Сумівка

Су́мівка — село в Україні, у Бершадській міській громаді Гайсинського району Вінницької області.

село Сумівка
Країна  Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Гайсинський район
Рада Бершадська міська громада
Код КАТОТТГ UA05040010220091600
Облікова картка Сумівка 
Основні дані
Засноване 1629
Населення 1184
Площа 24,41 км²
Густота населення 48,5 осіб/км²
Поштовий індекс 24410
Телефонний код +380 4352
Географічні дані
Географічні координати 48°29′14″ пн. ш. 29°29′35″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 159 м
Водойми р. Південний Буг
Відстань до
районного центру		 18 км
Найближча залізнична станція Генріхівка
Відстань до
залізничної станції		 13 км
Місцева влада
Адреса ради 24410, с. Сумівка, вул. Центральна, буд. 36 А
Карта
Сумівка
Сумівка
Мапа

 Сумівка у Вікісховищі

Засноване 1629 на території Брацлавського воєводства Речі Посполитої, на правому березі р. Південний Буг.

Географія

Віддаль до центру громади — 18 км, до залізничної станції Генріхівка — 13 км.

Етимологія

Походження назви села Сумівки народні традиції пов'язують з дієсловом «сумувати» — мовляв, люди бідкалися на долю після погрому давноукраїнського містечка Красний Городок, який стояв на місці нинішнього села.

У польських документах XVIII ст. зустрічається варіант «Сомувка», або «Сомовка». Міг існувати мікрогідронім р. Сомовка, який топоніміст Роман Захарченко пов'язує з цілою смугою гідронімів лісостепової зони України з коренем «сум», «сом».

Історична географія

Географічно село знаходилося на перетині двох магістральних шляхів: з центру Польщі до Кримського Ханства та з Константинополя, Молдовського князівства — до Московії. У Сумівці була облаштована переправа через р. Південний Буг для транзитного транспорту. Це обумовило швидкий розвиток села і пов'язаність з ним відомих історичних постатей 17 ст.

У складі Речі Посполитої

Заснування села (1629) відбувалося на тлі масової колонізації східної Вінниччини, яка протягом століть була буферною зоною між Степом та Галицько-Волинськими володіннями, а пізніше — Великим князівством Литовським. Один з імпульсів — перемога 1621 у Хотинській битві об'єднаної польсько-української армії над військами Османської імперії та гарантії військової безпеки середнього Побужжя.

Гетьманська Україна

1648 — населення Сумівки, як і більшість мешканців Брацлавського воєводства, покозачилося, взявши участь у Визвольній війні під проводом Гетьмана всієї України Богдана Хмельницького. Проте сама Сумівка не увійшла до складу Брацлавського полку, а сусіднього — Уманського.

1653 — через село проїжджає Патріарх Антіохійський Макарій, про що є згадка в щоденниковому записі його сина диякона Павла. В такий спосіб через сумівську переправу рухалося багато подорожніх, починаючи з північної Африки і закінчуючи Москвою. Також через село проїжджав посол Швеції до столиці Гетьманщини — місто Чигирин.

Знову у складі Речі Посполитої

1714 року полякам вдалося остаточно ліквідувати полковий устрій Правобережної України. Відтак, Сумівка перейшла зі складу Уманського полку до знов заснованого Брацлавського воєводства. У 1720-х роках місцева парафія була передана до складу Київської унійної митрополії, а усі сумівські священики аж до 1794 року брали свячення у Радомишлі, де перебувала катедра греко-католицьких митрополитів.

У складі Імперії Романових

Після розподілу Польщі 1793 року Сумівка анексована Російською імперією. 1794 року її включено до складу Брацлавської губернії, яке наступного ж року перейменоване у Брацлавське намісництво. У січні 1797 року Московія остаточно визначилася із адміністративним поділом колишніх земель Речі Посполитої і Сумівка на 120 років віднесена до складу Подільської губернії.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Бершадської волості Ольгопільського повіту Подольської губернії мешкало 1346 осіб, налічувалось 170 дворових господарства, існували православна церква, постоялий двір[1].

Доба УНР та Директорії

1917 року Сумівка визнала владу УНР.

Село часто опинялося у прифронтових зонах, а також зазнавало наїздів різноманітних загонів — як проукраїнських, так і промосковських, більшовицьких. Тривала анархія та відсутність державної юрисдикції примусила селян відродити звичаєві традиції судочинства 17 столітті, а саме — суд вершила не державна влада, а сільський схід:

Громада села Сумівки Ольгопільського повіту на Поділлі вчинила самосуд над злодієм-односельцем, і це дало позитивний результат, оскільки інші злочинці, боячись такої ж долі, утекли з села[2]

Перша присутність комуністів 1920—1941

Село насторожено прийняло окупаційну комуністичну владу з огляду на масові репресії та убивства односельчан. Проте саме тут досить рано організували т. зв. «калхоз» (1929) — колективне господарство із представником окупаційної влади на чолі (бойовик М. Лещенко, уродженець південно-східної України). У селі діяв активіст комуністичного руху П. Дроговоз. Відзначився особливим цинізмом у насадженні московських порядків, за що заохочений членством у т. зв. Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті (ВУЦВК).

Комуністичний Голодомор

Село постраждало в наслідок акції геноциду українського народу, проведеного лідерами СРСР (Й. Сталін, Л. Каганович тощо). Мешканці рятувалися річкою — виловлювали скойки, виварювали паски.

У 1932—1933 роках від голодомору загинуло 350 осіб[3].

Економічний визиск

За неперевіреними даними з «Історії міст і сіл Української РСР», 1937 у селі організовано одну з перших у Бершадському районі жіночу тракторну бригаду (бригадир Є. Стешенко).

Позбавлені паспортів сумівці були вражені у правах на пересування, а також силувані до рабської праці у колгоспі «Нива».

У складі Румунії

Під час Другої Світової війни село перебувало під владою союзника гітлерівської Німеччини Сталін Йосипа Сталіна (1939—1941). З початком совєцько-німецької війни 1941, у селі ліквідована сталінська влада силами моторизованої бригади Угорської королівської армії. Згідно з Бендерським договором 30 серпня 1941, Сумівка разом з регіоном Трансністрія передана угорськими та німецькими військами під адміністративну владу Румунії.

Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання[4].

Друга присутність комуністів 1944—1991

Голодомор 1946—1947

Сумівці масово тікали у західні райони України, де комуністи не змогли організувати голодомор з огляду на війну з УПА. Утікачів виловлювали банди НКВД, доправляли назад, до Сумівки, на рабську працю в колгосп.

Брежнєвщина

У селі була розташована центральна садиба колгоспу імені Ілліча. У господарстві — 3807 га землі, у тому числі орної — 3053 га. Виробничий напрям — зернові, технічні культури, м'ясо-молочне тваринництво. Лідер ферми — Н.Гонтарук.

На початку 1970-их років у селі проживало 2,824 особи. Розвинена соціальна база: дитячі ясла, 8-річна школа, дві бібліотеки, клуб, дві стаціонарні кіноустановки, фельдшерсько-акушерський пункт. У цей же час виходить сумівська газета «Промінь комунізму».

У селі 52 члени партії «КПРС», 53 члени молодіжного комуністичного угрупування.

Духовне життя

1962 — у Сумівці зачиняють церкву Покрова Пресвятої Богородиці. У нарисі про громадських лекторів атеїзму с. Шляхова є розділ «Вже не гудуть дзвони». Там вихваляється масове закриття в Бершадському районі храмів, нав'язливі «домашні агітпункти» та ініціативи місцевих властей, спрямовані на створення перепон для релігійних громад. Предстоятеля церкви с. Теофілівка Миколи Ружавського «і сліду немає». Отож зрозуміло, через що в 1960—1962 рр. у 10 селах Бершадського району (Теофілівка, Тирлівка, Чернятка, Шляхова, Кошаринці, П'ятківка, Мала Киріївка, Якубівка, Дяківка, Сумівка) ліквідовано православні громади та закрито храми.

Пізніше жіноче населення вчинило опір спробі знесення сумівського храму. Зараз у церкві відновлено богослужіння, зведено іконостас, розписані стелі. Престольне свято — 14 жовтня, день Покрови Пресвятої Богородиці. Настоятель — о. Савва (Московська патріархія УПЦ). Богослужіння правиться винятково церковно-слов'янською мовою. 2010 року збудовано поруч Свято-Миколаївський (теплий) храм. Під час будівельних робіт виявлено масове поховання людей, яке пов'язують із спогадами про війни 17 століття. Репортаж про будівництво нового храму показав Перший національний телеканал.

Новий час

Абсолютна більшість мешканців села проголосували за відновлення державної незалежності України на референдумі 1 грудня 1991 року.

Село страждає від демографічної кризи, масової міграції до міст (Бершадь, Вінниця, Умань, Київ, Одеса, Балта).

Населення

Абсолютна більшість — українці. Поширені прізвища: Підлубний, Мартинюк, Дяченко, Маршук. У корінних сумівців присутній дако-романський та волоський тип облич. Явні впливи румунської народної культури на обряд хрестин, пострижин тощо. У говірці присутні риси румунської фонетики.

Пам'ятки

Відомі уродженці та нащадки уродженців Сумівки
  • Михайло Мартинюк, український лісівник, інструктор Сумського обкому КПУ (1965—1972);
  • Віталій Підлубний, український педагог, директор Сумського професійно-технічного училища № 2;
  • Костянтин Підлубний, український юрист, перший заступник прокурора Сумської області (2010—2011);
  • Ростислав Мартинюк, український тележурналіст та продюсер.

Примітки
  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  2. В. Лозовий. Селянська правосвідомість у добу української революції 1917-1921. ЦДАВО України. — Ф.1793. — Оп.1. — Спр.41. — Арк. 291, 417, 673.
  3. Голод 1921—1923 і українська преса в Канаді. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008. — 1000 с. 978-966-355-024-4
  4. Maryna., Dubyk,; Марина., Дубик, (2000). Dovidnyk pro tabory, ti︠u︡rmy ta hetto na okupovaniĭ terytoriï Ukraïny (1941-1944) = Handbuch der Lager, Gefängnisse und Ghettos auf dem besetzten Territorium der Ukraine (1941-1944). Kyïv: Derz︠h︡avnyĭ komitet arkhiviv Ukraïny. ISBN 9665041886. OCLC 45595209.

Література
  • Сумі́вка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.167

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.