Том Вейтс

Томас Алан Вейтс (англ. Thomas Alan Waits) народився в лікарні Park Avenue в місті Помона, штат Каліфорнія 7 грудня 1949 року, в родині шкільних вчителів[11]. Його батько Джесі Френк Вейтс шотландсько-ірландського походження, мати Альма Джонсон МакМюррей — американо-норвезького[12]. В 1960 році батьки Тома розлучилися й він з матір'ю і двома сестрами переїхав до міста Віттер в окрузі Лос-Анджелеса, а після — до Нешнл-Сіті, неподалік від кордону США з Мексикою[13].

В 1965 році, під час навчання в середній школі міста Чула-Віста в окрузі Сан-Дієго, Вейтс почав грати в ритм-енд-блюз/соул гурті The System[14], і працювати в Napoleone Pizza House, який він згодом оспівав на альбомах Small Change («I Can't Wait to Get Off Work») та The Heart of Saturday Night («The Ghosts of Saturday Night (After Hours at Napoleone's Pizza House)»)[15]. П'ять років опісля Вейтс почав працювати швейцаром в одному з нічних клубів Сан-Дієго, де він міг слухати виступи музикантів, що грають у різних жанрах. Там же він дав свій перший оплачуваний концерт. Як шанувальник Боба Ділана, Джека Керуака, Луї Армстронга, Ледбеллі, Хаулін Вульфа та Чарльза Буковскі, Том почав створювати свій власний унікальний музичний стиль[16].

Після служби в береговій охороні США Вейтс повернувся до Лос-Анджелеса та почав працювати в клубі The Troubadour, де музиканти стояли в черзі, щоб дати нічний концерт. В 1971 році Том оселився в Echo Park в околицях Лос-Анджелеса, де, крім нього, жили Гленн Фрай з Eagles, Джексон Браун та Френк Заппа. Музикант познайомився з продюсером Гербом Коеном та записав кілька демо, згодом випущених у збірнику The Early Years[17]. За сприяння Коена Том уклав свій перший контракт, з Asylum Records.

Нічний клуб The Troubadour у Лос-Анджелесі, в якому Том дав свій перший концерт, заробивши 25 доларів.

Вейтс уклав контракт з лейблом Asylum Records 1972 року і, після декількох невдалих сесій, нарешті записав свій перший альбом Closing Time, звучний у дусі джазу, з домішкою фолку. Він був спродюсований учасником гурту The Lovin' Spoonful Джері Єстером та виданий 1973 року[18], отримавши прихильні відгуки критиків[19]. Том вирушив у свої перші гастролі, що складалися переважно з «розігріву» концертів Martha and the Vandellas, Чарлі Річа та Френка Заппи[17]. Рік потому вийшло логічне продовження Closing Time — альбом The Heart of Saturday Night, який 2003 року потрапив до списку «500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone»[20].

В 1975 році Вейтс перебрався до мотелю Tropicana на бульварі Санта-Моніка та видав умовно концертний альбом Nighthawks at the Diner, записаний у студії з невеликою аудиторією, у довірчій атмосфері. Для Nighthawks at the Diner характерні довгі вступні монологи Тома, а також інтермедії між піснями[21]. 75-й і подальші роки були важкими для музиканта. Він жив у готелях, погано харчувався і занадто багато пив.

Репутація алкоголіка з важким життям остаточно закріпилася за Вейтсом після виходу цинічно-песимістичного Small Change, з такими піснями як «The Piano Has Been Drinking» (укр. Піаніно пиячило) та «Bad Liver and a Broken Heart» (укр. Хвора печінка та розбите серце). Проте критичний та комерційний успіх Small Change перевершив усі попередні роботи. Альбом став першим з тих, що потрапили до хіт-параду Billboard 200, досягши 89 рядка[22]. Після успіху в Billboard з'явився інтерес з боку таких видань, як Time, Newsweek та Vogue. Том зібрав склад акомпонуючих музикантів і став співати регулярні нічні концерти.

В 1977 році вийшов альбом Foreign Affairs, звучний у дусі попередньої роботи, але з більшою художньою витонченістю та глибшим вивченням джазу та блюзу[23]. Наступний, Blue Valentine, відходить від супроводу духових інструментів й акцентує більше уваги на електрогітарі та клавішних, все більше заглиблюючись у блюз[24]. В 1978 році Вейтс уперше з'явився в кіно, зігравши невелику роль піаніста у фільмі «Райська алея» з Сільвестером Сталлоне[25].

В 1980 році Вейтс переїхав до Нью-Йорку[26]. Heartattack and Vine, останній альбом на лейблі Asylum Records, виданий 1980 року. На ньому все більше помітні балади, а також відзначається вплив грубуватого ритм-н-блюзу[27]. Під кінець десятиріччя Том також почав співпрацювати з Френсісом Фордом Копполою та записав саундтрек до його фільму «Від щирого серця», що номінувався на «Оскар» за найкращу музику[28].

В серпні 1980 року Вейтс одружився із Кетлін Бреннан, яку він зустрів на зйомках «Від щирого серця»[29]. Після відходу Тома з Asylum Records лейбл випустив три його збірки: Bounced Checks, що містить рідкісні версії відомих пісень, а також Anthology of Tom Waits та Asylum Years — дві збірки найкращих пісень. Вейтс зіграв ще три невеликі ролі у фільмах Копполи: «Ізгої», «Бійцівська рибка» та «Клуб «Коттон»».

В 1983 році музикант підписав контракт з лейблом Island Records[30], на якому вийшов його восьмий альбом Swordfishtrombones, що став поворотним у музичному відношенні. Альбом ознаменував практично повний відхід від фортепіано та гітари, тут Том віддає перевагу малопоширеним інструментам, що видають незвичайні звуки[31]. На Swordfishtrombones, зокрема, представлений такий еклектичний набір, як волинка, маримба, орган та скрипка Штроха[32]. Згодом музикант став називати подібний підбір інструментів «Junkyard Orchestra» (англ. Оркестр-звалище). Пісні Вейтса також зазнали радикальних змін. На зміну класичним баладам 70-х у струнно-клавішних аранжуваннях прийшли пісні зі змішаністю таких стилів як румба, танго, раннє кантрі, паралельно з виступами в стилі кабаре та експериментами з голосом[33].

Вивчення експериментальної музики продовжилося в альбомі 1985 року Rain Dogs, що отримав захоплені рецензії критиків[34]. Альбом зайняв 21 місце у списку «100 найкращих альбомів 1980-х» за версією журналу Rolling Stone[35], а також увійшов до списку «500 найкращих альбомів усіх часів»[36]. На Rain Dogs Вейтс використовував такі інструменти, як маримба, акордеон, контрабас, тромбон та банджо. Свій внесок у його створення також внесли гітаристи Марк Рібо, Роберт Квайн та Кіт Річардс. На пісню «Downtown Train» був знятий перший для Тома музичний кліп[37].

В червні 1986 року Вейтс та Бреннан спільно поставили мюзикл під назвою «Franks Wild Years», що згодом переріс у студійний альбом[38]. Прем'єра відбулася в театрі Steppenwolf в Чикаго, головну роль зіграв сам Том[39]. Того ж року він продовжив акторську кар'єру, разом з Джоном Лурі та Роберто Беніньї, знявшись в одній з головних ролей у незалежному фільмі Джима Джармуша «Поза законом»[40]. У фільмі прозвучали дві пісні з Rain Dogs — «Jockey Full of Bourbon» і «Tango Till They're Sore»[41]. Пізніше Том також співпрацював з Джармушем, Беніньї та Лурі. Franks Wild Years, останній альбом експериментальної трилогії, виданий 1987 року з підзаголовком Un Operachi Romantico in Two Acts (Романтична опера в двох актах)[42]. Рік потому вийшов другий концертний альбом Тома Big Time, що складається з вибраних пісень трьох альбомів Island Records. На відео вийшов однойменний сюрреалістичний фільм-концерт[43]. Музикант також знявся в одній з головних ролей в чорній комедії «Холодні ноги»[44], зіграв другорядну роль у драмі «Чортополох» з Джеком Ніколсоном та записав пісню «Sea of Love» спеціально для фільму «Море любові» з Аль Пачіно в головній ролі[45]. Завершуючи десятиліття, Вейтс взяв участь у фільмі Джармуша «Таємничий поїзд» як голос радіо-діджея[46].

Театр Thalia в Гамбурзі, в якому відбулись прем'єри «The Black Rider: The Casting of the Magic Bullets» та «Alice».

31 березня 1990 року відбулася прем'єра вистави «The Black Rider: The Casting of the Magic Bullets», в основу якої покладено сюжет німецької казки «Чарівний стрілець». Режисером був Роберт Вілсон, автором сценарію — Вільям Берроуз, Том Вейтс же написав для спектаклю музику, натхненну творчістю Бертольда Брехта та Курта Вайля. Потім були поява в альбомі гурту Primus Sailing the Seas of Cheese як голоса персонажа пісні «Tommy the Cat»[47], яка поклала початок співпраці з лідером гурту Лесом Клейпулом, запис саундтрека до фільму Джима Джармуша «Ніч на Землі» та епізодична поява в картині Террі Гілліама «Король-рибалка»[48].

В 1992 році вийшов перший за п'ять років новий студійний альбом Bone Machine, з домінуванням ударних та гітари, і невеликим вкрапленням фортепіано та саксофона[49]. Альбом отримав музичну премію «Греммі», першу для Тома[50]. Журнал Rolling Stone помістив його на 53 місце в списку «100 найкращих альбомів 1990-х»[51]. 19 грудня того ж року відбулася прем'єра другого спільного спектаклю Вілсона та Вейтса «Alice» — адаптації творів Льюїса Керрола «Аліса в Країні чудес» та «Аліса в Задзеркаллі»[52]. Музика з «Alice» згодом вийшла на однойменному студійному альбомі Тома. Також 1992 року музикант зіграв роль другого плану в картині Френсіса Форда Копполи «Дракула» з Гарі Олдменом, Вайноною Райдер, Кіану Рівзом та Ентоні Гопкінсом[53].

Рік потому вийшов студійний альбом The Black Rider, що складається з пісень за мотивами п'єси Вілсона та Берроуза. Також Том знявся в одній з ролей у фільмі Роберта Альтмана «Короткі історії», який отримав нагороду «Золотий глобус» за найкращий акторський ансамбль[54] і, разом з Іґґі Попом, у короткометражній стрічці Джима Джармуша «Десь у Каліфорнії», яка вийшла на екрани 2003 року в складі фільму «Кава та сигарети»[55]. Після 93-го року в кар'єрі Вейтса настав затишок. В 1997 році він разом з Кетлін Бреннан записав коротку пісню для мультфільму «Банні», який виграв премію Сатурн як найкращий короткометражний мультфільм[56].

В 1998 році закінчився контракт Вейтса з Island Records і лейбл видав збірку його пісень Beautiful Maladies[57]. Рік потому відбувся випуск дванадцятого студійного альбому Тома Mule Variations, першого на новому лейблі ANTI-. Альбом досяг успіху в Billboard 200, отримав премію «Ґреммі» та увійшов у «список 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone»[58].

В 2002 році одночасно вийшли два альбоми: Alice та Blood Money, в основі яких лежать однойменні театральні роботи Вейтса та Вілсона майже десятирічної давності[59]. Alice базується на «Алісі…» Керролла, Blood Money — на «Войцеку» Георга Бюхнера[60].

П'ятнадцятий альбом Real Gone був випущений 2004 року[61]. На цьому альбомі вперше за довгий час відсутні театральні експерименти, а також майже зовсім немає фортепіано[62]. Real Gone був обраний журналом Harp найкращим альбомом 2004 року[63], а пісня «Metropolitan Glide» була номінована на «Ґреммі» за «Найкраще сольне вокальне рок-​​виконання»[63]. Також, після тривалої бездіяльності в кіно, Том з'явився в романтичній комедії Роберто Беніньї «Тигр та сніг», виконавши на початку фільму баладу «You Can Never Hold Back Spring»[64].

У листопаді 2006 року вийшов потрійний альбом Orphans: Brawlers, Bawlers & Bastards, що складається з рідкісних, не виданих раніше пісень, а також абсолютно нового матеріалу[65]. Перший диск містить оптимістичні фатальні та блюзові композиції, другий — трагічні балади та романси, третій же не підпадає ні під які категорії та містить музичні експерименти[66]. Orphans потрапив до списку найкращих альбомів 2006 року, складеного сайтом Metacritic[67].

Наприкінці 2009 року Том Вейтс зіграв одну з головних ролей у фільмі Террі Гілліама «Імаджинаріум Доктора Парнаса». Виробництво фільму почалося ще 2007 року, але було відкладене у зв'язку з трагічною смертю Гіта Леджера — актора, який виконував головну роль[68]. Фільм усе ж було завершено за допомогою кількох акторів, які замінили Леджера.

Вейтс почав десятиліття знявшись у невеликій ролі в фантастичному фільмі «Книга Ілая» та взявши участь у розробці нового спектаклю свого колеги Роберта Вілсона за участю ірландського драматурга та режисера Мартіна МакДонаха, відомого, зокрема, за фільмом «Залягти на дно в Брюгге»[69]. У листопаді музикант завершив книгу з 23 віршів під назвою «Seeds on Hard Ground», натхненну портретами бездомних Майкла О'Брайена[70]. Напередодні виходу книги було організовано акцію збору коштів на допомогу волоцюгам штату Каліфорнія.

9 лютого 2011 року було оголошено про включення Тома до Зали слави рок-н-ролу. Церемонія відбулася 14 березня в готелі Waldorf-Astoria в Манхеттені, Нью-Йорк[71]. Вейтса ввів до Зал слави його колега Ніл Янг, компанію музиканту склали Еліс Купер та Ніл Даймонд. Том прийняв нагороду з властивим йому гумором, зауваживши: «Кажуть, у мене немає хітів і що зі мною важко працювати… так наче це погано»[72].

25 жовтня 2011 року вийшов перший студійний альбом Вейтса за останні сім років — Bad as Me[73]. Він досяг шостого рядка в Billboard 200, посів дев'яте місце в списку «50 найкращих альбомів 2011 року» за версією журналу Mojo[74] та отримав однозначне схвалення критиків[75][76][77]. Наприкінці 2011 року Том взяв участь у фільмі Копполи «Між» закадровим оповідачем[78], а останнім часом вийшов у широкий прокат фільм МакДонаха «Сім психопатів», в якому музикант зіграв одну з другорядних ролей[79].

На початку 2013 року спільно з Кітом Річардсом записав пісню «Shenandoah»[80].