Плейоспілос

Плейоспілос[2] (Pleiospilos N.E.Br.) — рід багаторічних сукулентних рослин з родини аїзових (Aizoaceae).

?
Плейоспілос
Pleiospilos

Типовий вид роду Плейоспілос Болуса (Pleiospilos bolusii)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Дводольні (Dicotyledoneae)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Аїзові (Aizoaceae)
Підродина: Ruschioideae
Триба: Ruschieae
Рід: Плейоспілос (Pleiospilos)
N.E.Br., 1925
Типовий вид
Pleiospilos bolusii[1]
(Hook.f.) N.E.Br., 1926
Підроди, види, підвиди

див. розділ Історія та систематика

Посилання
Вікісховище: Category: Pleiospilos
Віківиди: Pleiospilos
EOL: 5169718
IPNI: 16301-1
NCBI: 216001

Етимлогія
Квітучий плейоспілос Балуса (Pleiospilos bolusii) у київській квартирі
Pleiospilos simulans у ботанічній колекції Кельнського університету
Ботанічна ілюстрація Mesembryanthemum nobile (нині Pleiospilos compactus subsp. canus H.E.K.Hartmann & Liede 1919 року в ботанічному журналі «Curtis's Botanical Magazine», London., vol. 145 [= ser. 4, vol. 15]: Tab. 8814
Pleiospilos nelii
Pleiospilos nelii 'Royal Flush'

Родова назва цієї рослини походить грецьких слів pleios — «весь» і spilos — «крапка». Це пов'язано із зовнішнім виглядом рослин цього роду, що вкриті безліччю темніших ніж інша поверхня листа крапок.

У природі плейоспілоси, що дуже нагадують каміння, часто ростуть серед уламків граніта, практично зливаючись з ними, за що отримали назву «живий граніт».

Історія та систематика

Рід був описаний у 1925 році англійським ботаніком Ніколасом Брауном.

До роду включали до 30 видів. У 1986 році німецька дослідниця родини аїзових Гайдрун Гартманн виконала ревізію роду, згідно з якою Pleiospilos ділиться на 2 підроди:[3]

Морфологічні ознаки

Високосукулентні рослини з дуже укороченим стеблом, що з віком утворюють дернини. Складаються з одно-двох, іноді трьох-чотирьох пар товстого листя, що зростається в основі. Листкові пластини, м'ясисті, завдовжки 5-7 см, темно-зеленого кольору, верхня поверхня листків плоска, нижня дуже опукла, верхівка тупа або гострокутна. Листя вкриті безліччю прозорих, темних крапок. Ці крапки є клітинами великих розмірів — так звані ідіобласти. Спочатку вони безбарвні, але з розвитком листка набувають певного кольору, що добре видний крізь епідерміс дорослих рослин. Призначення ідіобластів до кінця не з'ясовано, але припускають, що речовини, що містяться в них, роблять плейоспілоси неїстівними і таким чином захищають рослини від зазіхань тварин. Розміри крапин помітно варіюють всередині роду. Поверхня листя вкрита восковим нальотом, що зменшує випаровування вологи. У деяких видів він настільки розвинений, що відшаровується лусочками. Квітки одиночні, жовті, оранжево-жовті, зрідка білі, до 10 см в діаметрі, в деяких видів дуже запашні. Цвітіння відбувається у серпні-листопаді.

Поширення та екологія

Всі види роду є ендемічними для Південно-Африканської Республіки.

Ґрунти на місцях зростання піщані для рівнинних місць, кам'янисті для горбистих, або складені з покритих тріщинами гірських сланцевих порід. Ґрунти будь-якого типу залишаються пористими і в період тривалих посух рослини втягуються в них майже по самі верхівки листя.

Догляд та утримання

Плейоспілоси в своїй більшості більші за інші африканські суперсукуленти, що всі входять до родини аїзових — літопси, конофітуми, аргіродерми, дінтерантуси та інші.

Плейоспілоси потребують світлого місця. Період вегетації припадає на квітень-липень. В цей час полив має бути постійно помірним. У серпні полив скорочують, а з вересня повністю припиняють. Зимівля має бути зовсім суха. Добре переносять зниження температури до 10 °C і пряме сонячне освітлення. Коренева система потужна, посуд повинен бути досить великим. Ґрунтова суміш має складатися з рівних частин листового ґрунту і великозернистого піску з додаванням грудочок глини.

Розмножується переважно насінням.

Плейоспілоси легко піддаються гібридизації на видовому рівні, тому, як в природі, так і в колекціях майже не збереглося рослин, відповідних їх первинним описам.

Придатні для кімнатних колекцій та ландшафтних композицій.

Примітки
  1. Pleiospilos в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду (англ.)
  2. Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
  3. Heidrun E. K. Hartmann: Illustrated Handbook of Succulent Plants: Aizoaceae F-Z, Springer Verlag, Berlin/Heidelberg/New York 2001, P. 218 f.

Джерела
  • Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
  • Буренков А. А. «Суперсуккуленты» из рода Pleiospilos // Український сайт про кактуси і кактусоводів (рос.)
  • Рой Маккалистер. Литопсы и другие живые камни. — Санкт-Петербург, Москва : СЗКЭО Кристалл, Оникс, 2006. — 128 с. — ISBN 5-9603-0037-0.
  • Рой Маккалистер. Все о суккулентах. — Санкт-Петербург : ООО «СЗКЭО Кристалл», 2007. — 208 с. — ISBN 978-9603-0061-2.
  • Jan Gloser. Kvetoucí kameny. — Praha : Academia, 1988. — С. 104-105. (чес.)

Література
  • H.E.K Hartmann (ed.). Illustrated Handbook of Succulent Plants: Aizoaceae, vol. 2 (F-Z). — Berlin : Springer-Verlag, 2002. — 215 с. — ISBN 3540417230. (англ.)
  • E. J. van Jaarsveld & U. de Villiers Pienaar. Вігі (Мезембріантемові), перлини Вельду = Vygies, Gems of the Veld. — Venegono Superiore (Венегоно-Суперіоре) : Cactus & Co. libri, 2000. — С. 41-45. — ISBN 88-900511-0-8 (італ.), (англ.).

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.