Русь (термін)

Русь (дав.-рус. Рȣсь) — багатозначний термін, що використовувався у різні часи для позначення соціальної групи (корпорації, верстви або стану), етносу (групи родів, племені чи народу), території та держави у Східній Європі[1]. Спочатку руссю називали торгівців хутром та рабами, які постачали цей товар до Волзької Болгарії, Хазарії, Персії та Візантії. Саме в цьому значенні його вживають найдавніші, арабські джерела. У візантійських джерелах термін «русь» поступово набуває етнічного характеру — ним позначають мешканців Києва, які перетворили на своїх данників сусідні слов'янські племена. З кінця X до початку XIII ст. термін «Русь» (і похідні) вживався як в етнічно-територіальному (як назва населення і території київсько-переяславських земель), так і в політичному (династично-територіальному) значенні. Пізніше, через занепад Києва і татарську навалу термін «Русь» в його етнічному значенні охопив південно-західні землі, а у XIV ст. етнічно-територіальне значення «Русі» поширюється в північних землях[2].

«Русь» у вузькому значенні терміну: 1 — за Толочком; 2 — за Насоновим; 3 — за Рибаковим
Монгольське вторгнення у Східну Європу.

Вживання терміна

Термін «Русь» може вживатись на позначення:

  1. Людської спільноти, яка жила на землях більшої частини сучасної України, Молдови, Росії, Білорусі та Надбалтики. Походження цієї спільноти, так само як і її назви дискусійне (основні гіпотези: норманська, слов'янська, кельтська, сарматська). Повість врем'яних літ, в періоді до Рюрика і Олега (згідно з текстом) говорить: «Тільки ці слов'яни називаються Руссю: Поляни, Деревляни, Ільменські́ словени, Сіверяни, Полочани, Дреговичі, Бужани тому що сидять по-Бугу, Волиняни. Інші дають данину Русі.»
  2. Землі — Руської землі, що спочатку включала Середню Наддніпрянщину. У середньовічних джерелах територія Русі здебільшого обмежувалася Київською, Чернігівською та Переяславською землями і не вживалася на означення Новгорода, Залісся чи Галичини. Після монгольської навали назва поширилась на інші східнослов'янські землі де існували приходи християнської церкви візантійського обряду (так звана — руська віра): з'явилися Біла, Чорна, Червона або Галицька, Мала Русь тощо та їх населення. Можливе походження цих назв — поширений в той час на Сході (і, зокрема, на землях, підлеглих Золотій Орді) спосіб зіставлення кольорів частинам світу: білий — північ, чорний — південь, червоний — захід та ін.
  3. Держави, яка включала землі Русі. Прийнята у сучасній науці назва цієї держави — Київська Русь, держава зі столицею в Києві, що сформувалась у IX—X століттях.

Від слова «Русь» походить прикметник «руський». Що відповідає на питання «чий?». Самоназвою мешканців Русі були етноніми «русь», як збірна назва множини, та в однині «русин», від якого на рубежі XIV—XV ст. виникає під впливом польської мови множинна форма «русини», самоназва, що зберігся до нашого часу в Галичині, на Буковині, Закарпатті та країнах Східної Європи. Від не слов'янської (грецької) транскрипції слова «Русь» (грец. — Ρωσία) пішла самоназва колишнього Московського царства (Московії), яка перейменувалась в Росію, офіційно в 1721 році. В латинських, європейських джерелах «Русь» мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: «Ruthenia»(Рутенія), «Russia», «Ruscia», «Roxolania» (Роксоланія). Причому потрібно зазначити, що латинська назва Русі — «Рутенія» за всю історію свого існування не використовувалась по відношенню до Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась виключно до земель сучасної України, частково Білорусі та Південно-Східної Польщі.

Арабські вчені Абу Зайд аль-Балхі, Абу Ісхак аль-Істахрі та Ібн-Хаукаль в різних редакціях свідчать про три центри Давньої Русі — Куявію, Славію та Артанію.

З XIV—XVII століть у науковому обігу існує велика кількість історичних документів (політичних, юридичних, церковних), які підтверджують, що і в литовсько-руську і в наступну — козацьку добу національна територія України йменувалася далі Руссю, а її мешканці — русинами. Це підтверджують тогочасні літописи, хроніки, мемуари, поземельні акти, привілеї-данини, заповіти, книги записів Литовської метрики, Руської метрики і тому подібних.

Див. також

Примітки
  1. Котляр М. Ф. Духовний світ літописання. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011.— С.13-14. Архівовано 3 лютого 2014 у Wayback Machine.
  2. Генсьорський А. І. Термін «Русь» (та похідні) в древній Русі і в період формування східнослов'янських народностей і націй. Дослідження і матеріали з української мови. — Київ, 1962. — Т. V. — С. 16—30.

Література
  • Пріцак, Омелян. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг).[переклад з англійської О. Буценка та Ю. Олійника]  — Т. І. — К.: Обереги, 1997. — 1080 с.
  • Пріцак, Омелян Походження Русі. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія. — т. II. — К.: Обереги, 2003 — 1304 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.