Симон (Тодорський)

Архієпископ Симон (в миру Симеон Федорович Теодо́рський; 1700, Золотоноша — †22 лютого 1754, Псков) — єпископ синодальної Російської православної церкви, архієпископ Псковський, Ізборзький та Нарвський. Богослов, перекладач та проповідник, законовчитель Петра III та Катерини II.

Архієпископ Симон
Єпископ Костромський та Галицький
31 березня 1745 — 18 серпня 1745
Попередник: Єпархія заснована
Наступник: Сильвестр (Кулябка)
 
Альма-матер: Києво-Могилянська академія (1659—1817)
Діяльність: священник
Ім'я при народженні: Симеон Федорович Теодо́рський
Народження: 1 (12) вересня 1700
Золотоноша
Смерть: 22 лютого (5 березня) 1754 (53 роки)
Псков
Похований: Псковський Свято-Троїцький собор
Чернецтво: 17 травня 1740
Єп. хіротонія: 31 березня 1745

Життєпис

Навчався у Києво-Могилянській академії (1718–1727), потім жив у Ревелі, далі вищу освіту отримав у Німеччині в Галійському університеті.

Є інформація, що він також навчався у Єнському університеті.

Був близький до пієтистів. У Галі переклав з німецької «Книжку про істинне християнство» Йогана Арндта та «Вчення про початок християнського життя» Анастасія Проповідника. Книги вийшли друком в Галлі (1735), однак у Москвії переклад Арндта був заборонений царицею Єлизаветою у 1743, незважаючи на те, що він на той час був членом Синоду та придворним проповідником. Роль перекладу Тодоровського у становленні російської філософї відзначав В. В. Зеньковський[1].

Перекладав вірші.


Автограф Симона Тодорського. Рукопис перекладу «Катехизиса» А. Г. Франке.

Після Галле працює «з єзуїтами на різних місцях», потім викладав грецьку у Белграді.

1738 — приїхав до Києва і почав викладати у Києво-Могилянській академії грецьку, давньоєврейську та німецьку мови (перший систематичний викладач цих дисциплін); за оцінкою протоієрея Георгія Флоровського — «великий знавець мов грецької та східних, учень знаменитого Міхаеліса»[2].

17 травня 1740 — пострижений в чернецтво (із збереженням імені) і отримав посаду катехизатора.

1742 — викликаний наказом Єлизавети до двора і призначений законовчителем та вихователем наступника, Карла Петера Гольштейн-Готторпського (майбутнього Петра ІІІ. Після переходу Петра до православ'я Симон залишався його духівником, а з 1744 був вихователем та духівником його нареченої — Софїі Фредерики Цербської, майбутньої Катерини ІІ.

1743 — архімандрит Іпатієвського монастиря у Костромі, член Синоду.

1745 — рукопокладений в єпископа Костромського та Галицького, однак працював на цих посадах заочно, при дворі. За п'ять місяців формально переведений на Псковську та Нарвську катедру, залишаючись у Петербурзі. Збільшив витрати на утримання семінаристів у Псковській духовній семінарії.

Брав участь у підготовці церковнослов'янського перекладу Біблії, який досі в ужитку.

1748 — зведений в сан архімандрита.

1749 — звільнений від обов'язків духівника.

Помер 22 лютого 1754 у Пскові. Похований у Псковському Троїцькому соборі, на нижньому поверсі у східному відділенні усипальниці.

Видані праці
Переклад книги Іоанна Арндта, в Галлі, 1735.

Переклади

  • Іоанн Арндт. Чотири книжки про істинне християнство. Галле, 1735.
  • Анастасій Проповідник. Настановлення до істинного пізнання та рятувального використання Страждань та смерті Господа та Спасителя нашого Ісуса Христа. Галле, 1735.
  • Август Франке. Початок християнського вчення. Галле, 1735.
  • П'ять обраних псалмів царюючого пророка Давида із піснями похвалами двох церковних вчителів Амвросія та Августина. Галле, 1730-е.

Проповіді

  • «Боже особливе благословення» (слово на шлюб Петра Федоровича та Катерини Олексіївни) серпня 1745 г.). Москва, Синодальна друкарня; Санкт-Петерубрг, Друкарня Академії наук.
  • «Слово на день народження Єлизавети Петрівни» 18 грудня 1746 р. Москва, Синодальна друкарня.
  • «Слово на день приходу на престол» 25 листопада 1747 г. Москва, Синодальна типографія, 1748.

Переписка Симона (на грецькій, латинській та німецькій мовах зберігається у відділі рукописів та давніх книг Псковського державного музею-заповідника (Ф. 140 од. збер. Х ст. — сер. XVIII ст.).

Бібліотека, зібрана Симоном, була передана Псковському Архієрейському дому, із якого у 1817 поступила до Псковської семінарії і тепер 55 видань на латинській, грецькій, арабській, давньоєврейській та німецькій мовах та кілька рукописних книжок зберігаються в архівах Псковського державного музею-заповідника.

Приклад поетичного перекладу Тодорського
нім. "Auf meinen lieben Gott...",

Зігмунд Вайнгертнер (нім. Siegmund Weingärtner)

 Переклад Симона Тодорського [3]
нім.

Auf meinen lieben Gott
Trau ich in Angst und Noth:
Er kann mich allzeit retten
Aus Trübsal, Angst und Nöthen;
Mein Unglük kann Er wenden,
Steht all’s in seinen Händen.
 :
Ob mich mein Sünd anficht,
Will ich verzagen nicht;
Auf Christum will ich bauen,
Und Ihn allein vertrauen:
Ihm thu ich mich ergeben
Im Tod und auch im Leben.

Посредѣ зла многа,
надѣюсь на Бога,
онъ мене не оставитъ,
от всѣхъ мя бѣдъ избавитъ.
ниже дастъ мнѣ пропасти,
все лежитъ въ его власти.

Грѣхомъ искушаемъ,
не отчаяваемъ
есмъ, всю мою надѣю,
въ Іисусѣ имѣю.
ему хощу служити,
живъ и мертвъ его быти.

Приклад тексту проповіді

Нынѣ воззри Россïе веселым лицем и обрадованною душею на Внука ПЕТРОВА сына Анны Петровны, воззри и благодари Бога твоего, наслѣдствïе ПЕТРОВО в пользу твою цѣло тебѣ сохранившаго. О нем же едва слышать мощно было, сего Божïими непостижимыми судьбами, и премудрым Всепресвѣтлѣйшïя правильныя Государыни твоея ЕЛИСАВЕТЫ промыслом, не токмо видѣти, но и превожделѣнный тебѣ день высокаго Его рожденïя свѣтло и всеторжественно праздновати сподоляешися.

Смотри, как дивно и коль красно процвѣтает праведный твой Монарх ПЕТР Первый, в ПЕТРѣ внукѣ своем! прочитывает репорты от гвардïи приносимыя, прочитывает письма от армïи присылаемыя, как же изрядно о репортах рассуждает, с каким смысленным любопытством о состоянии армïи вопрошает: удивитися потреба. Не ПЕТРОВОЙ ли се цвѣт, не Перьваго ли се ПЕТРА остроумïе, в Его Высочествѣ процвѣтает.

Рассуждает о иностранных государствах, о математических, физических и прочих ученïях таковому лицу приличных, о обученïи военном, о штатском поведенïи, с приличными всякой вещи резонами, не ПЕТРОВ ли се цвѣт, не Перьваго ли се ПЕТРА искусство в Его Высочествѣ процвѣтает.
(Цит. по: Кислова Е. И. «Слово на день рождения Петра Фёдоровича» Симона Тодорского)

Примітки
  1. (рос.) История русской философии[недоступне посилання з травня 2019]
  2. (рос.)Пути русского богословия
  3. По виданню Д.Чижевського в часописі «Kyrios».

Література
  • Тодорський, Симон // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 640. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Щукин В. Симон (Тодорский), архиепископ Псковский и Нарвский (биографический очерк) // Псковские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. 1898, № I — 1899, № XIV.
  • Чижевський Д. Україньский літературний барок. Нариси. Прага, 1941.
  • Winter E. «Einige Nachricht von Herrn Simeon Todorski». Ein Denkmal der deutsch-slawishen Freundschaft im 18. Jahrhundert // Zeitschrift für Slawistik. № 1, 1956.
  • Записки императрицы Екатерины Второй. М., 1989.
  • Reichelt, Stefan [Райхельт, Штефан] Der Übersetzer Simeon Todorskij // Johann Arndts Vier Bücher von wahrem Christentum in Russland. Vorboten eines neuzeitlichen interkulturellen Dialogs. Leipzig [Лейпциг], 2011, С. 27-55. ISBN 978-3-374-02863-4
  • Менгель С. Русские переводы халльских пиетистов. Симеон Тодорский. 1729—1735 гг. // Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. № 3, 2001.
  • Нічик В. М. Симон Тодорський і гебраїстика в Києво-Могилянської академії. — К.: ВД «КМ Академія», 2002. — 52 с.
  • Симон Тодорский // Каталог личных архивных фондов отечественных историков. Вып. 1: XVIII век / Под ред. С. О. Шмидта. М., 2001. С.255-257.
  • Кислова Е. И. «Слово на день рождения Петра Фёдоровича» Симона Тодорского // Acta Philologica, 2007, № 1, с. 308—335 (на с. 309—310 — биографические известия о Симоне)
  • Кислова Е. И. «Божие особое благословение» Симона Тодорского 1745 г. — проповедь на бракосочетание Петра Федоровича и Екатерины Алексеевны // Ломоносовский сборник. М., 2011. С. 133—182.
  • Абашнік В. Г.С. Сковорода та німецький пієтизм // Творчість Г.С. Сковороди як метатекст української культури. Пам’яті Мирослава Поповича: Матеріали ХХVІ Харківських міжнародних cковородинівських читань (ОКЗ «Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди», 28–29 вересня 2018 року). — Харків : Майдан, 2018. – C. 47–52.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.