Тварини, що вимерли після 1500 року

Найчастіше винищенню піддавалися ендемічні види, які довгий час існували в специфічних умовах ізольовано. Такі види часто не мали природних ворогів і втрачали захисні пристосування, у тому числі змінювалися поведінкові реакції, у птахів втрачалося вміння літати. Причиною вимирання таких видів могло бути не прямий, а опосередкований вплив людини — наприклад, завезені людиною навмисно або ненавмисно тварини (кішки, собаки, інші хижаки, пацюки), або перетворення, а частіше повне знищення природних екосистем (місць проживання ендемічних видів) під потреби сільського господарства, будівництва, промисловості та для інших цілей.

• Plagiodontia ipnaeum — вимерлий гризун родини хутієвих, раніше зустрічався в Домініканській республіці і на Гаїті. Природними місцями проживання звіра були субтропічні і тропічні вологі ліси. Останні згадки відноситься до проміжку між 1536—1546 рр.[2].
• Quemisia gravis — гризун, що відноситься до родини Heptaxodontidae. Раніше зустрічався в Домініканській республіці і на Гаїті[3]. Останні згадки відноситься до проміжку між 1536—1546 рр.[2]. Причина вимирання — зникнення природних місць мешкання.[4]
• Noronhomys vespuccii — вимерлий гризун, що мешкав на архіпелазі Фернанду-ді-Норонья[5]. Ймовірно вимер через завезення на острови корабельних пацюків з кораблів Амеріго Веспуччі, які зайняли екологічну нішу рисових мишей. Останні згадки відносяться до 1503 р.[2].
• Nycticorax olsoni — нічний птах родини чаплевих, мешкав на Острові Вознесіння, останні згадки відносяться до 1555 р. за одними даними[6] і до 1502 р. — за іншими[7].

• Nyctanassa carcinocatactes — зниклий вид чапель, що мешкав на Бермудських островах. Описано в 2006 році за рештками С. Л. Олсоном (Storrs L. Olson) і Д. Б. Вінгейтом (David B. Wingate). Останні згадки відносяться до 1623 р.[7]
• Пастушок Дебуа (лат. Nesotrochis debooyi) — мешкав на Кубі. Остання згадка відноситься до 1625 р.[7]

Пам'ятник останньому туру в Якторові

• Тур (лат. Bos primigenius) — парнокопитна тварина роду справжніх биків. Нині вважається вимерлим в результаті господарської діяльності людини і інтенсивного полювання. Остання популяція загинула в лісах недалеко від Якторова в 1627 році[8].
• Мартинікський ара (Martinique Macaw) (лат. Ara martinica) — вид птахів родини папугових, підродини справжніх папуг. Мешкав на острові Мартиніка, описаний в 1905 році У. Ротшильдом по короткій записці XVII століття, складеній Дж. Бутоном[9]. Реальних слідів існування не виявлено, ймовірно були острівної популяцією синьо-жовтих ара, завезеними аборигенами[10]. Останні згадки відносяться до 1640 року[11]
• Вознесенський пастушок (лат. Mundia elpenor) — птах був ендемічним видом острова Вознесіння. Останні згадки відносяться до 1656 р.[7]
• Палеопропітек (лат. Palaeopropithecus ingens) — вид субфоссільних лемурів, що відносяться до вимерлого роду палеопропітеки, що мешкали на Мадагаскарі, були вельми великими для їх родини, важили до 55 кг[12]. Останні згадки відносяться до 1658 р.[2]
• Гігантська фосса (лат. Cryptoprocta spelea) — вимерлий вид мадагаскарських хижаків[13] родини Eupleridae, найбільш близьких до мангустів. Описано в 1902 році. Ймовірно вимерли через зникнення їхньої основної їжі — гігантських лемурів. Останні згадки відносяться до 1658 р.[2]

Дронт

• Додо — птах, що втратив здатність літати, раніше відносили до родини голубиних. Мешкав на острові Маврикій. Європейські колоністи винищували його через смачне м'ясо, а привезені моряками свині, кішки і мавпи розоряли гнізда дронтів, що містилися на землі. Один зі скелетів знаходиться в Дарвінівському музеї в Москві. Дронт фігурує у книзі Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес». У другій половині XX століття дронт став символом боротьби за захист та збереження рідкісних видів тварин. Останні згадки відносяться за 1662 р.[7]
• Родригеський папуга (лат. Necropsittacus borbonicus) — вимерлий птах родини папугових. Останні згадки відносять до 1671 р.[7]
• Кваква Дюбуа (Réunion Night Heron) (лат. Nycticorax duboisi) — вимерлий птах родини цаплевих, що мешкали на Маскаренских островах. Відомі тільки за описом С. Дюбуа, зробленим в 1674 році[7].
• Foudia belloni — вимерлий птах із родини ткачикових, мешкав на Мадагаскарі. Останні згадки відносяться до 1671-72 років[7].
• Реюньйонський боривітер (лат. Falco duboisi) — хижий птах роду соколи, родини соколиних. Мешкав на островах Родригес і Реюньйон. На даних островах були практично повністю знищені ліси, і зникла фактично вся реліктова фауна, зокрема, такі види, як родригеський птах пустельник і реюньйонський боривітер. Останні згадки відносяться до 1671—1672 років[7].
• Реюньйонський земляний гусак (Réunion Shelduck) (лат. Alopochen kervazoi) — вимерлий птах з острова Реюньйон, належав до родини качиних. Єдиний сучасний представник даного роду — Нільський гусак. Офіційно реюньйонського гусака визнано вимерлим на початку XXI століття[14]. Останні згадки відносяться до 1671-72 років[7].

Маврикійський чубатий папуга. Ілюстрація Хенріка Гренвольда (Henrik Grönvold) (1907), заснована на замальовці 1602

• Lophopsittacus mauritianus — птах родини папугових, підродини справжні папуги. Описаний по фактично єдиному опису, зробленому в 1601—1602 роках, який зберігається в бібліотеці Утрехта (малюнок). Основний колір — сіро-блакитний. Масивний дзьоб, на голові мався виражений чубчик. Крила відносно тіла непропорційно короткі, імовірно не міг літати, тільки спурхував. Зник в період колонізації острова європейцями, які завезли собак, щурів, свиней, що полювали на птицю і розорювали гнізда. За свідченнями, останнього птаха бачили в 1638[15], за іншими даними — в 1673 році[7]. Описані також інші папуги цього острова, Lophopsittacus bensoni — сірий широкодзьобий. Він був меншим, Lophopsittacus mauritianus. Через нестачу описів, існує певна вірогідність, що сірий папуга — це самка Lophopsittacus mauritanus. Сірі широкодзьобі папуги зустрічались на острові до кінця XVIII ст., що може вказувати на зникнення виду майже через 100 років після останньої згадки[16].
• Nycticorax mauritianus — вимерлий птах родини чаплевих, мешкав на острові Маврикій, вперше описано Франсуа Легу (François Leguat) в 1693 році на порозі зникнення[7].
• Рудий маврикійський пастушок (лат. Aphanapteryx bonasia) — вимерлий нелітаючий птах родини пастушкових, ендемік острова Маврикій. Перші описи птиці відносяться до 1602 р., а останні дані про зустрічі відносять до 1693 р[7].
• Маврикійський земляний гусак (Mauritian Shelduck) (лат. Alopochen mauritianus) — ендемічний птах родини качиних. Найближчий родич реюньйонського і нільського гусей. Як і реюньйонський гусак був предметом полювання колоністів і був винищений в короткий час, додатковим чинником стало розорення гнізд щурами і свинями, завезеними колоністами. Ще в 1681 році згадувався Франсуа Легу як численний вид, але вже в 1693 році зустрічався вельми рідко[17]. Останні згадки відносяться саме до 1693 р[7].
• Маврикійська качка (лат. Anas theodori) — вимерлий птах родини качині. Ендемік островів Маврикій і Реюньйон. Описано Франсуа Легу. Причиною вимирання стало надмірне полювання на птицю і розорення гнізд завезеними щурами і свинями[17]. Останні згадки відносяться до 1693 р[7].

• Threskiornis solitarius[18] — вимерлий птах родини ібісових, ендемік острова Реюньйон[19]. Перші згадки відносяться до 1613 p., і спочатку вважався спорідненим додо. Останні згадки відносяться до 1705 p[7].
• Реюньйонський рожевий голуб (Réunion Pink Pigeon) (лат. Nesoenas duboisi) — вимерлий птах родини голубині. Вперше описано С. Дюбуа в 1674 році, згодом Л. Ротшильд назвав його на честь першовідкривача[20]. Останні згадки відносяться до 1705 р[7].

Категорії МСОП

Кінь Пржевальського належить до видів на межі зникнення

Каролінський папуга

Опудало Каролінського папуги

Єдиний представник папугових на північноамериканському континенті, каролінський папуга, мешкав у Північній Америці від Північної Дакоти до Міссісіпі і Флориди, доходячи до 42° півн. ш. Досить добре переносив суворі зимові холоди.

Вимер внаслідок нещадного винищення мисливцями. Таке сильне переслідування пояснювалося шкодою, що наносилася цими папугами полям і плодовим деревам. Останній папуга помер у зоопарку в 1918 році.

Тільки в XX столітті людство дійшло висновку, що винищення рідкісних видів тварин може завдавати непоправної шкоди природі. Однак перші спроби збереження видів часто виявлялися невдалими. Зокрема, це було пов'язано з тим, що зоологи намагалися реанімувати вид, маючи в своєму розпорядженні всього одну-дві пари особин.

За даними дослідження, проведеного в рамках Millennium Ecosystem Assessment, в даний час вимирання видів тварин відбувається від 100 до 1000 разів швидше темпу, відповідного нормальному процесу еволюції[23].

Внесок у зміну цієї ситуації вніс Джеральд Даррелл. Він став першою людиною, що перетворив зоопарк в інститут розведення рідкісних видів тварин. Для відновлення чисельності зникаючого виду потрібно як мінімум кілька пар неспоріднених особин, умови утримання та їжа, підібрані для кожного виду індивідуально. Позитивний підсумок роботи щодо збереження видів досягається в тому випадку, якщо особин стає досить багато для успішного переселення їх у природне середовище проживання або в аналогічне середовище, якщо природне середовище знищено людиною. Таким чином вже врятовано безліч видів тварин.

Якщо тварина вже є рідкісною, але ще не стоїть на порозі вимирання, практикується створення заповідників.

Влада Кенії і Танзанії вже усвідомили, що туристи, охочі побачити живих слонів та інших тварин в природній обстановці, приносять куди більші прибутки, ніж продаж слонової кістки і левових шкур. Тепер співробітники державних заповідників швидше вступлять в бій з браконьєрами (такі випадки були), ніж самі спробують убити лева або слона.

В Україні така робота проводиться в недостатньому обсязі, заповідники часто охороняються не надто добре.

Тварина, що вважається вимерлою, не обов'язково вимерла. Завжди є шанс, що кілька особин уникли загибелі, ставши обережнішими. Чим більшу територію займав раніше вид і чим менше вона освоєна, тим вищий такий шанс. Так, наприклад, були виявлені особини такахе, виду, який вважався вимерлим. Але в більшості випадків ймовірність вторинного набуття виду близька до нуля.

Існують також проекти генетичного відтворення видів на основі збережених зразків ДНК, але жоден з них поки не реалізований.

• # The Most Recent Animal Extinctions The Extinction Website, 2010
• Вимерлі тварини ^{[недоступне посилання з липня 2019]}