Транспорт Австрії

Транспорт Австрії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 83 871 км² (114-те місце у світі)[1]. Форма території країни — складна, видовжена в широтному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 290 км, зі сходу на захід — 570 км[2][3]. Географічне положення Австрії дозволяє контролювати транспортні шляхи через перевали в Альпах між країнами Центральної, Західної та Південної Європи; річкові перевезення системою Дунаю[4].

Транспорт Австрії
Транспортна система Австрії (англ.)
Територія
Площа 83871 км² (114-те)
Рельєф гірський
Найвища точка гора Ґросґлокнер (3798 м)
Повітряний
Аеропортів 52 (90-те)
Наземний
Автошляхів 133,6 тис. км (39-те)
Залізниць 5,3 тис. км (35-те)
Водний
Узбережжя 0 км
Головний порт Відень
Водних шляхів 358 км (89-те)
Трубопровідний
Трубопроводів 5556 км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту, інновацій і технологій
Голова міністр Йорг Лейхтфрід

Автомобільний

Загальна довжина автошляхів у Австрії, станом на 2016 рік, дорівнює 133 597 км, з яких 133 597 км із твердим покриттям (2,207 тис. км швидкісних автомагістралей) (39-те місце у світі)[1].

Залізничний

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 5 268 км (35-те місце у світі), з яких 52 677 км стандартної 1435-мм колії (35 564 км електрифіковано)[1].

Повітряний

У країні, станом на 2013 рік, діє 52 аеропорти (90-те місце у світі), з них 24 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 28 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 1 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 5 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 4 (3);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 13 (24)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 11 авіапідприємств, які оперують 130 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 14,7 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 351,5 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1].

Австрія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — OE, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Австрії мають літерний код ІКАО, що починається з — LO[1].

Водний

Морський

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 3 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (134-те місце у світі),[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що зареєстровані під прапорами інших країн — 3 (Кіпру — 1, Казахстану — 1, Сент-Вінсенту і Гренадин — 1)[1].

Річковий

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2011 року становила 358 км(89-те місце у світі)[1].

Головні річкові порти країни: Енс, Кремс-ан-дер-Донау, Лінц і Відень на Дунаї.

Трубопровідний

Загальна довжина газогонів у Австрії, станом на 2013 рік, становила 4 736 км; нафтогонів — 663 км; продуктогонів — 157 км[1].

Міський громадський

Державне управління

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через федеральне міністерство транспорту, інновацій і технологій. Станом на 27 січня 2017 року міністерство в уряді Крістіана Керна очолював Йорг Лейхтфрід[6].

Див. також

Примітки
  1. Austria : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 7 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Austria : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 7 November. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

Українською
  • Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
  • Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
  • Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
  • Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
  • Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
  • Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
  • Дорошенко В. І. Географія транспорту : Навчальний посібник / В. І. Дорошенко, К. Д. Діденко. — К. : Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. — 183 с. — ISBN 978-966-439-329-1.
  • Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
  • Економічна і соціальна географія країн світу : Навчальний посібник / За ред. С. П. Кузика. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
  • Зарубіжна транспортна географія : навчальний посібник / уклад. : Петрашевський О. Л. и др. — К. : Національний транспортний університет, 2015. — 95 с. — ISBN 978-966-632-227-5.
  • Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни : Підручник. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською
  • (англ.) Modern Transport Geography / Hoyle, B. and R. Knowles (eds). — Second Edition,. — London : Wiley, 1998.
  • (англ.) Rodrigue, J-P. The Geography of Transport Systems. — Fourth Edition. — N. Y. : Routledge, 2017. — 440 с. — ISBN 978-1138669574.
  • (англ.) Taaffe E. J., Gauthier H. L. and O'Kelly M. E. Geography of transportation. — Second Edition. — N. Y. : Prentice Hall, 1996. — ISBN 0-13-368572-1.
  • (англ.) Black, W. Transportation: A Geographical Analysis. — N. Y. : Guilford, 2003.

Російською
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.