Сіяк Іван Михайлович

Іван Михайлович Сіяк
Народження	1887; с. Ляшки Муровані, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина, тепер Пустомитівський район, Львівська область, Україна
Смерть	3 листопада 1937; Сандармох, Карелія, РРФСР, СРСР, тепер Росія
Поховання	Сандармох
Країна	УНР
Приналежність	Армія УНР
Освіта	Львівський національний університет імені Івана Франка
Партія	КПРС
Звання	Четар (лейтенант),; Сотник УГА
Війни / битви	Українсько-радянська війна
	Сіяк Іван Михайлович у Вікісховищі

д-р[1] Іва́н Миха́йлович Сіяк (1887, с. Ляшки Муровані, Львівська область — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український (пізніше — радянський) адвокат, діяч УСДП, четар УСС, сотник УГА, старшина армії УНР. Діяч в УРСР.

Життєпис

Народився у селі Ляшках Мурованих на Львівщині, українець за національністю. Закінчив Львівський університет (під час навчання приїжджав до Солотвина як діяч УСДП), за фахом правник.

Батько — Михайло Сіяк — вийшов на емеритуру (пенсію) як директор школи ім. Бориса Грінченка у Львові[2].

В 1905–1919 рр. діяч УСДП (член головної управи), згодом четар УСС і старшина Армії УНР.

Іван Сіяк — підхорунжий УСС у 1917 році

На початку 1919 року організатор повстання проти румунів на Хотинщині.

Командир студентського станиславівського куреня. На чолі створеного збройного залізничного загону (звання — сотник технічної сотні УСС) забезпечував евакуацію уряду ЗУНР зі Станіславова до Бучача. Загін обороняв залізничний вокзал, стримував поляків, відступив з сотнею до Бучача.[3]

І. Сіяк на посаді коменданта Тернополя надав допомогу колишньому Новому Львівському театру. Відновлений театр давав гастролі стрільцям УГА[4].

На чолі сотні рушив до Чорткова, намагався заарештувати генерала Олександра Грекова, Євгена Петрушевича[5], а зустрівши опір інших частин, командир окремого Залізного загону Армії УНР (розбитий більшовиками під Ставищем) І. Сіяк, 1919 р. здався в полон[6]. Проте одразу після полону вступив в лави КП(б)У і здобув симпатію в Кремлі.

За вказівкою В. Леніна 8 липня 1920 р. був створений у Києві Галицький Революційний Комітет (Галревком) — революційний большевицький уряд для Галичини. Рішення створити Галревком ухвалив ЦК КП(б)У ще 15 квітня 1920 р. також за вказівкою В. Леніна. В. Верига у солідному науковому історико-енциклопедичному дослідженні окупації Галичини 1920-х рр. зазначає, що "большевицький уряд для Галичини не вибирали представники галицького населення, так як це було з вибором Української Національної Ради і Державного Секретаріату ЗУНР у листопаді 1918 р. Головою Галицького Ревкому Ленін призначив Володимира Затонського ..." [7]. І. Сіяк діяв у складі Галревкому під політичним захистом Володимира Затонського, який відправив І. Сіяка в Москву, де останній впродовж 1919-1920 рр. неодноразово зустрічався з В. Леніним, а згодом на одній із зустречей в Кремлі В.Ленін і М.Бухарін одразу дали січовику рекомендації для вступу в РКП(б) [8].

Після смерті В. Леніна І. Сіяк втрачає в Кремлі політичне заступництво свого кумира. Заарештований 2 лютого 1933 р. у справі «Української військової організації». Під час слідства тримав голодування. Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УСРР на 10 років виправно-трудових таборів.

Відбував покарання в таборі «Свір» (Лодєйне Поле) і на Соловках. Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. засуджений до розстрілу.

Розстріляний 3 листопада 1937 р. у Карелії (Сандармох). Реабілітований Військовим трибуналом Київського військового округу 26 вересня 1958 року.

Доля родини

Схожа доля спіткала його братів Миколу (* 1872, викладача історії українського права у Харкові), Остапа (* 1879; український галицький громадський діяч, делеґат УНРади ЗУНР, голова Тернопільського повітового комітету УНДО, заарештований 1939 р., розстріляний без суду після 5 березня 1940 року[9]).

Примітки

Василь Верига. Галицька Соціялістична Совєтська Республіка… — С. 64.
Шаблій О. Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення. — Париж — Львів: Фенікс, 1996. — 704 с., іл. — С. 183. — ISBN 5-87332-04-0.
Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл. — С. 121. — ISBN 978-617-655-000-6.
М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… — С. 168.
Там само. — С. 221.
М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… — С. 252.
Верига, Василь. Галицька Соціялістична Совєтська Республіка (1920 р.) … — С. 59-60. Процитовано 28 квітня 2019 року.
Там само. — С. 252-253.
О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область. — Тернопіль: Збруч, 2008. — 728 с. — С. 592. — ISBN 978-966-528-297-6.

Література

Василь Верига. Галицька Соціялістична Совєтська Республіка 1920 р. — НТШ, 1986. — Т. 203. — 202 с. — С. 64.
В. І. Головченко. Сіяк Іван Михайлович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
К. Є. Науменко. Сіяк Іван Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 591—592. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
Б. Мельничук, О. Павлишин, Б. Пиндус. Сіяк Іван Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 267–268. — ISBN 978-966-528-279-2.
Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України.
Списки жертв.
Окремий Залізний Загін // Часопис «Літопис Червоної Калини». — С. 19.

Посилання

Сіяк Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1753. — 1000 екз.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[ВВ64-1] Василь Верига. Галицька Соціялістична Совєтська Республіка… — С. 64.

[2] Шаблій О. Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення. — Париж — Львів: Фенікс, 1996. — 704 с., іл. — С. 183. — ISBN 5-87332-04-0.

[3] Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл. — С. 121. — ISBN 978-617-655-000-6.

[4] М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… — С. 168.

[5] Там само. — С. 221.

[6] М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… — С. 252.

[7] Верига, Василь. Галицька Соціялістична Совєтська Республіка (1920 р.) … — С. 59-60. Процитовано 28 квітня 2019 року.

[8] Там само. — С. 252-253.

[9] О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область. — Тернопіль: Збруч, 2008. — 728 с. — С. 592. — ISBN 978-966-528-297-6.