Лефлуномід

Лефлуномід — синтетичний лікарський засіб, який за своєю хімічною структурою є похідним ізоксазолу. Механізм дії препарату полягає в інгібуванні ферменту дигідрооротатдегідрогенази, яке забезпечує активний метаболіт препарату — А77 1726, або терифлуномід. Внаслідок інгібування фермента гальмується синтез піримідинових нуклеотидів в G1-фазі та S-фазі мітозу, переважно у Т-лімфоцитах, що призводить до інгібування проліферації як лімфоцитів, так і моноцитів[4][5][6], наслідком чого є зниження імунної відповіді за рахунок пригнічення синтезу прозапальних цитокінів, зменшення синтезу антитіл, пригнічення фактору транскрипції NF–kb, та пригнічення ЦОГ-2.[4][5][6] Лефлуномід також гальмує вивільнення фактору некрозу пухлини (ФНО-α), знижує синтез матриксних металопротеаз, знижує виділення кисневих радикалів, знижує хемотаксис нейтрофілів та гальмує синтез р53 — регулятора негативного клітинного циклу.[5][6][7] Лефлуномід розроблений як базисний препарат для лікування ревматоїдного артриту[4][6], та застосовується як один із препаратів першої лінії для лікування даного захворювання.[7][8] Лефлуномід ефективний при застосуванні як у монотерапії[7][9][10], так і в комбінації з іншими базисними препаратами, зокрема сульфасалазином або метотрексатом, глюкокортикоїдними гормонами, а також із біологічними препаратами, зокрема моноклональними антитілами (інфліксімабом, адалімумабом, ритуксімабом, тоцилізумабом, етанерцептом).[5][7][8] Щоправда. застосування лефлуноміду в комбінації з іншими препаратами збільшує частоту побічних ефектів препарату.[5][7][8] Лефлуномід дещо ефективніший при застосуванні препарату на ранніх стадіях ревматоїдного артриту.[5][11] Лефлуномід також застосовується у лікуванні псоріатичного артриту[3][7][12], у багатьох дослідженнях показана ефективність препарату при системному червоному вовчаку[7][13] та хворобі Крона.[14][15] Проводяться клінічні дослідження щодо ефективності лефлуноміду при спричиненій BK-вірусом діабетичній нефропатії[16], хворобі Кімури[17], синдромі Фелті[18], синдромі Такаясу[19] та синдромі Вегенера[18], анкілозуючому спондилоартриті[20], саркоїдозі[21], увеїті[22], синдромі Стілла[23], раку простати[24] та пемфігоїді.[25] Досліджується також ефективність препарату при трансплантації органів для профілактики реакції відторгнення трансплантату.[26]

Лефлуномід застосовують для лікування ревматоїдного артриту та псоріатичного артриту.[2][3]

При застосуванні лефлуноміду побічні ефекти спостерігаються приблизно у 5 % випадків при монотерапії препаратом[4], при комбінованій терапії ризик побічних ефектів зростає до більш ніж 20 %.[5][8] Найчастішими побічними ефектами лефлуноміду є діарея (13 % випадків), грипоподібний синдром (12, 5 %), підвищення активності аланінамінотрансферази (12,5 %), головний біль (11,5 %), нудота (9,4 %), висипання на шкірі (7,3 %), підвищена втомлюваність або сонливість (6,3 %) та алопеція.[6] Іншими побічними ефектами лефлуноміду є[2][3]:

• Алергічні реакції та з боку шкірних покривів — свербіж шкіри, екзема, фотодерматоз, сухість шкіри, кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лаєлла, анафілактичні реакції.
• З боку травної системи — виразковий стоматит, виразки губ, блювання, зниження апетиту, біль у животі; рідко гепатит, жовтяниця, холестаз; вкрай рідко гостра дистрофія печінки або печінкова недостатність.
• З боку серцево-судинної системи — артеріальна гіпертензія.
• З боку опорно-рухового апарату — тендовагініт, розриви сухожиль.
• З боку дихальної системи — риніт, бронхіт, пневмонія.
• Інфекційні ускладнення та імунологічні порушення — сепсис, важкі інфекційні хвороби, збільшення ризику розвитку злоякісних пухлин та лімфопроліферативних захворювань.
• Зміни в лабораторних аналізах — анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія, панцитопенія, агранулоцитоз, гіперліпідемія, гіпофосфатемія, підвищення рівня білірубіну, підвищення активності амінотрансфераз у крові.

Лефлуномід протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату; при вираженому пригніченні функції кісткового мозку; анемії, тромбоцитопенії або лейкопенії (крім спричинених ревматоїдним артритом); тяжких активних інфекційних захворюваннях; тяжких імунодефіцитах (у тому числі при СНІДі); виражених порушеннях функції печінки або нирок; тяжкій гіпопротеїнемії; вагітності та годуванні грудьми; у дитячому та підлітковому віці.[2][3]

Лефлуномід випускається у вигляді таблеток по 0.01; 0,02 та 0,1 г.[27][28]

• Лефлуномід на сайті mozdocs.kiev.ua
• Лефлуномід на сайті rlsnet.ru (рос.)