Скаржинська Катерина Миколаївна
Скаржи́нська Катери́на Микола́ївна (нар. 19 лютого 1853, Постав-Мука — пом. 1932, х. Круглик Лубенського району Полтавської області) — українська поміщиця, меценатка, фундаторка першого загальнодоступного приватного краєзнавчого музею Лівобережної України.
Скаржинська Катерина Миколаївна | |
---|---|
уроджена Райзер | |
![]() | |
Ім'я при народженні |
Катерина Миколаївна фон Райзер англ. Kateryna Nikolaevna von Reiser |
Народилася |
19 лютого 1853 Постав-Мука, Лохвицький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
Померла |
1932 х. Круглик Лубенського району, УРСР |
Громадянство | Російська імперія, СРСР |
Національність | шведка |
Діяльність | громадська активістка, філантропка |
Відома завдяки | громадська і культурна діячка, меценатка |
Alma mater | Бестужевські курси |
Знання мов | російська, німецька і французька |
Рід | Reiserd |
Батько | М. В. фон Райзер |
Мати | Лодигіна |
Нагороди | |
Походження та дитинство
Катерина Миколаївна фон Райзер народилася 19 лютого 1852 року в місті Лубни, що на Полтавщині, в родині Катерини Петрівни (уроджена Лодигіна-Кир'якова) та великого землевласника Миколая Вільгельмовича фон Райзера. По батьківській лінії походила зі старовинного дворянського роду німецького походження, представники якого перебралися до Російської імперії у XVII столітті. Найбільш ранні свідчення стосуються постаті Вікентія Степановича фон Райзера, уродженця шведської Померанії, який потрапив у полон до армії Петра Першого унаслідок битви під Полтавою, а надалі перейшов на російську службу як артилерист й знавець гірничої справи. Його син, Вікентій-Людвіг, зробив кар'єру у війську, служив флігель-ад'ютантом при Петрі III, а згодом у чині генерал-поручика за Катерини II. По його смерті у 1780 році вдова, Ганна Іванівна Лоріх, оселилася в Лубнах. Вільгельм Ульріх фон Райзер також присвятив своє життя армії (брав участь у походах генерала Суворова до Швейцарії), так само як і його син — батько Катерини Скаржинської — учасник битви під Варшавою 1831 року. Батьку часто доводилося служити вдалині від родини, тому Катерину та її брата Михайла ростили матір та бабуся Варвара Петрівна Лодигіна.
![](../I/%D0%A5%D1%83%D1%82%D1%96%D1%80_%D0%9A%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8_%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96_1878_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83.jpg.webp)
Дівчина одержала домашнє виховання, мала доступ до великої батьківської бібліотеки, опанувала французьку та німецькі мови. Сім'ю неодноразово навідували друзі-інтелектуали, зокрема професор-геолог, майбутній ректор Київського університету Костянтин Феофілактов, що став одним із перших наставників юної Катерини. Сім'я мешкала в помісті Круглик, придбаного батьком в Лубенському повіті, допоки не надійшла звістка про загибель того від тифу 1859 року в Новогеоргіївській фортеці. У віці 10 років дівчина з матір'ю і бабусею перебралася в родовий маєток в селищі Нікольському Тверської губернії. На зимовий час вона виїжджала до Москви чи Санкт-Петербургу, де навчалася у найкращих тамтешніх професорів на кшталт Олексія Острогорського чи Павла Шпілевського. Вибором наставників займався дядько майбутньої меценатки, Олександр Апухтін, куратор Варшавського навчального округу. Бабуся Варвара, в минулому фрейліна російських імператорів, також прагнула бачити внучку при царському дворі. Утім, сама Катерина у віці 12 років вирішила присвятити своє життя допомозі бідним.
Діяльність
1869 р. одружилась з великим землевласником і кіннозаводчиком, майбутнім генерал-майором М. Г. Скаржинським. Здобула екстерном освіту у жіночій гімназії у Лубнах, навчалася на Бестужевських вищих курсах у Петербурзі, але не завершила через переведення чоловіка до іншого місця. Приятелювала з відомим російським критиком В. В. Стасовим, за порадою якого познайомилась з колекціями Ермітажу та Академії мистецтв.
На її кошти на Лубенщині проводились археологічні розкопки. У Круглику засновує народну школу, бібліотеку; аматорський український театр. 1880 р. започаткувала перший в Україні приватний музей, першим попечителем якого був Ф. Камінський. Заклала у маєтку дендрарій. У 1883 р. знайомиться з відомими українськими колекціонерами В. В. Тарновським, С. А. Мазаракі та їх колекціями. Бере активну участь у виставковій діяльності. Скаржинську обрали членом кількох наукових товариств — Московського нумізматичного, Всеросійського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії, почесним членом Полтавської вченої архівної комісії. 1890 р. на сільськогосподарській виставці у Лубнах за зразкове квітникарство Міністерство землеробства і державного майна нагородила її срібною медаллю.
Після смерті чоловіка передала колекцію, що складалась з понад 20 тис. експонатів і 4 тис. книг, у дар Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства.
1905 р. Катерина Скаржинська виїхала до Італії, згодом до Швейцарії, де оселилась у Лозанні. Займалась доброчинністю, матеріально підтримувала політемігрантів. У Давосі видавала літературно-науковий журнал «За рубежом». 1913 р. відійшла від політичної діяльності.
Останні роки життя
Після початку Першої світової війни повернулася до України. Останні роки життя провела в Лубнах. Більшовицька влада призначила Скаржинській невелику персональну пенсію, але за клопотанням голови ВУЦВК Г. Петровського була позбавлена грошового утримання. Померла всіма забута в Круглику на 81-му році життя влітку 1932 р.
Колекція писанок
Після опублікування у російських часописах зразків зображень писанкарського мистецтва у 1887 р. Катерина Скаржинська зацікавилась народними великодніми яйцями. У наступному році у Лубнах вона придбала перші 23 писанки. 1889 р. колекція поповнилась 14 писанками, у 1890 р. — 239, у 1891 р. — 76. 1893 р. серед 387 великодніх яєць 5 писанок репрезентували Київську губернію, 76 — Курську, 30 — Подільську і 276 — Полтавську. Переважна більшість писанок була розписана народними майстринями, кілька були зроблені у монастирях. 1898 р. колекція нараховувала 2123 одиниці. Кожен її експонат був зафіксований на картонних картках. Окрім писанок Скаржинська збирала і їх зображення.
Співробітник Круглицького музею, дійсний член Імператорського російського географічного товариства С. К. Кульжинський систематизував матеріал і підготував до друку два випуски каталогу колекції писанок.
Доля колекції К. М. Скаржинської
Частина унікальної колекції старожитностей К. Скаржинської зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї, Полтавському художньому музеї та історико-культурному заповіднику Поле Полтавської битви.
Вшанування пам'яті
В Полтаві існує вулиця Катерини Скаржинської.
Див. також
Джерела та література
- Піскова Е. М. Скаржинська Катерина Миколаївна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 595. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Полтавщина: Енциклопедичний довідник. За ред. А. В. Кудрицького. — К.: УЕ, 1992. — Стор. 869.
- Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII — початок XX століття. — Стор. 237—238
- С. К. Кульжинский. Описание коллекции народных писанок. Репринтне видання. Х.: САГА, 2011.
- Сергієнко Д. В. Меценатське подвижництво Катерини Скаржинської (1852-1932) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя : ЗНУ, 2015. — Вип. 43.
Посилання
- Скаржинська Катерина // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1755. — 1000 екз.