Свято-Вознесенський жіночий монастир

За переказами, відкриття монастиря передбачив місцевий Христа ради юродивий Григорій Кароль, так обитель була відкрита в 1925 році[1]. У період заснування монастиря землі входили до складу Чехословацької республіки, влада якої ставилися до Православ'я толерантно. У Закарпатті утворилися дві єпархії: Мукачівська - під юрисдикцією Сербської православної церкви і Празька - під юрисдикцією Константинопольського патріарха[2]. У 1920 — 1930 роках на Закарпатті відроджувалось Православ'я, відкривалися нові парафії і монастирі[3]. Свято-Вознесенський жіночий монастир був заснований працею благочестивої черниці Марії Рибар за участю її братів - ченця Іларіона і мирянина Василя, а також священника Георгія Кенизом, протоієрея Іоанна Бабича, протоієрея Михайла Розмана, ієромонаха Сергія (Мурашко), ієромонаха Даміана (Бинь), ієромонаха Доримедонт (Андрішко). Монастир будувалася на добровільні пожертвування кліриків і мирян. У 1925 році був побудований перший корпус для черниць. У ньому з декількома послушницями оселилася Марія Рибар [4].

В 1925 році монах Іларіон (Рибар) був висвячений у сан ієромонаха і призначений духівником монастиря, де і прослужив до 1939 року. Помер він в 1969 році в духовному сані - ієросхимонахом, похований на кладовищі в  селі Дубове.

Священник Георгій Кенизом був висвячений в сан пресвітера в 1922 році єпископом Празьким Сергієм (Корольовим) і призначений настоятелем в село Копашново. Георгій помер 5 квітня 1938 року та похований біля огорожі заснованої ним Свято-Покровської церкви в тому ж селі.

Ієромонах Сергій (Мурашка) був духівником монастиря в 1939 — 1947 роках, помер в 1947 році і похований на монастирському кладовищі.

В монастирі з 1960 — 1962 рік був духівником ієромонах Досифей (Шандра)[2].

Здійснював тут служіння з 1962 року схиієромонах Артемій (Половка) з правом служіння.

У 1933 році Марія Рибар була пострижена в рясофор, а в 1938 році пострижена в мантію з колишнім ім'ям на честь Святої Марії Магдалени. У тому ж році зведена в сан ігумені Архієпископом Савватієм і керувала монастирем до 1968 року, потім через хворобу пішла на спокій. Перед смертю ігуменя Марія прийняла схиму.

З 1969 року по благословенню Святійшого Патріарха Алексія I зведена в сан ігумені настоятелька скиту Святого Іоанна Богослова черниця Євгенія (Фарковець), яка в 1974 році нагороджена хрестом з прикрасою, в 1988 - другим хрестом.

У 1926 році в монастирі було збудовано храм Святого Вознесіння Господнього, який був головним храмом монастиря до 1974 року [2]. В цей самий період в монастирі були побудовані п'ять житлових корпусів - три з глини і два з дерева. Була також споруджена дерев'яна каплиця на честь Святого пророка Іллі. Два дерев'яних корпусу діють понині. А корпусу з глини через руйнування довелося замінити новими.У монастир надходили благочестиві дівчата, які згодом приймали чернецтво. Число послушниць до 1961 року коливалося в межах 15 - 20 осіб. З1971 року в монастирі після довгої перерви починаються ремонтно-будівельні роботи. На місці трьох глиняних гуртожитків побудовані нові три одноповерхові корпуси з цегли. У 1975 році перебудували Вознесенську церкву. До 1994 року вона була головним Храмом монастиря. З 1994 року в ній служиться в будні дні. Згодом монастир прикрасила дзвіниця. У 1989 році побудовані два двоповерхові корпуси. У 1994 році в монастирі звели новий - Вознесенський храм. Новий Вознесенський храм - хрестоподібної форми. У його архітектурі українське бароко вдало поєднується з елементами закарпатського зодчества - такими, як, гострі трикутники фронтонів. У храмі встановлено дерев'яний різблений іконостас [4]. .