Софіївка (Столинський повіт)

Поселення назване на честь Софії з Борейків Руліковських, доньки засновника колонії Вацлава Борейка[2][3]. Згадується як Софіївка, Софиївка[1]. Польською мовою згадується як Zofjówka[4][5], Zofiówka[6], російською — як Софіевка[7][8][9], Софійская[10].

Софіївка розташовувалася за 2-3 км від містечка Висоцьк[1][11][8][9] та за 162-164 км від Рівного[8][6], на лівому березі річки Горинь[1][12], поблизу села Удрицьк[10].

Софіївка на мапах

Колонія Софійська[ком. 1] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)

Колонія Софійська[ком. 2] на німецькій карті 1917 року (нім.)

У 1805 році власник Висоцька, шляхтич Павло Вигоновський, продав містечко маршалкові шляхти Рівненського повіту Вацлаву Борейку, який й заснував у 1805 році (за іншими даними — у 1811 році[7][13]) колонію, поселивши на східній околиці Висоцька голландських «нижніх» менонітів (по-місцевому голєндри[13]), і назвав її Софіївкою, на честь своєї доньки Софії[2][14][11][13][12][3]. Того ж 1805 року Висоцьк з Мінської губернії переданий до складу Рівненського повіту Волинської губернії[2]. За даними дослідника А. Вороніна колонію заснували вихідці з Пруссії[7]. Засновник колонії виділив колоністам значну кількість луків[3]. Колоністи займалися землеробством, розведенням великої рогатої худоби та коней і виробництвом сирів[11][12][3]. У Садибі («Бродець») діяла гуральня[1].

У липні 1866 року на території колонії знайдено скарб вагою 4 фунти, який становили срібні 3 брансолети, 1 гривна київського типу (монета) та 12 монетних гривен у вигляді довгих штабок з нарізами, на одній з монет була літера «Х», на інші — напис «МЛ»[1][7]. Скарб знайшов колоніст Й. Брендель на землі, орендованій ним у поміщиці Б. Глембицької, і передав владі, яка невдовзі надіслала знахідку представникам імператорської археологічної комісії, що здала її на зберігання до Ермітажу[7]. Бренделю за знаходження скарбу було виплачено 222 рублів, проте після цього поміщиця подала на колоніста до суду з вимогою віддати їй як законній власниці землі скарб або гроші[7]. Зрештою, попри доводи колоніста про право на отримання винагороди, рішення суду було ухвалене на користь Глембицької, що зобов'язувало Бренделя повною мірою виплатити нагороду поміщиці[7].

До 1917 року колонія входила до складу Російської імперії. У 1906 році колонія входила до складу Висоцької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії[8]. У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки[15][16]. Склад сільревкому Софіївки під час подій кінця 1910 — початку 1920-х років: голова — Филь Фридрих, заступник — Барц Ернст, секретар — Вонж Йоган Корнійович[12].

У 1921—1939 роки входила до складу Польщі[17]. У 1921 році колонія входила до складу гміни Висоцьк Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки[4]. 1 січня 1923 року розпорядженням Ради Міністрів Польщі Висоцька гміна вилучена із Сарненського повіту і включена до Столінського повіту[18]. У 1935 році колонія належала до однойменної громади гміни Висоцьк Поліського воєводства[5].

З 1939 року — у складі УРСР. 29 грудня 1939 року голландські колоністи Софіївки (40 родин) добровільно виїхали до Німеччини[13][12]. Радянська влада почала процес колективізації з колонії Софіївка та земель польських осадників — 1 квітня 1940 року на основі їхніх земель, худобі та майна була утворена сільськогосподарська артіль ім. Леніна[13][12]. На території колгоспу, на хуторі «Йорїха», діяв садок-ясла[19]. 20 грудня 1940 року в урочищі Софіївка відкрито школу для дітей колгоспників[3]. В адміністративно-територіальному устрої Висоцького району Ровенської області станом на 1946 рік населений пункт з такою назвою відсутній[20].

Наприкінці XIX століття в колонії було 29 домів та мешкало 173 жителі[1][6]. Станом на 1906 рік у колонії було 50 дворів та мешкало 163 особи[8].

Станом на 10 вересня 1921 року в колонії налічувалося 30 будинків та 181 мешканець, з них[4]:

• 93 чоловіки та 88 жінок;
• 152 євангельські християни, 28 православних та 1 римо-католик;
• 151 німець, 13 українців (русинів), 9 поляків та 8 осіб іншої національності.

До 1914 року в колонії діяла лютеранська кірха[1][9]. Католицька громада колонії в 1938 році належала до парафії Домбровиці[21].