Табасаранське майсумство

З IV ст. до н. е. по V ст. н. е. територія табасаранів входила до складу Кавказької Албанії. Після занепаду Кавказької Албанії на деякий час стає самостійною областю. У V–VII відбулося об'єднання табасаранських громад. Цю державу вірмени називали Таваспоран або Табарсаран. Наприкінці VIII ст. після запеклого спротиву визнає владу Арабського халіфату. На цій території були зведені арабські фортеці, а табасарани повинні були сплачувати 10 тис. мір зерна до Дербенту.

У X ст. після послаблення влади Арабського халіфату в Табасарані утворюється самостійна держава на чолі з Мухаммедом Майсомом (звідси титул володарів — майсум), який заснував династію Маз'ядидів.

Період XI-ХII ст. був часом подальшого розвитку феодальних відносин у Табасарані. Зрушення в розвитку продуктивних сил призвели до розпаду єдиного політичного утворення — майсумства на дрібніші самостійні одиниці, зокрема союзи сільських громад (джамаатів). Держава була розділена на 24 рустака. При цьому в кожному рустакі був сарханг, на кшталт еміра.

XIII–XIV ст. характеризуються навалою на Табасаран спочатку монголів на чолі зі Субедеєм у 1220-х роках, потім військ Золотої орди у 1349–1350 та 1359–1360 роках та держави Ільханів у 1360-х роках, зрештою загонів Тамерлана у 1395 році. Після відходу Тамерлана майсумство посилюється, посилюються союзницькі відносини з Газікумухським шамхальством. У XV ст. відбувається об'єднання Табасарана в рамках єдиної державності.

У XV–XVI ст. Табасаранське майсумство було одним з найбільших феодальних володінь Дагестану. До його складу входили деякі сучасні лезгінські та азербайджанські аули. У середині XV ст. майсумство зіткнулося з державою Сефевідів. Шейхи Джунейда і Хейдар під гаслом «війни за віру» вчиняли постійні грабіжницькі набіги на дагестанські землі, в тому числі й на Табасаранську державу. Проте у 1488 році табасаранські війська завдали нищівної поразки війську Шейха Хейдара, який загинув. Утім, за перського шаха Ісмаїла I Табасаранське майсумство у 1509 та 1511–1512 роках зазнало тяжких поразок й його землі були сплюндровані.

Але поразка Персії у війні з Османською імперією у 1515 році сприяла здобуттю незалежності Табасаранського майсумства. Останнє намагалося спиратися на потугу османів. У 1577 році маусум визнав зверхність османського султана. З 1607 року починаються тривалі війни майсумства з перським шахом Аббасом I Великим. У 1615 році табасаранське військо зазнало поразки, проте табасарани й далі чинили партизанський спротив. У підсумку в 1616 році перси відступили з Табасарана.

При цьому налагоджуються стосунки з Московським царством. У 1601 році посол Майсума перебував у Москві, де вів перемовини з тамтешнім царем Борисом I. В останній чверті XVII ст. в Табасарані розгорілися чвари за владу в майсумстві. Шихан-бек убив майсума Муртазалі і став правити південним Табасараном. Проте він був змушений тікати до Фаталі-хану, володаря Кубинського, шукати його заступництва. За допомогою табасаранського кадія і у Кайтазького уцмія майсумом стає син убитого Муртазалі — Навруз-бек. Останній був німим і опікуном призначили його мати ханум-біке Карахай-бек-кізи. Скориставшись міжусобицями в майсумському роду, Табасаранський кадій захопив магал (спільноту сільських громад) Ярей, що входило до майсумства. Внаслідок міжусобної боротьби майсумство розпалася на низку володінь зі своїми центрами.

У XVIII ст. Табасаран було розділено на три частини, з яких дві становили самостійні володіння — майсума і кадія. Союзи сільських товариств, знані під загальною назвою Девек-Елем, утворили Гірський Табасаран. У свою чергу, майсумство і володіння кадія поділялися на ще дрібніші політичні одиниці — бекства, а Девек-Елем розпадався на низку спілок сільських громад.

Влітку 1722 року відбувся Перський похід імператора Петра I, російські війська без бою вступили в Дербент. В останніх числах серпня російські війська на чолі з Петром I підійшли до річки Рубас і в безпосередній близькості від Табасарана заклали фортецю, розраховану на залогу в 600 вояків. Владу росіян було визнано майже всіма мешканцями Табасарана. Особливо відзначився рустам, голова Табасаранського кадійства, який допомагав росіянам підкорити Південний Дагестан. З 1722 по 1735 року Табасаран перебував у сфері впливу Росії. Табасаранські володарі — майсум та кадій — були підпорядковані російському комендантові в Дербенті.

У 1735–1736 та 1740–1741 роках табасаранські війська активно боролися проти вторгнення перських військ на чолі з Надир-Шахом. Утім, війська спротиву загарбникам очолив військовик та поет Мірза Калукський, який загинув у Андалальський битві. Втім перси зуміли зміцнити свої позиції в Табасаранському кадійстві, звідси здійснювали походи проти Табасаранського майсумства, але зазнали поразки.

Тривалий час намагалося зберігати гарні відносини з сусідами, перш за все Кайтазьким уцмістом та Дербентським ханством. Проте з 1760-х років, після приєднання Дербента до Кубинського ханства, з останнім відносини погіршилися через амбіції його володаря Фаталі-хана. Тому табасаранському майсуму й кайтазькому уцмію довелося військово протидіяти Кубинському ханству.

У 1775 році російські війська в союзі з армією Кубинського хана вторглися до Табасарану, де зуміли завдати поразки низці сільських громад. Зрештою Табасаранський кадій визнав владу Російської імперії. У 1790-х роках Табасаранське кадійство разом з Тарковським шамхальством та Кайтазьким уцмійством уклало військовий союз проти зазіхань перського шаха Ага-Мохамед-хана з династії Каджарів.

У 1797 році особливою грамотою російського імператора Павла I Табасаранського кадія було прийнято в підданство Росії. Влітку 1801 року до імператора Олександра I з проханням про прийняття в підданство звернулися Разі-бек Табасаранський, Сограб-бек і брат його Махмуд-бек. У 1802 році табасаранські володарі брали участь у перемовинах дагестанських правителів з російськими представниками в Георгієві, де було підписано Георгіївський договір. За ним домовлено про взаємодопомогу.

Під час російсько-перської (1804–1813) та російсько-турецької (1806–1812) війн Табасаранські майсум та кадій залишилися вірними Росії, незважаючи на спроби Османської імперії та шахської Персії перетягнути їх на свій бік. 21 липня 1806 році царські війська увійшли в Дербент. Майсум і кадій з іншими дагестанськими феодалами вийшли назустріч російським військам і дали клятву на вірність Росії. Тоді ж вони були прийняті в підданство цієї імперії. У 1813 році землі Табасарану були приєднані до Російської держави.