Кавказький емірат

Після Першої чеченської війни в чеченських військових та політичних колах загострився конфлікт між націоналістами та так званими ісламістами. Перші обстоювали існування чеченської держави світського типу, другі, послідовники салафізму, — створення держави з шаріатською правовою системою. Влітку 1997 р. в Грозному відбувся Конгрес народів Чечні і Дагестану. Співголовуючі конгресу Мовладі Удугов і Магомед Тагаєв оголосили територію двох республік халіфатом, а Шаміля Басаєва — його аміром. З різкою критикою ідей ваххабізму виступив тодішній муфтій Чечні Ахмат Кадиров, який потім перейшов на сторону РФ.

З початком Другої чеченської війни конфлікт лише загострився: Шаміль Басаєв заявив про створення ісламської Шури, що має у своєму підпорядкуванні власні підрозділи у Дагестані. Невдовзі, 7 серпня 1999 року, військові підрозділи, на чолі з Шамілем Басаєвим та аміром Хаттабом, перейшли державний кордон ЧРІ і РФ та вдерлися на територію Республіки Дагестан з метою підтримки місцевих мусульман, які проголосили шаріатське правління у чотирьох селах Цумадінського району Дагестану. Ці події лише поглибили протистояння між двома таборами (націоналістами та ісламістами), що тривало до завершення Другої чеченської вйіни.

Цілковитий перехід чеченського підпілля на ісламські позиції відбувся у 2007 році, за правління останнього президента Чеченської Республіки Ічкерія Доку Умарова, який змінив мету, цілі й ідеологію визвольної боротьби.

7 жовтня 2007 року Умаров, склавши з себе президентські повноваження, заявив про створення держави Імарат Кавказ, оголосив "поза законом етнічні, територіально-колоніальні зони під назвою «Північнокавказькі республіки» і проголосив себе верховним аміром моджахедів Кавказу[2]. В такий спосіб новий лідер кавказького підпілля спробував розв'язати наявні територіальні суперечки між представниками різних народів, що проживають на території Північного Кавказу та заангажувати до боротьби не лише чеченців, але й представників інших національностей.

На проголошення Імарату швидку відреагував один з впливових діячів чеченської політичної еміграції Ахмед Закаєв, який в так званому екзильному уряді ЧРІ очолював Міністерство зовнішніх справ. Закаєв, що на той час знаходився у Лондоні, звернувся до чеченських підпільників та політиків із закликом залишатися вірними «екзильному урядові» та ізолювати законного аміра Умарова від влади. Також Закаєв звинуватив Умарова у спробі перетворити чеченський визвольний рух в «терористичну організацію»[3]. Такі дії Закаєва однозначно не підтримали більшість повстанців Кавказу, які звинуватили його в зраді[4].

Алі Абу-Мухаммед, 2-й Амір Імарату Кавказ.

1 серпня 2010 року близький до кавказьких повстанців сайт «Кавказ-центр» опублікував відео, на якому Доку Умаров оголосив, що складає з себе повноваження верховного аміра Імарату Кавказ і назвав своїм наступником Асламбека Вадалова.[5] Рішення Умарова було викликано заявами низки польових командирів (амірів вілаятів) про вихід з підпорядкування верховному аміру Імарату Кавказ. В такий спосіб Доку Умаров прагнув ліквідувати розкол в організації та не допустити розвалу Імарату.[6] Однак вже 3 серпня 2010 року кавказьке підпілля надало роз'яснення щодо заяви Абу Усмана (Доку Умарова) — верховний амір не йде з посади, а лише запропонував Вадалову очолити Імарат[7].Згодом, протиріччя в підпільному русі були подолані[8].Доку Умаров звинуватив у цих подіях арабського добровольця Моханнада.

18 березня 2014 року кавказьке підпілля оприлюднило заяву про загибель Доку Умарова. Його наступником на посаді верховного аміра Імарату Кавказ став Алі Абу Мухаммед (Аліасхаб Кебєков).[9][10]

Починаючи з листопада 2014 року низка польових командирів середнього рівня (аміри джамаатів) виходять з-під присяги Алі Абу Мухаммеду (Аліасхабу Кебєкову) і присягають на вірність лідеру Ісламської Держави Абу Бакру аль-Багдаді.[11] Верховний амір Імарату Кавказ Алі Абу-Мухаммад звинуватив таких командирів у зраді, засудив і розкритикував керівництво ІДІЛ за методи й засоби боротьби та звинуватив Абу Бакру аль-Багдаді у привнесенні розколу в лави кавказького підпілля.[12]