Страдч

Джерела інформують, що у часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства неподалік села Страдч знаходився другий після Києво-Печерської лаври підземний монастир в Україні. Розміщувався він на високій горі на лівому березі р. Верещиці поблизу села. В Галицько-Волинському літописі від 1242 під назвою «Печера Домажирова» згадується монастир який знаний галицький історик Денис Зубрицький асоціює зі Страдчівським. Іншої позиції дотримувався історик М. Грушевський, котрий критично оцінивши припущення Д. Зубрицького, висловив думку, що літописна «Печера Домажирова» може знаходитися поблизу села Домаморич на Тернопільщині. Все ж сучасні археологічні дослідження дають підстави схилитися на користь думки Д. Зубрицького.

Археологічними дослідженнями встановлено, що цей православний монастир складався із вхідної галереї (довжина бл. 40 м), ходів загальною довжиною понад 270 м і кількох келій, які розміщувались на глибині бл. 20 м. На вершині гори знаходилось укріплене городище. Монастир припинив своє існування бл. 14 ст. До нашого часу збереглися численні легенди про монастир та про знищення ченців монголо-татарами.

Одним із перших дослідників, котрий описав цю пам'ятку, був Богуш Жигмонт Стечинський. На сторінках польського видання «Przyjaciel Ludu» він у 1841 р. під літерою «К» опублікував опис цієї печери. Пізніше печера в Страдецькій горі продовжувала викликати значний інтерес серед наукової спільноти, а саме: К. Фалькевіча, І. Гавришкевича, Антоні Шнайдера, Венедикта Площанського та ін.

Про існування парафіяльного православного храму дізнаємося з дозволу короля Владислава II Ягайла від 12 червня 1416 р. про заснування в селі руської парафії.[1]. Вона підпорядковувалась Перемишльській єпархії, яка була адмінстратисною одиницею Київської митрополії Константинопольського патріархату.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується поп (так називали священиків до кінця ХІХ ст., а декана — протопоп), шинок, млин і 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[2].

В архіві збереглися відомості про таких православних свящиників:

• отець Яків Коронисович
• отець Димитрій
• отець Петро
• Яцько (Яків) Ухолдич (1500)
• отець Нестор (1500)
• отець Яків Турко та отець Сенько (1515-1537)

У 1691 р. Перемишльську єпархію приєднали до Унійної Церкви, що припинило "функціонування" парафії як православної.

Поновила свою діяльність православна громада вже у післявоєнний у структурі Українського екзархату Російської Православної Церкви.

В цей час пастирську обов'язки виконували такі священики:

• Василь Симотюк;
• Євген Тимчишин (до 1979р.);
• Євген Занько 1979 – 1983р.р.

16.08.1983р. у храм св. Успіння Пресвятої Богородиці с. Страдч Яворівського р-ну Львівської обл. з правом задовільняти релігійні потреби віруючих сіл: Поріччя, Верещиця та Ямельня Яворівського р-ну Львівської обл. митрополит Львівський і Тернопільський Миколай (Юрик) призначив ієрея Миколу Ревуцького.

У 1990, не без підтримки влади, в селі тривало міжконфесійне протистояння. У 1990 р. відбулось таємне голосування, на якому більшість вмсловила підтримку Православній Церкві.

Спочатку було розпорядження влади передати храм православній громаді. Рішення сторони не приймали, тривало протистояння. Православна громада згодом дала згоду, щоб молитись у храмі почергово, але греко-католики не хотіли на це погодитись. 1.12.1993 р. під охороною міліції у церкву ввели греко-католицьку громаду і передали їм у користування.

Православна громада УПЦ КП на Різдво Ісуса Христа 1993 р. молилася під відкритим небом на церковному подвірї. Залишившись на вулиці, поза своїм сакральним простором, - вирішили будувати нову церкву.

2.08.1998 храм освятили на честь апостолів Петра і Павла. Очолив освячення і богослужіння архієпископ Дрогобицький і Самбірський Феодосій (Пецина) Основні меценати: директор заводу «Селікат» Худоба Ігор Іванович; Подолян Віктор Іванович – директор Яворівської сірки; голова місцевого колгоспу – Федорак Іван Васильович; Пасєка Степан Павлович – директор лісгоспу, багато інших і всі православні парафіяни. Головою церковної двадцятки був Гулик Василь Гнатович, який кожен день був на будівництві храму. Кунинець Іван Григорович був не лише як керівник будівельної бригади, але і меценатом багатьох будівельних матеріалів. Престіл і проскомедійник виготовив і подарував Телюк Юрій Іванович зі с. Ямельня.        

Сьогодні православна громада с. Страдч належить до Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (ПЦУ). Настоятель парафії - митр. прот. Микола Ревуцький.

Греко-католики.

Греко-католицька громада с. Страдч вперше починає функціонувати від 1691 р., коли Премиська єпархія була переведена до Унійної Церкви (згодом - УГКЦ).

Вітомі греко-католицька священики, що служили в с. Страдч:

• о. Микола Конрад — блаженний УГКЦ, в минулому парох с. Страдч. Був закатований разом з дяком Володимиром Приймою у 1941 р. руками більшовицьких безбожників. У червні 2001 р. папа Іван Павло ІІ визнав страдецьких мучеників блаженними УГКЦ.
• о. Євген Бойко
• о. Іван Колтун

• Прийма Володимир — блаженний Української греко-католицької церкви, служив дяком і регентом в церкві с. Страдч.

• Петро Бухтяк-«Петро» — зв’язковий проводу Львівського краю, загинув 25 листопада 1950року[3], нагороджений Срібним Хрестом заслуги УПА Наказом ГВШ УПА ч.1/51 від 25 липня 1951 року.[4]
• о. Орест Коновалець (1854-18.5.1931, Страдч) — стрийко провідника ОУН Євгена Коновальця[5]
• о. Микола Конрад — блаженний УГКЦ, в минулому парох с. Страдч. Був закатований разом з дяком Володимиром Приймою у 1941 р. руками більшовицьких безбожників. У червні 2001 р. папа Іван Павло ІІ визнав страдецьких мучеників блаженними УГКЦ.