Поплавський Михайло Михайлович

Народився 28 листопада 1949 року в селі Мечиславка, Ульяновського району, Кіровоградської області у сім'ї колгоспників Михайла Романовича (1923—1999)[5] і Меланії Григорівни (1925—2011) Поплавських.

• 1967–1968 — учень ПТУ, Горлівка.
• 1968 — машиніст електровозу шахти № 6, Кіровське Донецької області.
• З 1969 р. — служба в лавах збройних сил СРСР.
• 1971–1973 — директор Великотроянівського сільського будинку культури.
• 1973–1975 — директор Ульяновського районного будинку культури Кіровоградської області.
• 1975–1979 — студент, голова профкому, КДІК.
• 1979 — заступник директора Республіканського будинку народної творчості УРСР.

Навчався в аспірантурі Академії педагогічних наук СРСР.

• З 1985 р. — ст. викладач, доцент, професор, завідувач кафедри, декан факультету.
• У 1990 році захистив докторську дисертацію «Соціально-педагогічні основи організації дозвілля учнівської молоді» в Ленінградській Академії культури[6].
• 1993–2021 — ректор Київського державного інституту культури.

Михайло Поплавський відомий як співак, генеральний продюсер, головний режисер-постановник, автор численних мистецьких проєктів, зокрема: Всеукраїнського дитячого телеконкурсу «Крок до зірок»; кулінарної телепередачі «Шеф-кухар країни» (на яку, будучи ведучим, Поплавський запрошує відомих і шанованих людей в якості гостей програми)[7][8][9][10]; батл-шоу «Наша пісня»; Шевченківського вечора «Ми діти твої, Україно!»; концертної програми до Міжнародного дня матері «Мамо, вічна і кохана»; музичного телемарафону «Пісня об'єднує нас» та ін.

На думку редактора телекритики І. Долженкової, М. Поплавський зберігає популярність завдяки тому, що він «інтуїтивно апелює до прадавніх, але успішно придушених вимушеною цивілізованістю рис української ментальності з її неодмінним сентиментом до свого „ставка, млинка й вишневого садка“» і залишається єдиним діячем, що пропагує в українському телеефірі українську пісню[11]. В той же час Поплавського критикували за несмак, зокрема політик Ганна Герман[12]. Критик Тамара Гундорова відзначає у творчості Поплавського використання стереотипних кліше української ідентичності — «вареники», «сало», «борщ», за допомогою яких продукується «спрощений, екзотично-забарвлений образ українського світу»[13]

Журналіст О. Супруненко свідчить про принцип «сім П», що лежить в основі успіху команді Поплавського: «професіоналізм, патріотизм, порядність, потужно працювати та прєданность Поплавському»[14]

У 2006—2010 роках М. Поплавський дав ряд концертів, що називалися «прощальними» в різних містах України[15][16], що не завадило, однак, продовжити Поплавському виступати й надалі. Пізніше Поплавський публічно оголошував про «завершення» співочої кар'єри у 2013 році[17] та 2019 роках[18]

У 2021 Поплавський знову оголосив про завершення кар'єри, причому не тільки співацької, але і ректорської[19][20]

• 1998 — балотувався на виборах до Верховної Ради України, виборчий округ № 100 (Кіровоградська область), зайняв 2-ге місце, 15,5 % (голосів).
• 2002–2006 — Народний депутат України 4-го скликання (виборчий округ № 101, Кіровоградська область, 48,44 % голосів). 12 червня 2002 року обраний на посаду заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Протягом 2002–2005 років був членом депутатських Фракцій «Єдина Україна» та «Трудова Україна».
• 2004 — стає президентом міжнародної громадської організації «Об'єднання українців світу».
• У 2010 році був обраний депутатом Київської обласної ради за виборчим округом № 63 (місто Ірпінь), як кандидат від Партії Регіонів[21].
• У 2012 році балотувався у народні депутати по мажоритарному округу № 91 (Київщина) як самовисуванець[22] (за повідомленнями преси — за підтримки Партії регіонів[23]), але поступився представнику партії «УДАР» Руслану Сольвару (набрав 16,97 %)[24].
• З 15 січня 2014 року — Народний депутат України 7-го скликання, самовисуванець на повторних виборах по одномандатному округу № 194 (Черкащина)[25], група «Суверенна європейська Україна», його довірена особа — Костиря Інна Олександрівна. На другий день після складання присяги, 16 січня 2014 року, не дивлячись на порушення регламенту, голосував та підтримав закони про диктатуру.[26] Після кривавих подій 18-20 лютого підтримав проєкт Постанови про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України[27] і Постанову про самоусунення Януковича від виконання конституційних повноважень[28]
• На парламентських виборах 2014 року балотувався по мажоритарному виборчому округу № 101 (Кіровоградська область), здобувши 31,45 % голосів.[29] Будучи депутатом, увійшов до депутатської групи «Воля народу». Член Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Більшість засідань прогулює[30][31], не підтримав ані «Звернення… про визнання Російської Федерації державою-агресором»[32], ані законопроєкт, що накладав обмеження на право трансляції російських кінофільмів[33], ані законопроєкт про обов'язкове володіння держслужбовцями українською мовою[34], хоча й підтримав закони про декомунізацію[35][36][37][38]. Підтримав Проєкт Закону про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)[39]

• Очолив виборчий список Аграрної партії на парламентських виборах 2019 року[40], до парламенту не потрапив.

Мережа ресторанів Козак-холл, Батьківська Хата, Вареники.

• Грамота Президії ВР УРСР (1984).
• Лауреат загальнонаціональної програми «Людина року» (1997, номінація "Діяч культури і мистецтв)
• Лауреат всеукраїнського рейтингу популярності «Золота фортуна» (1998).
• Орден М. Грушевського IV ст. «За розбудову України» (2000).
• Золота медаль «За заслуги в освіті» Всеукраїнського рейтингу «Софія Київська» (2001).
• Повний кавалер ордена «За заслуги» (2000 р. — ІІІ ст., 2001 р. — II ст., 2007 р. — I ст.)
• Володар титулу «Людина року»

Автор підручників:

• «Менеджер культури» (1993, 1996),
• «Азбука паблік-рілейшенз» (1997, 2-е вид. 2007),
• «Ректор» (1997),
• «Менеджер шоу-бізнесу» (1999),
• «Формула успіху» (2000),
• «Шоу-бізнес: теорія, історія, практика» (2001),
• «Антологія сучасної української естради» (в 2 т., 2003).

• 2001 — Кропива
• 2012 — З добром до людей

• «Юний орел» (1996)
• «Кропива» (2 версії, 1998)
• «Міша+Вєра» (2001)
• «Ти моє сонце»
• «Ти моє кохання»
• «Любов»
• «Блюз еротичних думок»
• «Поклич мене» (2002)
• «Шаланди» (2003)
• «Сало» (2 версії, 2006)
• «Батько» (2008)
• «Банька» (2008)
• «Мамина черешня»
• «Варенички»
• «Ми були молоді»
• «Моя Україна»
• «Здрастуй, рідне село»
• «Дорогі мої батьки»
• «Пам'яті друга»
• «Хава нагіла»
• «Прощання»
• «Сніг кружляє»
• «Полем» (2009)
• «Сину мій» (2009)
• «Приречений на любов» (2013).

• 2000 — Чорна рада — Вуяхевич, генеральний писар[41]
• 2019 — Великі Вуйки — міністр інфраструктури

Пройшовши до Верховної Ради 7 скликання та отримавши депутатський мандат під час Майдану, 15 січня 2014 року, Михайло Поплавський вже наступного дня підтримав сумнозвісні «Диктаторські закони». У зв'язку з цим йому в подальшому законом заборонено очолювати вищі навчальні заклади[42][43].

За повідомленнями авторитетних видань, Михайло Поплавський як ректор Національного університету культури і мистецтв створив схему, яка дозволяла йому заробляти щорічно понад 20 мільйонів гривень. А саме, Поплавський заснував приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури», студенти якого де-факто навчалися в державному вузі. Студенти на трьох перших курсах офіційно зараховувалися до приватного університету, якому сплачували гроші за контрактами. Насправді ж вони навчалися на базі державного ВНЗ. Після третього курсу їх відраховували з КУКу і переводили на контракт у Національний університет культури і мистецтв, де вони й отримували дипломи[44][45].

Київський національний університет культури і мистецтв М. Поплавського отримав ділянку площею 2,3 га в елітному районі Києва для потреб навчального процесу, проте використав її не за цільовим призначенням: забудував елітним житлом на продаж. Про це йдеться в журналістському розслідуванні «Наших Грошей», передрукованому авторитетними виданнями[46][47].

• Персональний сайт
• Михайло Поплавський. Українські хіти.
• Михайло Поплавський — герой мультфільму

•  Поплавський Михайло Михайлович // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП».  — С. 377-378

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»