Пшеничников Микола Андрійович

Микола Андрійович Пшеничников (1924—1986) — радянський військовик. Учасник Німецько-радянської війни, старший лейтенант, Герой Радянського Союзу (1945).

Микола Андрійович Пшеничников
рос. Николай Андреевич Пшеничников
Народження 20 липня 1924(1924-07-20)
Урей 3-й, Краснослободський повітd, Пензенська губернія, РСФРР, СРСР
Смерть 1 квітня 1986(1986-04-01) (61 рік)
Ковилкіно, Мордовська АРСР, РРФСР, СРСР
Поховання Ковилкінський район
Національність росіянин
Країна  СРСР
Рід військ морська піхота, стрілецькі війська
Роки служби 1942—1946; 1950—1956
Звання старший лейтенант
Формування під час Німецько-радянської війни:
 • 83-тя окрема стрілецька бригада морської піхоти;
 • 989-ий стрілецький полк 226-ї стрілецької дивізії;
 • 683-ій стрілецький полк 151-ї стрілецької дивізії.
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди

Життєпис

Народився 20 липня 1924 року в селі Урей Краснослободського повіту Пензенської губернії (тепер — Урей 3-й у Темниковському районі Республіки Мордовія, Росія) у сім'ї селян Андрія Михайловича й Анни Федорівни Пшеничникових. Освіта 7 класів. Після закінчення школи Микола Андрійович поїхав до Тбілісі. Закінчив школу фабрично-заводського навчання. Трудову діяльність почав слюсарем на Тбіліському станко-інструментальному заводі.

М. А. Пшеничникова призвали до армії у серпні 1942 року. Пройшов курс молодого бійця, до діючої армії потрапив 14 жовтня 1942 року як стрілець 144-го окремого стрілецького батальйону Туапсинської військово-морської бази 83-ї окремої стрілецької бригади морської піхоти, яка згодом була включена до складу 56-ї армії Чорноморської групи військ Закавказького фронту.

Учасник Битви за Кавказ. Бойове хрещення прийняв під час Туапсинської операції у бою за село Фанагорійське (нині входить до муніципального утворення міста Гарячий Ключ) Краснодарського краю. З 4 лютого 1943 року Микола Пшеничников брав участь у десанті в Мисхако. У складі роти охорони штабу десанту воював на Малій землі в районі села Федотівка (сільський округ Мисхако), був нагороджений медаллю «За відвагу»[1]. Восени 1943 року він брав участь у Новоросійсько-Таманській операції, у складі свого підрозділу звільняв місто Новоросійськ, штурмував добре укріплену лінію німецької оборони Готенкопф, очищував від ворожих військ Таманський півострів. Був двічі поранений.

У листопаді 1943 року М. А. Пшеничников став командиром відділення 4-ї стрілецької роти 989-го стрілецького полку 226-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Під час Київської оборонної операції 19-22 грудня 1943 року його відділення брало участь у відбитті контрудару 48-го танкового корпусу вермахту в районі Коростеня.

Пізніше, під час Житомирсько-Бердичівської операції М. А. Пшеничников відзначився у бою за Любар Житомирської області. 13 січня 1944 року він першим увірвався до населеного пункту та знищив трьох німецьких солдатів-факельників, які намагалися підпалити будинки, за що був нагороджений медаллю «За бойові заслуги»[2].

Микола Андрійович брав участь у Рівненсько-Луцькій і Проскурівсько-Чернівецькій операціях, звільняв Шепетівку, Ізяслав і Надвірну. Під час Львівсько-Сандомирської операції брав участь у боях під Станіславом, у яких добре себе зарекомендував. Згодом його направили на короткотривалі армійські курси молодших лейтенантів, після закінчення яких у жовтні 1944 року Микола Андрійович був призначений командиром стрілецького взводу 683-го стрілецького полку 151-ї стрілецької дивізії 18-Ї армії. Брав участь у Карпатсько-Ужгородській операції, у битвах за міста Мукачево і Чоп.

У листопаді 1944 року 151-ша стрілецька дивізія була передана 7-ій гвардійській армії 2-го Українського фронту. Особливо відзначився Микола Андрійович у Будапештській операції. 7 грудня 1944 року взвод молодшого лейтенанта Пшеничникова у бою за Іклад під інтенсивним кулеметним і артилерійським вогнем ворога стрімким кидком першим увірвався до села, знищивши дві вогневі точки і 13 ворожих солдатів. Під час атаки молодший лейтенант Пшеничников був попереду й особистим прикладом надихав своїх бійців на виконання бойового завдання. За ці дії молодший лейтенант Пшеничников отримав другу медаль «За відвагу»[3].

Неподалік від угорської столиці, біля села Сада 11 грудня 1944 року взвод Пшеничникова, прикриваючи правий фланг свого батальйону, відбив п'ять атак німецько-угорських військ, знищив 2 вогневі точки, 3 легких кулемети та до 15 ворожих солдатів. У критичний момент бою Микола Андрійович підняв своїх бійців у рукопашний бій і відкинув противника на початкові позиції, що убезпечило фланг батальйону та дозволило йому глибоко вклинитися у ворожу оборону. За це молодший лейтенант отримав орден Червоної Зірки[4]

27 грудня взвод М. А. Пшеничникова отримав завдання під прикриттям артилерійського вогню прорвати оборону противника і захопити позицію на околиці населеного пункту Ракошсантмихаль (тепер XVI район Будапешта). Микола Андрійович зі своїм взводом увірвався до столичного передмістя і спочатку витіснив роту угорських солдатів. Однак, противники оточили невеликий загін (не більше 10 солдатів) Пшеничникова, і при підтримці 3 бронетранспортерів намагалися його знищити, проте Микола Андрійович з бійцями стійко утримували зайняті позиції. У запеклому бою рота противника зазнала важких утрат — 47 солдат убитими і два підбитих бронетранспортери. Коли становище взводу стало загрозливим, Микола Андрійович залишив п'ятьох бійців тримати оборону, а сам з п'ятьма іншими солдатами прорвав оточення, і з'єднавшись із основними силами батальйону, швидко повернувся з підкріпленням. Противник був остаточно розгромлений, а бойове завдання успішно виконане. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1945 року молодшому лейтенанту Пшеничникову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу[5].

Взимку 1945 року М. А. Пшеничников брав участь у вуличних боях у Будапешті. Після ліквідації оточеного в місті німецького гарнізону, 151-та стрілецька дивізія була передана до складу 26-ї армії 3-го Українського фронту, яка відбивала основний удар 6-ї танкової армії СС під час Балатонської операції. Наприкінці війни Микола Андрійович брав участь у Віденській операції, у складі свого підрозділу звільняв міста Еньїнг і Вашвар. Бойовий шлях він завершив біля містечка Лафніц в Австрії (за іншими даними — у Празі).

1946 року Микола Андрійович був звільнений у запас. Він повернувся до Мордовії, проте 1950 року його знову призвали на військову службу. 1954 року він закінчив Саратовське піхотне училище. До 1956 року служив у стройових частинах. У запас М. А. Пшеничников звільнився зі званням старшого лейтенанта. Жив у місті Ковилкіно Мордовської АРСР, працював бригадиром токарів на Ковилкінському електромеханічному заводі.

1 квітня 1986 року Микола Андрійович помер, похований у Ковилкіно.

Нагороди

Пам'ять
  • Іменем Героя Радянського Союзу М. А. Пшеничникова названа вулиця у місті Ковилкіно, на будинку, де він проживав, установлена меморіальна дошка.

Примітки
  1. Медаль «За отвагу» (наградной лист и приказ о награждении от 24.08.1943).
  2. Медаль «За боевые заслуги» (наградной лист и приказ о награждении).
  3. Медаль «За отвагу» (наградной лист и приказ о награждении от 15.12.1944).
  4. Орден Красной Звезды (наградной лист и приказ о награждении).
  5. Указ Президиума Верховного Совета СССР о присвоении Звания Героя Советского Союза.

Література
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1988. — Т. 2. — 863 с. с. — 100 000 прим. — ISBN 5-203-00536-2.
  • Андреев С. А. Совершённое ими бессмертно: в 2 кн. — М.: Высшая школа, 1976. — Т. 1. — С. 268. — 336 с.
  • Геройская быль: очерки и зарисовки о Героях Советского Союза — уроженцах Мордовии. — Саранск: Мордовское кн. изд-во, 1985. — С. 273—275. — 376 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.