Стара Ушиця

Селище розташоване на території національного природного парку «Подільські Товтри», на місці впадіння річки Ушиця у Дністер, за 56 км від залізничної станції Кам'янець-Подільський на лінії Ярмолинці — Ларга.

Стара Ушиця вперше згадується в літописах від 1144 р. На той час Пониззя входило до складу Галицького князівства, яке об'єдналось під владою князя Володимира Володаровича. Володимир Володарович виявив бажання утвердитися на півдні Русі, у зв'язку з чим розпочав суперництво з київським князем Всеволодом Ольговичем. Князь Всеволод висунувся з військом на Галицьке князівство до Львова, а один з його союзників, князь Ізяслав Давидович, з половцями оволодів містечком Ушицею. Другий раз Ушиця згадується за 15 років у розповіді про боротьбу відомого князя Ярослава Осмомисла зі своїм двоюрідним братом Іваном Ростиславичем «Берладником», який мав невеликий наділ у тих місцях. Із вищезгаданих літописних свідчень видно, що в XII ст. Ушиця була значним укріпленим містом Поділля.

Населений пункт знову з'являється у документах XV століття: 3 жовтня 1436 р. вона була надана королем Ягайлом деякому Іоанну Слабосію за 40 гривень у неповну власність.[3] Ушицю вважали королівським наділом впродовж чотирьох поколінь. Власниками у XVI ст. були Карачевські та Яцимирські. Пізніше Ушиця стала королівським держанням під назвою окремого Ушицького староства. Наприкінці XVII ст. містечко перебувало під владою турків-осмаінв, існують свідчення про участь жителів у повстанні 1702 р.

Після захоплення Поділля Росією, Ушицьке староство разом із Бакотським було надано Імператрицею Катериною II волинському губернатору Сергію Шереметьєву. Проте, до Шереметьєва відійшли лише землі околичних сіл та поселень, саме ж містечко не увійшло до складу пожалування, бо наказом 6 липня 1795 р. Ушицю оголошено повітовим містом, її землі стали власністю міської громади. Через деякий час розміщення повітового міста Ушиці на краю повіту було визнане незручним і у 1826 р., згідно з клопотанням дворян, повітовим стало містечко Літнівці (через присвоєння йому назви Нової Ушиці, колишній центр повіту став іменуватися Старою Ушицею).

У період з 1826 по 1923 роки Ушиця носила статус міста. Населення в 1892 році — 4448 осіб (2180 чоловіків / 2268 жінок). В 1923 році знову переведена до розряду сіл. З 1980 року селу Стара Ушиця надано статус селища міського типу. За новим адміністративним поділом селище Стара Ушиця в період з 1923 по 1959 рік було районним центром, який називався Староушицьким. У 1931 році до складу Староушицького району приєднано Китай-Городський район. У липні 1934 року Староушицький район розширено, а 23 вересня 1959 р. район ліквідовано і введено до складу Кам'янець-Подільського району.

У червні 1923 року в Старій Ушиці утворено райком Комуністичної партії.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 78 жителів селища[4].

7 липня 1941 року селище зайняте німецькими військами, було розстріляно близько 700 чоловік (у 1939 р. в Старій Ушиці було 4,5 тис. жителів), на каторжні роботи вивезено 130 юнаків і дівчат. 29 березня 1944 року 237-ма стрілецька дивізія 380-ї армії Першого українського фронту вибила німецькі частини зі Старої Ушиці. Воїнів, що загинули в бою за село з військовими почестями поховано в братській могилі у сільському сквері.

З 1961 року почались розробки покладів бентонітових глин для нафтопереробної і фаянсової промисловості.

У зв'язку зі спорудженням Новодністровської гідроакумулюючої станції і створенням Дністровського водосховища у 1977—1979 рр. роки селище перенесли на нове місце, за 5 км, у новозбудоване селище Стара Ушиця (1980 p.) в межах округу Придністровської височини Ушицького геоморфологічного району. Колишнє село повністю затоплене в 1980 році.

Герб російського періоду затверджений 22 січня 1796 р. У горішній частині перетятого щита герб Подільський; у долішній — в срібному полі шість сукупно розташованих гір, на середній встановлений чотирикінцевий червоний хрест.

• Національний природний парк «Подільські Товтри».
• Староушицький заказник — ландшафтний заказник місцевого значення

• Бец Олексій Давидович — подільський композитор, заслужений працівник культури України.
• Замбриборщ Федір Сергійович — доктор біологічних наук, професор.
• Кадученко Йосип Андріянович — командир танкового батальйону, майор, Герой Радянського Союзу.
• Ланда Наум Мойсейович — російський філософ, кандидат філософських наук (1972), заслужений працівник культури Російської Федерації.
• Ліщинський Володимир Сергійович (*26.05.1935, с. Стара Ушиця. — +26.06.2016, м. Чернівці) — командир атомного підводного човна К-162 (відомий у світі підводників, як «Золота рибка» та «вбивця авіаносців». Капітан 1-го рангу.
• Первомайський Борис Якович (6 вересня 1916, Стара Ушиця — 23 вересня 1985, Київ) — український психіатр, доктор медичних наук (1959), професор.
• Татаринцева Ольга Олексіївна (* 1967) — російська художниця.
• Яровий Яків Павлович — білоруський композитор та диригент українського походження, заслужений артист Білоруської РСР (1970).
• Білецький Ігор Вікентійович — український живописець, художник театру.
• Єрменчук Петро Петрович — заслужений вчитель України.

• 
  Дністер
• 
  Поле за селом
• 
  Ліс

• Вортман Д. Я. Ушиця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 258. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Uszyca Stara // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 858. (пол.)
• Українська геральдика
• Довідка про селище міського типу Стара Ушиця^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Сіцінський Є. Приходы и церкви Подольской губерніи. Каменецкій уѣзд. — с.938-940.
• Кучера М. П., Горишний П. А. Раскопки городища ХІІ—ХІІІ вв. у села Старая Ушица // Археологические памятники Среднего Поднестровья. — 1979. — № 39. — С. 62—97.
• Жарких М. І. Храми Поділля. — К.: 2007.

• Облікова картка
• Карта глибин Дністра в районі затопленої Старої Ушиці