Приазовське (смт)

Приазовське розташоване на півдні Запорізької області за 148 км від Запоріжжя (автошлях E105) на автомагістралі міжнародного значення E58 (Ростов-Одеса-Рені).

За 25 км на північний захід від Приазовського розташоване місто Мелітополь, а за 20 км на південь — узбережжя Азовського моря. Розташоване в степовій природній зоні.

Клімат смт Приазовського — помірно континентальний з яскраво вираженими посушливими явищами. Сумарна сонячна радіація становить 110 ккал на квадратний сантиметр на рік.

Середня кількість опадів становить 300—350 мм на півдні, 350—370 на півночі. Середня річна температура становить від 8 до 10°С, середня температура січня −4°С, а липня +24°С, +25°С.

Найзначнішою подією для Приазовського є день утворення селища та будівництво, тоді ще в Покровці Другій, церкви Покрови Пресвятої Богородиці, яку звели в 60-х роках XIX століття. Тому День селища відзначається 14 жовтня, на свято Покрови Пресвятої Богородиці.

До ІІІ ст. н. е. у навколишніх степах кочували скіфи, про що свідчать знайдені в околицях селища скіфські бляхи IV-ІІІ ст. до н. е. Пізніше і до середини XIX ст. на місці сучасного Приазовського були ногайські аули Ессабей, Аккую і Шуют Джурет. Весною 1860 року, після того, як ногайці переселились до Османської імперії, сюди прибули 177 державних робітників із с. Андріївка Бердянського повіту. На початку селище носило назву аулу Шуют Джурет. Після початку будівництва в 1862-му році церкви Покрови Пресвятої Богородиці село набуло назви Покровка Друга, оскільки вже існувала одна Покрова в повіті. На 1866 рік кількість жителів села вже нараховувала 3600 людей. Працювало більше 810 селянських господарств.

Приазовці в 1931 році. Сільгоспартіль «Шлях до соціалізму»

Село швидко зростало. Протягом кількох років віками незаймані степи навколо села були розорані. Покровка Друга незабаром стала одним з великих волосних центрів Бердянського повіту. У селі працював цегельний завод, десять вітряків, поштова станція, 9 крамниць і 7 шинків.

Під час столипінської аграрної реформи понад 100 бідняцьких сімей продали свої наділи. Частина селян виїхали до промислових міст, інші переселилися до Сибіру. Перед початком Першої світової війни Покровка друга була великим селом, що мало 903 двори, де проживало 7300 чоловік. Але його головна риса — це те, що село забудовувалось без плану. Криві вулички влітку потопали в пилюці, а весною та восени — потопало в багнюці. Більшість будівель становили хати-мазанки. В центрі села височіла церква Покрови Пресвятої Богородиці. Це був величний восьми купольний храм, який вражав своїми розмірами та красою. На жаль його зображень, або фотографій не збереглось. Навпроти церкви знаходився будинок священика та господарські будівлі. На той час працювала церковнопарафіяльна початкова школа та 4 земські школи, у тому числі одна двокласна.

Під час Громадянської війни в околицях та на території селища велись активні бойові дії, в наслідок чого селище переходило з рук в руки. У січні 1918 року в селищі встановилась радянська влада, але вже весною до селища вступила Перша (окрема) бригада російських добровольців на чолі з генералом Михайлом Дроздовським, яка там не затрималась, а рушила далі на Дон. Після цього селище захопили частини австро-німецьких військ та Гайдамацького кошу. В листопаді в Покровку Другу знову увійшли частини Червоної армії, але вже в січні 1919 року їх витіснив Мелітопольський (Зведено-Гвардійський) загін генерал-майора П. Е. Тілло. У другій половині березня частини 2-ї бригади Першої Задніпровської радянської дивізії вибили з селища частини 4-ї Кримської піхотної дивізії. В червні 1919 року Покровку Другу захопили загони армії генерала Антона Денікіна. 2 січня 1920 року частини 8-ї Червоної козачої дивізії вибили денікінців, але вже в липні Приазов'я захопили війська Російської Армії барона Петра Врангеля. В другій половині жовтня 1920 року почався наступ військ Південного фронту під командуванням Михайла Фрунзе. 30 жовтня частини 2-ї бригади 5-ї кавдивізії 13-ї армії остаточно закріпились в селі і встановили радянську владу на території Покровки Другої. 30 жовтня 1920 року війська Червоної армії остаточно закріпились в селищі.

На початку 1920-х рр. у Покровці Другій почали виникати сільськогосподарські артілі. Але посуха 1921 року призвела до сильного голоду. Весною 1923 року селище стало центром новоствореного Другопокровського району, що увійшов до складу Мелітопольського округу Катеринославської губернії.

Вже в 1925 році працюють три школи, гуртки ліквідації неписьменності, амбулаторія, лікарня, дві хати-читальні, бібліотека, районний сільський будинок, 20 крамниць, базар.

У 1930-х рр. XX ст. на території Покровки Другої працюють 6 колгоспів («Прогрес», «Гігант», «Шлях до соціалізму» та інші), МТС (в 1930 р. налічувала 26 тракторів та 4 комбайни, а в 1939 р. — вже 115 тракторів і 54 комбайни), харчокомбінат, маслозавод, побутовий комбінат.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 199 жителів селища[3].

31 липня 1935 року Покровку Другу перейменовано в село Приазовське. Назва районного центру відображає географічне розташування району на узбережжі Азовського моря.

З початком Німецько-радянської війни 1200 призовників пішли до армії в перші дні війни. З жовтня 1941 село було окуповане німецькими військами. За завданням Мелітопольського партизанського загону підпільну роботу у Приазовському проводила група під керівництвом Мурашова. 20 вересня 1943 року с. Приазовське було звільнене. Відступаючи, німці використовували тактику «випаленої землі».

Після війни село потрібно було відбудовувати майже заново. Працюють колгоспи «Прогрес», «Гігант», артіль ім. Кірова.

Від травня 1957 року Приазовське — селище міського типу.

• ТДВ «Приазовський сирзавод».
• «Вікторія», підприємство.
• «Роман», ПП.
• «Приазовський Райагробуд», ЗАТ.

• Школи № 1.
• Школи № 2.
• Спортивна школа.
• Музична школа.[4]
• Районний будинок дитячої та юнацької творчості.[5]
• Будинок культури.
• Районна дитяча бібліотека.[6]
• Краєзнавчий музей[7]. На території музею встановлено пам'ятний знак на честь 20 учнів 7-10 класів середньої школи, які влітку 1941 року пішли на фронт. Знак встановлений на тому місці, де раніше знаходилася середня школа.[8]
• Стадіон.
• Лікарня.
• Парк.

• На північ від селища розташований лісовий заказник місцевого значення «Лісовий масив біля річки Домузла»[9].

• Четвертаков Віктор Григорович (1958—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Коханівський Микола Миколайович (1971) — український громадсько-політичний діяч, військовик, засновник та екс-командир добровольчого Батальйону «ОУН».

Пам'ятник комсомольцям-добровольцям, який розташований біля Приазовського краєзнавчого музею.

• Антипенко Ф. К. — кочегар на лінкорі «Імператор Павло І», учасник Жовтневого збройного повстання у Петрограді, 25 жовтня 1917 року разом з частиною особового складу корабля штурмував Зимовий палац.
• Лайкін Я. К. — кавалер трьох орденів слави, розвідник, брав участь у визволенні Криму, воював у Молдові, Білорусі, Литві, Східній Прусії.
• Володимир Астахов, Микола Барліт, Леонід Бендюженко, Іван Грідасов, Григорій Карпенко, Іван Коваленко, Леонід Курочкін, Леонід Лобода, Микола Моргун, Микола Пожидаєв, Дмитро Проскурня, Григорій Решетіловський, Василь Скрипка, Микола Слесь, Володимир Тітов, Микола Фурманов, Віктор Шепель, Дмитро Яценко. — всі вони були учнями 7-10 класів Приазовської середньої школи, комсомольці-добровольці, які в перших числах вересня 1941 року, прямо з уроків пішли добровольцями на фронт. Служили у складі «Комсомольської ударної бригади».
• Віктор Максимович Шепель — був одним з цих юнаків. Після війни він написав книгу «Сповідь перед синами», в якій розповів про геройський шлях Комсомольської ударної бригади. Був членом Національної Спілки журналістів України. Саме за його ініціативою біля Приазовського краєзнавчого музею в 2008 році було відкрито пам'ятник комсомольцям-добровольцям. На жаль, Віктор Максимович не дожив декілька днів до цієї знаменної події.

1. Запорізька область: природа, історія: ілюстрована енциклопедія. — Запоріжжя: Дике поле. 2004 р. — 248ст. іл.
2. Земне тяжіння: Літературна збірка. — Запоріжжя, Дике Поле, 2003. — 200с.
3. Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область / Голова ред. кол.: Петрикін В. І. — Київ: Інститут історії Академії наук УРСР, 1970 р. — 765 с.
4. Книга пам'яті України. Запорізька обл.: Приазовський та Приморський райони / Голова ред. кол.: І. О. Герасимов та ін., обласна ред. кол.: В. І. Воловник та ін. — Дніпропетровськ: Січ, 1995 р. — 588 с.
5. Край Приазовский/ сост. В. Ф. Бородин, Л. М. Тимофеев. — Приазовская районная типография, 1992 г. — 60 стр.
6. Приазовский район: История края в поколениях / Под ред. Пантова Ф. В., Тимофеева Л. М., Бородиной Л. Н. — Приазовское, 2009 г. — 352 с.

• Приазовське (смт) // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Паспорт на сайті Приазовської РДА
• Приазовське — Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 765 с.)
• Банк даних Державної служби статистики України(укр.)
• Cities & towns of Ukraine(англ.)(укр.)