Північноамериканська та Західно-Індійська Станція

У 1745 році для протидії французьким військам у Північній Америці британське адміралтейство заснувало ескадру зі штаб-квартирою у військово-морському дворі Галіфакса в Новій Шотландії. В 1767 році вперше це було оголошено командуванням Північноамериканською станцією під командуванням комодора Семюеля Гуда зі штаб-квартирою в Галіфаксі, а потім у Галіфаксі та на Бермудах. База у Галіфаксі стала основною базою для Королівського флоту в Північній Америці під час Семирічної війни, Американської революції, та Французьких революційних війн.

У 1783 році після здобуття США незалежності Бермудські острови стали єдиною територією Великої Британії, що залишилася між Новою Шотландією та Вест-Індією, отже вона була обрана як новий район дислокації командування для керування військами у цій частині світу. В 1794 році в Сент-Джорджі була відкрита база флоту, який стояв на якорі в Анкоридж Мюррей у північній лагуні. Адміралтейство також почало купувати землю на Вест-Енді на Бермудських островах, включаючи Ірландський острів, Іспанський Пойнт і менші острови у Грейт-Саунді з метою побудови Королівської військово-морської верфі на Бермудських островах і постійної військово-морської бази у Грассі-Бей. Будівництво цієї бази затягнутися на більшу частину XIX століття.

Сили британського флоту, що базувалися на Бермудських островах під час війни 1812 року, здійснювали основні операції проти американського флоту, зокрема провадили блокаду більшої частини Атлантичного узбережжя Сполучених Штатів, а також рейди на Александрію, билися в битві при Бладенсбурзі та спалення Вашингтона.

У 1813 році район командування знову став Північноамериканською станцією, Вест-Індія перейшла під юрисдикцію Ямайської станції. В 1816 році вона була перейменована на Північноамериканську та канадських озер станцію. Спочатку штаб знаходився на Бермудських островах взимку та Галіфаксі влітку, але в 1821 році Адміралтейський дім, штаб-квартира формування на Бермудських островах, став цілорічним пунктом постійної дислокації угруповання флоту, коли районом командування став йменуватися Північноамериканська та Ньюфаундлендська станція.

У 1819 році головну базу станції було переведено з Галіфакса на Бермуди, які були краще розташовані для протидії погрозам з боку Сполучених Штатів. ВМБ Галіфакса продовжувала використовуватися як літня база станції до 1907 року.

З цього часу район командування був перейменований як Північноамериканська та Вест-Індійська станція, і залишався таким до 1907 року, коли Північноамериканська та Вест-Індійська станція була розформована та замінена 4-ю крейсерською ескадрою. Вони базувались в Англії, і Бермудські острови використовувалися як допоміжна база та вугільна станція, хоча верф залишалася в експлуатації. Головнокомандувач Північноамериканської та Вест-Індійської станцій залишився на Бермудських островах. У 1905 році Королівський флот вийшов з Галіфакса, а в 1910 році Морський двір Галіфакса був переданий Королівському флотові Канади.

У 1915 році Північноамериканська та Західно-Індійська Станція була відновлена ​​та включала 8-му крейсерську ескадру у 1924–25 рр.

29 жовтня 1956 року посада командувача Північноамериканської та Західно-Індійської Станції була скасована, в результаті чого Комодор Вест-Індії став старшим офіцером Королівського флоту в регіоні, підпорядковуючись безпосередньо головнокомандувачу Домашнього флоту в Англії. Кораблі командування були скорочені до двох фрегатів, які базувалися на Бермудських островах.

• Ескадра лінійних крейсерів (Велика Британія)
• Флот відкритого моря (Німецька імперія)
• Королівський допоміжний флот (Велика Британія)
• Перший лорд Адміралтейства
• Кампанія в Арктиці (1939—1945)
• Жіночі королівські військово-морські сили Великої Британії

Виноски

Джерела

• North America and West Indies Station
• America and West Indies Command, Royal Navy
• North America and West Indies Station