Хрустальний

Хруста́льний (до 1920 року Криндачі́вка, у 1920—2016 роках Кра́сний Луч) — місто обласного підпорядкування в Луганській області. Краснолуцькій міській раді підпорядковані 3 міста районного значення Боково-Хрустальне, Міусинськ, Петрово-Красносілля, 8 селищ міського типу, 5 сіл та 6 селищ. З весни 2014 року місто перебуває під контролем терористичного угруповання «Луганська народна республіка».

Хрустальний
Герб Хрустального Прапор Хрустального
Краснолуцька міська рада
Основні дані
Країна  Україна
Область Луганська область
Район Краснолуцька міськрада
Код КАТОТТГ: UA44080050010029178
Засноване 1895
Статус міста з 1926 року
Населення 79 764 (01.01.2021)[1]
Площа 153,56 км²
Густота населення 519 осіб/км²
Поштові індекси 94500-94529
Телефонний код +380-6432
Координати 48°07′38″ пн. ш. 38°55′09″ сх. д.
Висота над рівнем моря 269 м
Водойма р. Міус, Кришталева, Юліна, Глуха, Янівське водосховище
Відстань
Найближча залізнична станція Красний Луч
До обл./респ. центру
 - залізницею 136 км
 - автошляхами 62 км
До Києва
 - автошляхами 784 км
Міська влада
Адреса 94500, Луганська обл., м. Хрустальний, вул. Комуністична, 33
Міський голова Філіппова Марина Вікторівна

Хрустальний у Вікісховищі

Карта
Хрустальний
Хрустальний

Географія

Відстань шосейними шляхами до Луганська — 62 км,[2] фізична відстань до Києва — ~636,3 км.[3]

Сусідні населені пункти:[3]

Історія

Терен сучасного міста ймовірно заселено ще в глибоку давнину, про що свідчать курганні поховання епохи пізньої бронзи. Перші значні поселення поблизу міста виникли у XVII столітті. Через них проходив шлях, яким доставляли сіль з Бахмута до Ростова, Таганрога й Новочеркаська. Згодом уздовж шляху селилися люди, займаючись скотарством і землеробством.

У 1880-х на південних схилах Донецького кряжу знайшли значні поклади антрациту.

У 1894 на території міста з'явилася перша шахта. Розвиток вугільних підприємств стримувала відсутність залізничного транспорту. Гужовий транспорт уже не задовольняв шахтовласників. Тому виникла нагальна потреба у будівництві залізничної гілки, що зв'язує рудники з найближчою станцією Штерівка. У 1900 залізнична гілка довжиною 12,5 верст з'єднала вугільні підприємства з казенною Катерининською залізницею. Нову станцію назвали Криндачівка за іменем власника ділянки землі Криндача. Незабаром навколо станції виросло робітниче селище, яке отримало однойменну назву. До 1913 в Криндачівці вже діяло 18 вугледобувних шахт.

Напередодні першої світової війни Криндачівка являла собою невелике глухе містечко, що потопає в бруді. У 1913 в ньому проживало 3 500 осіб. На вузьких кривих вулицях селища тулилися одна до іншої глинобитні хатини та землянки сімейних шахтарів. Було також близько двадцяти кам'яних казарм і дерев'яних бараків, схожих на труни, в яких жили сезонні робітники й шахтарі, що ще не мають власної халупи. У селищі не було жодної мощеної вулиці. Навесні і влітку тут стояла непролазна багнюка. За питною водою ходили за 2-3 кілометри. Із заходом сонця Криндачівка поринала в темряву. Вкрай важкими були умови праці криндачівских шахтарів — робочий день тривав 12 годин. Заробітна ж плата у забійників, вагонщиків і саночників не перевищувала 1 карбованець 50 копійок в день, а у робітників інших категорій була ще менше.

До 1917 існувало лютеранське село Маручине (Марієнфельд) на орендованій землі в Катеринославській губернії, Слов'яносербський повіт, Іванівська волость; у радянський період — Ворошиловградська/Донецька область, Іванівський/Краснолуцький район. Лютеранський прихід Ростов-Луганськ. Землі 1135 десятин. Мешканці: 100 (1905), 250 (1911), 189/51 німці (1926).[4]

У 1920-ті за планом ГОЕЛРО за 7 км від селища почали будувати Штерівську електростанцію. Згодом на честь цієї події відбувся мітинг гірників, на якому вирішено перейменувати Криндачівку в Красний Луч. У 1926 Красний Луч отримав статус міста районного підпорядкування та електроенергію від Штерівської ДРЕС.

З 18 липня 1942 по 1 вересня 1943 місто було під контролем нацистів.

З 1991 — у складі незалежної України.

12 травня 2016 ВРУ постановила надати місту назву Хрустальний[5][6]. Постанова набрала чинності з дня, наступного за днем її опублікування.

Війна на сході України

Невдовзі після проголошення «Луганської народної республіки» в 2014 місто опинилося під контролем сепаратистів. Так, ще 25 квітня депутати міської ради висловили свою підтримку сепаратизму, а 30 квітня над будівлею міськради було вивішено російський прапор[7]. 3 червня було захоплено податкову[8], а 18 червня — військкомат[9].

Починаючи з 9 серпня антитерористичними силами здійснювалися спроби визволення міста від терористів, того дня в бою загинув солдат 95-ї бригади Віталій Галянт. В центрі міста почалися активні бойові дії; нанесені авіаційні удари по місцях дислокації бойовиків — біля заводу «Стандарт», здійснювалися удари по блок-постах у місті, знищений блок-пост на виїзді з Хрустального в бік Сніжного (Штергрес)[10]. Чимало мешканців намагалися залишити місто[11]. Проте відбити місто українським військам не вдалося.

22 листопада в місті перекинулася російська вантажівка зі зброєю та набоями, усі окупанти у військовій формі із російськими шевронами загинули[12].

Станом на ранок 9 грудня з Хрустального позникали «казаки», місто патрулюють російські військові, велике скупчення військової техніки — біля водосховища Грабово стоять «Гради» та гаубиці[13].

12 грудня надходить інформація, що жителі міста повністю вигнали російських бойовиків-казаків[14].

Протягом 2-4 лютого 2015 українські військові поблизу Хрустального знищили зведений танковий підрозділ терористів — 7 танків було підбито в першу добу наступу, 4 танки протягом наступних 2 діб, ще 3 танки вийшли з ладу з інших причин[15]. З 5 на 6 лютого до Хрустального доставлено до 80 трупів — чергову партію — терористів, ліквідованих під Дебальцевим[16].

Населення

Згідно з переписом населення 2001 року у Хрустальному проживало 94875 осіб.[17]

Динаміка населення[17]
192319261939195919701979198919922001200620102020
1 811 7 009 59 271 93 764 102 636 105 946 113 278 114 200 94 875 88 413 84 792 79 957

Національність

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в населенні міста присутні такі етнічні групи:

  • українці — 49,2 %
  • росіяни — 46,1 %
  • білоруси — 1,1 %[18]

Економіка

Видобуток кам'яного вугілля (антрациту) — ДП «Донбасантрацит», Шахти «Краснолуцька», імені газ. Ізвєстія, «Княгининська», «Краснокутська», «Новопавлівська», «Міусинська», «Хрустальська»). Машинобудівний, ливарно-механічний заводи. Виробництво будматеріалів, легка, харчова промисловість. Швейна фабрика. Головна гордість міста (в економічному плані) — цегельня «Фагот».

Завод «Красний луч», що спеціалізується на випуску гідроакустичних та навігаційних систем для військово-морського флоту, нині не працює. Господарський суд Луганської області в серпні 2007 року схвалив план санації заводу. Передбачається вивіз з підприємства впродовж року основних ліквідних активів (близько 70 % тих, що є в наявності).

Транспорт

Північною околицею міста проходить E50М03.

Пам'ятники міста

У районі річки Міус розташований меморіальний комплекс Міус-фронт. У час німецько-радянської війни тут проходив однойменний оборонний рубіж. Деякі вулиці міста названі на честь Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях за вигнання нацистів з Донбасу. Це відома пілот-винищувач, «біла лілія Сталінграда» Лідія Литвяк, Погорелов та ін.

Краснолуцька стіна героїв

Спорт

У місті працює ДЮСШ, яка зростила чимало відомих спортсменів в різних видах спорту, особливо з легкої атлетики, футбол і важкої атлетики. Також у місті тривалий час у Палаці піонерів працював шаховий гурток під керівництвом Новоскольцева Миколи Федоровича, який виховав чимало спортсменів різного рівня: кандидатів у майстри спорту і першорозрядників.

Навчальні заклади

Органи влади

Місцеві органи влади представлені Краснолуцькою міською радою, яка входить до складу Луганської області України.

Міський голова — Філіппова Марина Вікторівна. До міської ради входить 50 депутатів.[19]

Відомі люди

Примітки

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. Облікова картка м Красний Луч на сайті Верховної Ради України
  3. селище міського типу Красний Луч — Геопортал адміністративно-територіального устрою України[недоступне посилання з липня 2019]
  4. http://wolgadeutsche.net/diesendorf/Ortslexikon.pdf Німці Росії
  5. Офіційний портал Верховної Ради України
  6. UNIAN
  7. Красний Луч на Луганщині вже під російським «триколором»
  8. У Красному Лучі озброєні люди захопили податкову
  9. Озброєні люди захопили військкомат у Красному Лучі
  10. Триває бій в центрі Красного Луча. Перевага на боці українських військових
  11. Мешканці Красного Луча масово залишають місто
  12. На Луганщині перекинулася вантажівка з російськими вояками — не вижив ніхто. Архів оригіналу за 13 липня 2015. Процитовано 22 листопада 2014.
  13. ЗМІ: З Красного Луча зникли «казаки», тепер місто окуповане російськими військовими
  14. У Красному Лучі місцеві жителі вигнали з міста терористів-казаків, — прес-центр АТО
  15. Сили АТО знищили зведений танковий підрозділ терористів
  16. У Красний Луч прибула чергова партія трупів бойовиків, знищених під Дебальцевим
  17. Динаміка чисельності населення міст України
  18. Дністрянський М. С. Етнополітична географія України. Львів: Літопис, 2006. С.464.
  19. Облікова картка Краснолуцької міської рада на сайті ВРУ[недоступне посилання з липня 2019]

Посилання

Література

  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті рр. — Київ: Основи, 2002. — 510 с. (резюме, djvu)
  • Подов. В. И., Курило В. С. История Донбасса: В 3 т. Т.2: Донбасс в XIX в. — Луганск: Альма-матер, 2004. — 384 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
  • Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка», 2009. — 300 с.
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.