Ратиборський замок

Замок на межі XVII і XVIII століть

Вважається, що перша згадка про городище у Ратиборі походить з 845 року та міститься у документі під назвою «Баварський географ». У ньому згадується плем'я голенжиців, що мешкало у басейні Верхньої Одри та мало там п’ять містечок. Дослідники припускають, що одним з них був Ратибор[1]. Також висловлюються припущення, що можливо легендарна столиця квадів — Ебуріум теж знаходилася тут[2].

Вже близько 1000 року у Ратиборі ймовірно існувало прикордонне укріплення[3]. Польський історик Кароль Малечинський вважає, що воно виникло у другій половиною Х століття. Ця гіпотеза підтверджується археологічними розкопками, проведеними у замку. Місце для замку було обрано не випадково, адже використовувався острів, утворений природним вигином річки Одри та її рукавом[4].

Близько 1038 року Ратибор, як і вся Сілезія, потрапив під владу чехів[4]. Укріплення у Ратиборі вперше було згадане у Хроніці Галла Аноніма у записі від 1108 року[4][5]. У той час тут знаходилася прикордонна фортеця каштелянів[2][5]. Згідно з інформацією, що міститься у Хроніці, твердиня належала моравцям, а лицарі Болеслава Кривоустого заволоділи нею без бою, адже моравські лицарі покинули фортецю, внаслідок поразки, якої вони зазнали раніше[2][5]. На той час Ратибор був важливим об'єктом в оборонній системі на польсько-чеському кордоні.

З 1108 року і аж до початку ХIV століття замок перебував під владою П’ястів[2]. До першої половини XIV століття тут проживав каштелян, а з кінця XIV століття до 1743 року замок також був садибою старости ратиборського замкового округу[6]. З 1172 року замок був також князівською резиденцією[1][4]. За правління Болеслава Кривоустого замок був однією із важливих оборонних споруд, що захищали південний кордон польської держави. У 1146 році у замку проживав Владислав II Вигнанець, якого вигнали його брати[1][3][4][5]. У 1172 році Мєшко IV Кривоногий зробив Ратибор столицею свого князівства[1]. На період його правління припадає епоха розквіту міста.

За панування Мєшка IV Кривоногого у замку функціонував монетний двір, також тоді було споруджено романську замкову каплицю. У 1201 році, після смерті свого брата Болеслава I Високого та його сина Ярослава, Мєшко зайняв Ополе, створивши Опольсько-Ратиборське князівство. Ратибор був тоді резиденцією князівського двору[5].

У 1211 році, після смерті Мєшка, владу успадкував його син Казимир, за часів його столицею князівства стало Ополе[5]. У 1222 році було згадано ратиборського каштеляна — Стойгнева[3]. Близько 1238 року Опольсько-Ратиборське князівство перейшло у володіння неповнолітнього князя Мєшка, який частіше перебував у Ратиборі, про що свідчить більша кількість документів, виданих у цьому місті[5]. Джерела засвідчують, що замок був сильно укріплений, його оточував дерев'яно-земляний вал, а також додатково з півдня Одра та з інших боків її руками[1]. Про сильне укріплення фортеці свідчить відбиття нападу монголів у січні 1241 року[3][1]. У 1246 році князівство перейшло у володіння князя Владислава, який також частіше перебував у Ратиборському замку[5]. У 1249 році, Ратибор облягали війська оломоуцького єпископа Бруно з Шауенбурга[3]. Це було помстою за попереднє вторгнення Владислава до Опавської землі[3]. Спроби захопити замок завершилися невдачею, однак місто було спалене[3].

Після смерті князя Владислава замок належав його молодшому синові Пшемиславу[5]. За його правління замок перебудували, тоді постала низка мурованих будівель, у тому числі замкова каплиця. У 1285—1287 роках у місті проживав вроцлавський єпископ Томаш II, який вступив у конфлікт із вроцлавським князем Генриком IV Праведним[5][3][2]. У 1288 році за його сприяння при замковій каплиці постав колегіатський капітул, що було виразом його вдячності за виявлену гостинність[1].

На межі XII—XIII століть фортецю було перебудовано у готичний замок[1]. У той же час дерев’яний частокіл на валах замінили мурами з вежами. За даними археологічних розкопок, перші цегляні споруди було споруджено тут у другій половині XIII століття[1]. Черговий розквіт замку наступив за правління князя Пшемислава та його сина Лешка. Близько 1290 року князь Пшемислав Ратиборський доручив збудувати готичну каплицю святого Томаса Бекета.

Після смерті ратиборського князя Лешка у 1336 році лінія ратиборських П'ястів згасла, а замок перейшов у володіння опавських Пржемисловичів, зокрема Миколая II[3][1]. Однак ті, головним чином, мешкали в Опаві, внаслідок чого замок втратив своє значення[1].

Приблизно з 1383 року в замку мешкали повітові старости. Ця посада існувала аж до 1743 року[6]. У 1416 році колегіату було перенесено до костелу Успіння Пресвятої Богородиці в Ратиборі[6].

У 1521 році, після смерті опавсько-ратиборського князя Валентина Горбатого, замок перейшов у володіння опольського князя Яна II Доброго[2][5][3]. Після його смерті у 1532 році, Ратибор став власністю чеського короля Фердинанда Габсбурга[2][5]. З того ж року походить згадка про існування пивоварні при замку[1]. Незабаром замок перейшов у власність маркграфа Геогра Гогенцоллерна як застава за борги[5][2]. У 1532—1533 роках він відреставрував пошкоджені будівлі замку[1]. Після сплати боргу Гогенцоллернам, замок повернувся у володіння Габсбургів[5]. Імператор Фердинанд I передав Опольсько-Ратиборське князівство Ізабеллі Ягеллонці[5][2], дочці Сигізмунда I Старого та Бони Сфорци, після того, як вона відмовилася від прав на угорську корону. У 1556 році вона відмовилася від своїх сілезьких маєтностей і повернулася до Угорщини[5].

З 1558 року Опольсько-Ратиборське князівство було підпорядковане імператорам, а замком керували особи, які отримували його як заставу або були лише його адміністраторами[3][1]. У 1564 року замок як заставу від імператора в обмін на позику отримала родина Опперсдорфів[4][1]. У 1587 році у замку, по дорозі до Кракова, ночував ерцгерцог Максиміліан Габсбург[1].

У 1604 році Ратиборське князівство як застава, включно із замком, перейшло до баронів Балтазара та Георга фон Меттіхів, які відбудували замок, а згодом й остаточно його викупили[1]. На початку XVII століття замок було перебудовано, після якої фасад каплиці набув барокового вигляду[7]. Черговими власниками замку були: Георг Гогенцоллерн, Ян Зигмунт Баторій, а внаслідок Тридцятилітньої війни з 1622 р. — трансільванський князь Габор Бетлен. У 1628 році замок придбав імператор Фердинанд II Габсбург. У 1637 році в замку спалахнула пожежа, і його відбудову доручили італійським майстрам, які серед іншого також збудували замок у Глогувку[7][4]. Внаслідок робіт, проведених у замку, було перебудовано північно-східне крило, до якого додали збагачене аркадні клуатри та лоджію[7]. Окрім того, було розширено південно-східне крило[1]. Барокового вигляду також набула надбрамна вежа[7]. З 1642 року замок знову опинився у володінні родини Опперсдорфів, зокрема графа Георга III[1][3].

У 1645 році Ратиборське князівство перейшло у володіння родини Ваз[1][5]. У березні 1656 року Король Польщі Ян Казимир призначив графа Франциска Єузебіуша фон Опперсдорфа старостою Опольсько-Ратиборського князівства. Це була своєрідна подяка за притулок під час шведської навали[1]. У 1666 році Ратиборське князівство знову повернулося до Австрії, але граф фон Опперсдорф залишався його старостою до своєї смерті у 1691 році[5][1].

У 1670 році замок та місто відвідала імператриця Елеонора, яка подорожувала до Ченстохови, на весілля своєї дочки з королем Польщі Михалом Корибутом Вишневецьким[1].

24 серпня 1683 року в замку по дорозі до Відня гостював польський король Ян III Собеський[1].

У 1712 році Франциск Євзебіуш II фон Опперсдорф продав замок барону Каролю Генріху фон Собеку і Раутену[3][1]. Згодом замок часто змінював власників, до числа яких належали родини: Шлабрендорфів, Вільчеків та Ройсів фон Плауен[5]. Нові власники не надто опікувалися замком, що спричинило його занепад[1]. У 1791 році граф Генріх XLIII Ройс продав замок до прусської скарбниці. Проте вже невдовзі, у 1799 році, замок виміняв собі граф фон Плеттенберг-Віттем[1].

Граф фон Плеттенберг-Віттем володів замком Рациборжа до 1805 року, коли той перейшов до прусського міністра і камергера Вільгельма Людвіка Георга, князя цу Зайн-Вітгенштайн[1]. Під час Наполеонівських воєн у замку було облаштовано польовий госпіталь для французьких солдатів[1]. Ймовірно, що князь був лише номінальним власником замку, а фактично ним володів курфюрст фон Гессен-Кассель. Причиною цього могло бути те, що Прусське королівство, будучи євангельським, не хотіло укладати угоду напряму з католицьким курфюрстом фон Гессен-Касселем. Нарешті, у 1812 році замок перейшов у володіння курфюрста[1].

У 1820 році володарем Ратиборського князівства став ландграф Віктор Амадеуш фон Гессен-Ротенбург[5][1]. Той, вирішив оселитися у Ратиборі, але оскільки замок не був придатний для виконання функцій магнатської садиби, він пристосував для цих потреб цистерціанський монастир у Рудах[1].

У 1834 році, після бездітної смерті ландграфа, замок успадкував племінник його дружини Віктор Маурицій фон Гогенлое-Шиллінгсфюрст[5][1]. Його родина володіла замком аж до 1945 року. В замку мешкали їх управителі, а поруч із ним було споруджено будинок князівської адміністрації[1][2].

У 1858 році замок постраждав внаслідок чергової пожежі[1][7]. Південне крило замку згодом розібрали, а на місці північного та частково західного крила було споруджено нове приміщення пивоварні[7][1]. Було змінено планування кімнат у західній частині, а господарчу будівлю перетворено на солодівню. До північно-західної частини добудували возовню. Також було відновлено готичний передній фасад каплиці[7]. Реконструкцією керували Юліуш Старке та столяр Роберт Рашдорф[1]. Пивоварню було відкрито 8 жовтня 1859 року[1].

У 1893 році власником замку став Віктор Амадеуш II фон Гогенлое-Шиллінгсфюрст[1].

У 1923 році, після смерті Віктора II, замок перейшов у володіння герцога Віктора Августа Марії III фон Ратібора, який помер у 1945 році[1].

До 1945 року в замку мешкали чиновники герцога. Під час боїв Другої світової війни будівлі замку не були пошкоджені[7]. З 1945 року замок став власністю польської держави[7][5]. Спочатку в ньому розміщувався архів, в частині герцогського палацу були квартири, а пивоварня відновила виробництво пива[7]. У 1950-их років розпочався поступовий занепад замку[7]. Житловий будинок у південно-східній частині було знесено, оскільки він постраждав під час пожежі. Вівтар, органи та лави в каплиці було знищено[7].Згодом було також розібрано будинок возовні та клуатри, а приміщення замкового будинку ще більше занепали[7]. У 90-их роках ХХ століття розпочалося поступове відновлення замку[7].

У 2008 році розпочався капітальний ремонт замку, значну частину коштів на який виділив Європейський Союз. Ремонт завершився у 2012 році, після чого замок було знову відкрито для відвідування туристами[8].

Замок має як готичні, так і ренесансні елементи, однак характерні риси цих стилів вже значною мірою стерлися[7]. Всі будівлі вимурувані з цегли та оштукатурені[9].

Основна частина будівель замку знаходиться у східній частині, яка є неоднорідною за своїми функціями та часом побудови. З півночі розташований житловий будинок, який опирається на старі мури готичного замку, а також каплиця, надбрамний будинок та руїни південно-східного житлового будинку[9].

Житловий будинок, який неодноразово перебудовували, зведено на плані витягнутого прямокутника, східна сторона якого злегка скривлена. В наш час він має два поверхи та підземелля. Вікна в будівлі розташовані нерегулярно, а двосхилий дах має люкарни[9].

Замкову каплицю часто називають перлиною сілезької готики[2] або ж сілезькою Сент-Шапель.

Її було побудовано з цегли на прямокутному плані розмірами 8,5 на 13 метрів на фундаменті попереднього храму та оштукатурено.

Північно-західна частина замку використовується переважно в господарських цілях. Після пожежі у 1858 році тут було збудовано пивоварню, внаслідок чого ця частина втратила свою історичну цінність[9].

• 
  Замкова каплиця
• 
  Житловий будинок замку
• 
  Надбрамний будинок
• 
  Північно-східне крило замку зі сторони подвір'я
• 
  Вигляд замку з льоту птаха

1. Newerla, Paweł J. (2008). Dzieje Raciborza i jego dzielnic : mit einer kurzen Geschichte der Stadt Ratibor in deutscher Sprache. Racibórz: Wydawnictwo i Agencja Informacyjna WAW Grzegorz Wawoczny. ISBN 978-83-89802-73-6. OCLC 705910024.
2. Wawoczny, Grzegorz (1973- ). (2003). Weekend w Bramie Morawskiej : niepowtarzalne atrakcje turystyczne ziemi raciborskiej i opawskiej. Racibórz: "WAW" Grzegorz Wawoczny. ISBN 83-917453-4-1. OCLC 749373031.
3. Emmerling, Danuta. (1998). Śląskie zamki i pałace : Opolszczyzna : historie zamków i pałaców, dzieje rodów, legendy, herby. Opole: Adan. ISBN 83-908136-4-5. OCLC 46974577.
4. Kantyka, Jan; Śląski Instytut Naukowy (1981). Racibórz, zarys rozwoju miasta: praca zbiorowa (Polish). Katowice: "Śląsk, ". ISBN 978-83-216-0140-3. OCLC 9686614.
5. Newerla, Paweł J. (2007). Zamki i pałace dorzecza górnej Odry. Racibórz: Wydawn. i Agencja Informacyjna "WAW" Grzegorz Wawoczny. ISBN 978-83-89802-24-8. OCLC 156975748.
6. Mika, Norbert (1961- ). (2012). Dzieje ziemi raciborskiej (вид. Wyd. 2 popr. i uzupeł). Kraków: Avalon. ISBN 978-83-7730-076-3. OCLC 827701153.
7. Wawoczny, Grzegorz (1973- ). (2007). Zabytki powiatu raciborskiego. Racibórz: Wydawnictwo i Agencja Informacyjna WAW Grzegorz Wawoczny. ISBN 978-83-89802-36-1. OCLC 749879372.
8. O Zamku. Zamek Piastowski. Процитовано 26 травня 2020.
9. Chrzanowski, Tadeusz. Kornecki, Marian. (1973). Katalog zabytków sztuki w Polsce. VII. Województwo opolskie. Wydawn. Artystyczne i Filmowe. ISBN 83-221-0237-2. OCLC 179805804.