Ревматологія

Ревматологія (від ревматизм, який походить від грец. ρεύμα — потік або річка, і грец. λόγος — наука)[1] — клінічний розділ внутрішньої медицини, в якому вивчаються питання етіології, діагностики, лікування та профілактики ревматичних захворювань. Лікуванням ревматичних захворювань займається лікар-ревматолог.

Суглоби китиць, уражені вузлами Гебердена

До ревматичних захворювань, які є предметом вивчення ревматології, належать як хвороби, що перебігають із переважним ураженням суглобів, у тому числі ревматизм, системні захворювання сполучної тканини, системні васкуліти, а також аутоімунні захворювання.

Історія

Перші описи ревматизму, подагри та системної склеродермії належать ще Гіппократу[2], а вперше запровадив термін ревматизм грецький лікар давньоримської доби Клавдій Гален. Системну природу уражень при ревматизмі уперше зазначив французький лікар Гільом де Беллу у ХVІ столітті.[3] У кінці ХVІІ століття Томас Сіденгам уперше повністю описав клінічну картину подагри[4], а в 1683 році Антоні ван Левенгук уперше виявив сечову кислоту під мікроскопом в кристалах, взятих із тофуса хворих подагрою[2], а в 1848 році англійський лікар Альфред Берінг Гарод доказав, що надлишок сечової кислоти в крові є причиною подагри.[5] У 1800 році Августін-Якоб Андре-Бове вперше описав клінічну картину ревматоїдного артриту, а в 1858 році Гарро уперше запропонував сам термін «ревматоїдний артрит», відділивши його від подагри. У 1845 році Фердинанд фон Гебра уперше описав характерний висип на обличчі при системному червоному вовчаку, а в 1895 році Вільям Ослер уперше описав клінічну картину цього захворювання. У кінці ХІХ століття незалежно один від одного картину анкілозуючого спондилоартриту описали Володимир Бехтерєв, Адольф фон Штрюмпель і П'єр Марі.[2]

У 1928 році Пембертон організував у США перший комітет із лікування ревматизму, який у 1988 році отримав назву Американського товариства ревматологів.[3] У 1940 році Бернард Комро уперше запропонував термін «ревматолог» для лікарів, які лікують захворювання суглобів.[2][3] У 1947 році на конгресі в Копенгагені та Орхусі створена Європейська антиревматична ліга лікарів, які лікують захворювання ревматичних і м'язово-скелетних захворювань.[6] У 1949 році Адрієнн Голландер уперше використав у своєму підручнику з лікування артритів термін «ревматологія».[2][3]

Співпраця з іншими галузями медицини

Ревматологія найбільш тісно пов'язана у своїй роботі із такими медичними спеціальностями, як кардіологія (у лікуванні та діагностиці ревматичних вад серця і септичного ендокардиту) та травматологією з ортопедією (у лікуванні та діагностиці різних видів артритів, бурситів, міозитів). Ревматологія також у діагностиці гнійних артритів, бурситів та остеомієлітів пов'язана з хірургією. У вивченні системних та аутоімунних захворювань ревматологія тісно співпрацює з імунологією. У випадку ревматичних захворювань із ураженням нирок ревматологія співпрацює з нефрологією. У випадку уражень легень при системних захворюваннях сполучної тканини ревматологія тісно співпрацює з пульмонологією. При змінах у клінічному аналізі крові, що дають підстави запідозрити захворювання крові, ревматологія співпрацює з гематологією. За необхідності ревматологія також співпрацює з ендокринологією, неврологією, інфектологією, спортивною медициною та іншими медичними галузями.

Ревматичні захворювання
Лікування ревматизму за допомогою гелій-неонового лазера.

Предметом вивчення ревматології є ревматичні захворювання. До них належать як сам ревматизм (у тому числі гостра ревматична гарячка та набуті ревматичні вади серця), хвороби суглобів, системні васкуліти та системні захворювання сполучної тканини.

Хвороби суглобів

Системні васкуліти

Дифузні хвороби сполучної тканини

Діагностичні методи

Первинними методами діагностичного обстеження в ревматології є клінічний аналіз крові, клінічний аналіз сечі, а також біохімічний аналіз крові та первинне імунологічне дослідження крові (з виявленням у крові ревматоїдного фактору). При ураженні суглобів проводиться рентгенологічне обстеження суглобів, за необхідності й інших уражених органів. Для уточнення діагнозу може проводитись комп'ютерна томографія або магнітно-резонансна томографія суглобів, а також артрографія — введення рентгендіагностичних препаратів в порожнину суглоба із подальшим проведенням рентгенологічного обстеження. За необхідності проводиться ультразвукове обстеження суглобів, аналіз синовіальної рідини уражених суглобів, сцинтиграфія уражених органів. З інструментальних методів обстеження в ревматології використосується артроскопія, а також біопсія уражених ділянок. Для уточнення діагнозу застосовуються також імунологічні методи обстеження, які дають можливість виявлення антитіл, характерних для відповідних нозологій.

Лікування

У лікуванні ревматологічних захворювань поєднуються як медикаментозна терапія, так і кінезітерапія та фізіотерапія, а також санаторно-курортне лікування. Із медикаментозних засобів у лікуванні ревматологічних захворювань застосовуються нестероїдні протизапальні препарати, кортикостероїди (як місцевої, так і системної дії), а також хворобо-модифікуючі препарати, які можуть відноситись до класів цитостатиків та імунодепресантів (зокрема, метотрексат, лефлуномід, сульфасалазин, салазопіридазин). Із новітніх груп препаратів у лікуванні ревматологічних захворювань застосовуються моноклональні антитіла, зокрема інгібітори рецепторів фактору некрозу пухлини, а також інгібітори рецепторів інтерлейкінів.

Примітки
  1. Ревматология на dic.academic.edu (рос.)
  2. История ревматологии (рос.)
  3. ИСТОРИЯ РЕВМАТОЛОГИИ (рос.)
  4. BBC - h2g2 - Gout - The Affliction of Kings. BBC. Процитовано 27 липня 2010. (англ.)
  5. Storey GD (Жовтень 2001). Alfred Baring Garrod (1819-1907). Rheumatology (Oxford, England) 40 (10): 1189–90. PMID 11600751. doi:10.1093/rheumatology/40.10.1189.(англ.)
  6. ДО 70-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ АНТИРЕВМАТИЧНОЇ ЛІГИ: ДОСЯГНЕННЯ РЕВМАТОЛОГІЇ

Література
  • Мазуров В.И. Клиническая Ревматология. — Санкт-Петербург : Фолиант, 2005. — 520 с. — ISBN 5-93929-127-9. (рос.)
  • Х.Л.Ф. Каррей. Клиническая Ревматология. — Москва : Медицина, 1990. — 448 с. — ISBN 0-443-03641-1. (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.