті відкриті хіміко-технологічний технікум, професійно-технічний ліцей, Петровська допоміжна школа-інтернат[12], Дитяча школа мистецтв, палац культури ім. Г. І. Петровського, зусиллями ентузіастів відроджений краєзнавчий музей.

Після розпаду СРСР соціальна інфраструктура і комунальне господарство міста Петровське, як і більшості малих міст Донбасу, прийшли до повного занепаду. Міська лікарня і технікум на межі закриття, житловий фонд в аварійному стані, немає повноцінного водопостачання[13] і транспортного сполучення, хімоб'єднання Петровського практично зупинено, в 2006 році загальноосвітні школи № 16 (Старий центр) і № 18 (Федорівка) були закриті[14].

Люди

  • Аксененко Сергій Іванович народний депутат України другого скликання, головний редактор журналу «Время Z».
  • Дзюба Сергій Михайлович (нар.1957) — доктор фізико-математичних наук, професор. Автор фундаментальних робіт з якісної теорії диференціальних рівнянь і якісної теорії управління. З 1999 р. — зав. кафедрою математичної економіки і інформатики Тамбовського державного університету ім. Г. Р. Державіна.
  • Огнівцев Олександр Павлович, український та російський співак (бас) радянських часів, лауреат Державної премії СРСР, народний артист СРСР.
  • Пєлєшенко Олександр Юрійович — український важкоатлет, чемпіон Європи 2016 та 2017 років.
  • Рябцев Петро Сергійович — льотчик-винищувач. 22 червня 1941 року над Брестом одним з перших здійснив героїчний таран, дивом врятувався. 31 липня 1941 року Петро Рябцев героїчно загинув у бою над аеродромом Едрово в Новгородській області.
  • Степанов Микола Вікторович (нар.1964) — російський письменник-фантаст.
  • Філін Віктор Павлович (нар.1950) — кандидат технічних наук. Фахівець в області експериментальних досліджень фізики швидко-протікаючих процесів, розробки і дослідження високо-енергетичних (вибухових) речовин. З 1999 р. начальник відділу ВНІЇ технічної фізики ім. акад. Є. І. Забабахина (Російський федеральний ядерний центр).

Примітки

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Залізнична станція Петровеньки. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 26 серпня 2007.
  3. Донецька залізниця
  4. Залізнична станція «Лиха»
  5. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 2209) (рос. дореф.)
  6. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  7. На Луганщині терористи обстіляли територію хімоб'єднання — РНБО
  8. Понад 10 мирних жителів загинули під час обстрілу Антрацита — ЗМІ
  9. Хімічне казенне об'єднання імені Г. І. Петровського. Архів оригіналу за 4 березня 2007. Процитовано 26 серпня 2007.
  10. Петровеньківський комбінат хлібопродуктів, м. Петровське[недоступне посилання з липня 2019]
  11. Петровський завод залізобетонних виробів[недоступне посилання з липня 2019]
  12. Петровська допоміжна школа-інтернат. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 26 серпня 2007.
  13. Про проблему водопостачання в м. Петровське
  14. В м. Петровське закриваються школи

Джерела

Література

  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 - 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. - Донецьк, 2008. - 192 c.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.