Сарір

Сарір відомо з VI ст. Назва походить від титулу, яким іменували місцевого правителя араби: «сахиб ас-сарір» — «володар трону». За однією версією, засновником держави був перський військовик Бахрам Гур. Втім це малоймовірно. Напевне ця легенда виникла у зв'язку з намаганням володарів Саріру зв'язати свою династію з династією Сасанідів, щоби зміцнити свої права на трон та землі Кавказу.

За іншою — у 567 році місцевого правителя призначив шах Хосров I Ануширван, що здається більш ймовірним з огляду на бажання мати на Кавказі надійних васалів та союзників. В часи цього перського володаря були закладені особливі відносини між Саріром та державою Сасанідів, які тільки зміцнилися при його наступниках. Свідченням цьому служать широко поширені легенди про золотий трон, чарівну чашу і навіть скарбницю Сасанідів, переданих на зберігання Сарірській династії. Остання легенда пов'язана з тим що шах-ін-шахи Сасанідської Персії надавали правителям Саріру значні грошові субсидії та частку у військовій здобичі.

Загалом на становлення та адміністративно-політичний розвиток значний вплив зробили Сасанидська Персія, Арабський халіфат, Хозарський каганат. Проте воно виникло на місцевій соціально-економічному ґрунті, а цій події передували розкладання первісно-общинного ладу й початковий етап феодалізації. На становлення Саріра також вплинула етнічно споріднена Кавказька Албанія, і насамперед через дагестанські етноси, що входили до її складу, а потім увійшли до орбіти сарірської державності.

У VII ст. на момент загибелі держави Сасанідів і появи в регіоні Східного Кавказу арабів, державність Сарір настільки зміцніла, що його взаємини з царством Аланським, Хозарією і Країною косогов (адигських народів) визначали політику всього регіону. У VII—VIII століттях знаходився в зоні впливу Хазарського каганату і був його союзником у війнах проти арабів.

Завоювання Саріру арабами на чолі з видатним військовиком Марваном ібн Мухаммадом, який у 737 року пройшов сарірськими землями на Хозарський каганат, було довгим і важким, а їхня влада, короткостроковою і ефемерною. Боротьба сарірців проти арабів тривала з 738 до 744 року. Зрештою цар Саріру вимушений був визнати зверхність Арабського халіфату та зобов'язався платити данину — щорічно поставляти Дербентського наміснику 10 тис. дерхемів, 500 юнаків та 500 дівчат у рабство, привозити в зерносховище 100 тис. мір зерна.

Під час боротьби за владу у халіфаті між Омейядами та Аббасидами сарірці зумів на деякий час скинути владу арабів. Проте при халіфі Гарун ар-Рашиді Сарір знову потрапляє у залежність від Арабського халіфату.

Лише у 40-і роки IX ст. Сарір стає повністю незалежним від халіфату Аббасидів. Тому у другій половині IX ст. починаються тривалі саріро-мусульманські війни. У першій половині X століття Сарір вважався потужною державою, здатною дати відсіч Хозарії та Аланії. Але Сарір у 943 році був по території своєї меншим політичним утворенням, ніж в IX столітті. Хозари, розгромивши алан близько 932 року, відтіснили державу Сарір з дагестанського передгір'я і з приморської рівнини.

У складі Сарір X ст. перебувала більша частина Сулакського басейну. Це були землі, що відповідають сьогоднішній гірській Аварії. В цей самий період кордони Саріру у рівнинній частині Північно-Східного Кавказу три рази змінювалися. На початку століття кордони території держави Сарір виходили на береги Каспійського моря. До 30-х років вони проходили набагато західніше — по Гимрінському хребету, бо Прикаспійська рівнина і сусідні передгір'я перейшли в руки Хазарського каганату. Після розгрому хазар великим князем київським Святославом у 965 оцір, там знову встановлюється військово-політична влада Саріру, яка не поступається Дербентському емірату і Ширвану — провідним ісламським центрам Східного Кавказу. Ці два князівства перетворилися на об'єкти впливу, куди війська Саріру здійснювали свої походи, особливо у 960-ті та 970-ті роки. Останній такий похід здійснено у 1064 році.

В XI ст. в Сарір стали проникати з Ширвана і Дербента групи газієв (борців за віру), які поширювали іслам серед поганського населення, що спричинило послаблення становища панівної династії. По мірі того, як їх піддані переходили до ісламу, царі Саріру виявлялися у все більшій ізоляції. Цим скористалися деякі представники сарірської династії, які прийняли іслам і зміцнилися в другій столиці країни — Кумухі. Вони прийняли титул «шамхал», що зводиться дослідниками до словосполучення «шах баал», де перше слово, є одним з відомих титулів царів Саріру, а друге, в перекладі з перської, означає «дерево, кущ». Звідси — родич шаха, гілка родини шаха. З часом тут сформувалося Газікумухське шамхальство. Водночас на землях західного Саріру утворюється Андійське володіння, де сили набрали юдеї. Після цього на основних землях держави утворюється Аварське ханство. Остання згадка про Сарір як єдину державу датується 1067 роком.