Пуусепп Ендель Карлович

Народився на хуторі Самовольний (Єнісейська губернія, нині Партизанського району Красноярського краю) у родині естонських селян-бідняків, які переселилися до Сибіру під час столипінської реформи. З дитинства мріяв стати льотчиком; закінчивши школу-семилітку, як представник бідняцької родини був відправлений в Естонсько-фінський педагогічний технікум у Ленінграді. Провчившись там один рік, перейшов у військово-теоретичну школу Військово-повітряних сил у Вольську й успішно закінчив її в 1929 році. До 1931 року вдосконалював навички в Оренбурзьскій військовій авіаційній школй льотчиків, потім працював там інструктором, був направлений в щойно створену ескадрилью з польотів «наосліп» (за приладами) і зробив перший «сліпий» переліт (з Єйську до Москви). З 1938 року працював в Управлінні полярної авіації Головпівденьпатрулю, брав участь у пошуках зниклого льотчика Леваневського, кілька разів приземлявся на дрейфуючій станції «Північний полюс — 1». Дізнавшись про початок війни, Пуусепп зажадав переводу на передову; його було відряджено з Головпівденьпатрулю в 412-й (з серпня 1941 року — 432-й, з 3 грудня 1941 року — 746-й) важко-бомбардувальницький авіаційний полк 81-ї бомбардувальної авіаційної дивізії дальньої дії, літаки якого базувалися на аеродромі в районі міста Коврова Володимирської області.

Ендель Пуусепп на обкладинці «Огонька», 1942 р.

Учасник німецько-радянської війни з липня 1941 року.

8 серпня 1941 року командир літака 746-го авіаційного полку далекої дії Е. Пуусепп у складі групи бомбардувальників під командуванням Михайла Водоп'янова здійснив перший бойовий виліт, успішно піддавши бомбардуванню Берлін. Повертаючись на базу, літак Пуусеппа був пошкоджений ворожими зенітками: з пробитого бензобаку потекло пальне. Пуусепп зробив вимушену посадку в захопленій німцями Естонії, вперше опинившись на батьківщині предків. Залишивши пошкоджений літак, екіпаж зустрів переляканого хлопчика-пастуха; завдяки Пуусеппові, який не забув естонську мову, льотчики змогли дізнатися у нього дорогу до лінії фронту і повернулися до своїх, уникнувши полону. До квітня 1942 року Ендель Пуусепп здійснив 30 нічних бойових вильотів, завдавши бомбові удари по Берліну, Данцигу і Кенігсбергу.

У травні 1942 року йому було доручено доставити радянську делегацію на чолі з Молотовим для переговорів спочатку до Великої Британії, а потім до США. Летіти передбачалося через лінію фронту над територією, зайнятої німецькими військами, — вважалося, що ворожа розвідка не зможе вгадати настільки сміливий і зовні нерозумний хід. 19 травня 1942 року важкий 4-моторний бомбардувальник Пе-8 (командир екіпажу майор Пуусепп Ендель Карлович, другий пілот — капітан Обухов Василь Михайлович, штурман — майор Штепенко Олександр Павлович, другий штурман — капітан Романов Сергій Михайлович) взяв курс на Велику Британію і далі через Ісландію та Канаду — у Вашингтон. Екіпаж Пуусеппа особисто приймали Вінстон Черчилль і Франклін Рузвельт. Після успішного завершення переговорів і повернення до СРСР Пуусеппові було присвоєно звання Героя Радянського Союзу «за відвагу і геройство, проявлені при виконанні завдання Уряду по здійсненню далекого відповідального перельоту»[1].

Після трансантлантичного перельоту Пуусепп бомбив ворожі війська під Сталінградом, Курськом, Орлом та Бєлгородом.

У березні 1943 року Пуусепп виконав ще одне важливе завдання, доставивши до Англії і потім повернувши звідти на Батьківщину радянську урядову делегацію.

Під час одного з бойових вильотів був поранений шрапнеллю в область хребта, переніс 5 операцій.

З жовтня 1942 року й до кінця війни — командир 890-го важкого бомбардувального авіаційного Брянського полку 45-ї важкої бомбардувальної авіаційної Гомельської дивізії. За цей час льотчиками полку на літаках Пе-8 та B-25 здійснено понад 1000 нічних бойових вильотів, у тому числі на далекі цілі та політичні центри супротивника — 93 літаковильоти. Загальний наліт становить 5272 години. Особисто Е. Пуусепп має загальний наліт 3650 годин на різних типах літаків. За роки війни здійснив 82 нічних бойових вильоти, з них 16 — на дальні цілі, у тому числі 78 — на Пе-8 та 4 — на B-25. Крім того, здійснив 2 польоти за маршрутом Москва — Англія і один — за маршрутом Москва — США — Москва[2].

У 1946 році у званні полковника вийшов у відставку за станом здоров'я.

У післявоєнний час Пуусепп жив в Таллінні, був заступником голови Президії Верховної Ради Естонської РСР, членом ЦК КП Естонії, головою республіканського комітету захисту миру, депутатом Верховної Ради СРСР 4-го скликання, працював міністром соціального забезпечення республіки.

Помер 18 січня 1996 року. Похований в Таллінні на кладовищі Метсакальмісту. У 2007 на могилі Пуусеппа був встановлений пам'ятник.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 червня 1942 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками та виявлені при цьому мужність і героїзм, майору Пуусеппу Енделю Карловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна (№ 8312) і медалі «Золота Зірка» (№ 592).

Також нагороджений орденами Червоного Прапора (20.08.1941), Суворова 3-го ступеня (04.09.1944), Олександра Невського (23.07.1945), Вітчизняної війни 1-го ступеня (двічі), Трудового Червоного Прапора (тричі), Дружби народів, Червоної Зірки (двічі), «Знак Пошани», медалями.

Е. Пуусепп є автором книг спогадів:

• На дальних воздушных дорогах. — М.: Воениздат, 1975.
• Тревожное небо. — Таллінн: Ээсти раамат, 1978.

• Пуусепп Ендель Карлович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• «Эндель Пусэп — эстонский брат Бронзового солдата» // Газета «Известия», 13 грудня 2007
• Большая биографическая энциклопедия. 2009 (рос.)
• Через океан туда и обратно с наркомом на борту: Эстонец с сибирским характером^{[недоступне посилання з липня 2019]}