Трипутня

За однією версією назва села походить від «трьох путень» (відер), — так в давні часи називали відра. За іншою легендою назва села походить від трьох путів (доріг), один з яких був у сторону с. Дубов'я, другий — на с. Осова, третій — на Дубровицю.^{[джерело?]}

Польською мовою згадується як Tryputnia,[4] російською — як Трипутни.[5]

Площа села — 1,07 км².[1] Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «катастрофічна».[6]

Трипутня на мапах

Трипутня[ком. 1] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)

Трипутня[ком. 2] на німецькій карті 1917 року (нім.)

Село вперше згадується 1654 року.[1] За іншими даними перша згадка про село Трипутня — 1629 рік.(карта Волинського воєводства 1629 року).

Поблизу Трипутнів проживав пан Бронз, маєток якому подарував воробинський граф Плятер у 18 ст. Пан Бронз був людиною високоосвіченою і висококультурною, до того ж безмежно закоханий був у навколишню природу. Своє помістя він розмістив поблизу церкви на березі лісового потічка. Поблизу палацу він заклав чудовий парк, в якому висадили до 120 порід дерев і чагарників. Насіння квітів він виписував з багатьох країн Європи, в тому числі і з Голландії тюльпани. А на потічку він вибудував каскад ставків з проточною джерельною водою. Крім коропів пан розводив навіть форель.^{[джерело?]}

У 1906 році село входило до складу Бережницької волості Луцького повіту Волинської губернії Російської імперії.[5] У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[9][10]

Внаслідок Ризького мирного договору у 1921 році Західне Полісся до складу Польської держави. Рівненщину було поділено на 4 повіти: Острозький, Дубенський, Костопільський і Ровенський.^{[джерело?]}

У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[11] У 1921 році село входило до складу гміни Бережниця Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[4] 1930 року Сарненський повіт приєднаний до складу Волинського воєводства.[12] У 1936 році входило до однойменної громади.[13]

В селі була польська школа. Навчання було безплатне. Вивчали Закон Божий, історію, читання, математику, музику, вчили вишивати. Проводилися екскурсії поїздом в село Хіночі та в м. Дубровицю.^{[джерело?]}

Поблизу Трипутнів, у лісі розташовувалося польське село Березина. В ньому було 30 хат. Церкви в польському селі не було, тому поляки ходили до костьолу в Дубровицю та Володимирець.^{[джерело?]}

В 1939 році село в складі Правобережної України було приєднано до України в складі Радянського Союзу.^{[джерело?]}

З початком Німецько-радянської війни Волинь і Полісся перетворились на прифронтову смугу. 28 червня німці захопили м. Рівне. Німецького гарнізону в селі не було. Однак німці, приїжджаючи у темно-зелених мундирах, тримаючи в руках нагайки, разом з поліцаями забирали продовольство(поросята, корови, хліб і т. ін.), ламали жорна, діжки, плуги.^{[джерело?]}

Страшна трагедія сталася у 1943 році. В результаті конфлікту між бандерівцями та поляками 7 квітня 1943 року (на Благовіщення) спалили польське село Березину. Вдалося втекти лише декільком полякам. А в суботу 23 квітня 1943 року (на Великдень) поляки та німці розпочали жахливу акцію знищення села Трипутня. Село було взяте у кулеметне кільце, щоб люди не могли втекти. З смолоскипами в руках поляки почали підпалювати хату за хатою. Під дулами кулеметів люди втікали в ліс, ховалися по льохах. Поляками було вбито 78 людей. Після жахливої пожежі люди не мали де жити. Приходилося перебувати по 5-6 сімей в одній хаті .До печі була черга, щоб спекти хліб.^{[джерело?]}

У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби.[14] Весною 1943 року польська банда Ліверовського напала на хутори поблизу села і почала здійснювати грабежі мирного населення, проте наразилася на опір кущової боївки самооборони (УПА), яка відбила награбоване.[15] У квітні 1943 року німці з поляками спалили село та вбили близько 60 українців.[16][17] 20 квітня 1943 року німці з поляками повністю спалили село і вбили 90 мирних мешканців.[18] За даними українського націоналістичного підпілля у липні 1943 року більшовики спалили в Трипутнях 10 хат.[19] У серпні того ж року польські більшовицькі партизани спалили живцем 3 мешканців села.[20]

10 січня 1944 року Дубровиця була звільнена частинами 397 стрілецької дивізії 1 Українського фронту і партизанами Бегми. 2 лютого було звільнено м. Рівне. У березні 1944 року Рівненщина була повністю визволена.^{[джерело?]}

У 1947 році село Трипутня разом з хутором Гора підпорядковувалося Трипутнянській сільській раді Дубровицького району Ровенської області УРСР.[21]

Після війни у вересні 1949 року в Трипутні було створено колгосп «Нове життя».^{[джерело?]}

Рішенням Дубровицької райради депутатів трудящих від 17 червня 1950 року 7 господарств колгоспу «Нове життя» села Трипутня були занесені у список «бандпособницьких» і підлягали вивозу за межі УРСР[22].

11 грудня 1950 року колгосп «Нове життя» був об'єднаний з колгоспом ім. Молотова села Грані. 9 жовтня 1957 року колгосп ім. Молотова був перейменований у колгосп «Україна». 20 лютого 1958 року до колгоспу «Україна» був приєднаний колгосп ім. Чапаєва села Кривиця, до якого входили села: Кривиця, Літвиця, Залі шани. В 1960 році колгосп «Україна» був перетворений на підсобне лісове господарство ліспромгоспу Домбровицького району. З квітня 1966 року був створений радгосп «Трипутнянський». З 1996 року створено КСП «Трипутнянський». З січня 2000 року СВК «Трипутнянський».^{[джерело?]}

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[23] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 3][25] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 2,65 Кі/км² (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), молока — 6,65 мКі/л (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), картоплі — 0,56 мКі/кг (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), сумарна доза опромінення — 195 мбер, з якої: зовнішнього — 34 мбер, загальна від радіонуклідів — 161 мбер (з них Cs — 150 мбер).[26]

• Калинюк Дмитро — командир 1-ї бриґади УПА-Північ «Пам'ять Базару» («Пам’ять Крут», (ім. Лайдаки)) Західна ВО «Завихост». Загинув поблизу села.

Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 572 особи.[2] Густота населення — 612,15 особи/км².[1]

Станом на 1906 рік у селі було 74 двори та мешкало 453 особи.[5]

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 109 будинків та 607 мешканців, з них: 298 чоловіків та 309 жінок; 558 православних, 44 юдеї та 5 римо-католиків; 560 українців (русинів), 42 євреї та 5 поляків.[4]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 646 осіб, з яких 300 чоловіків та 346 жінок.[27] На кінець 1993 року в селі мешкало 632 жителів, з них 166 — дітей.[26]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 649 осіб.[28]

У селі працює Трипутнянський сільський будинок культури на 280 місць.[36] Діє Трипутнянська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 26 069 книг та яка має 8 місць для читання, 2 особи персоналу, кількість читачів — 667 осіб.[37]

Історія бібліотеки

Дем'янець Евгенія перший бібліотекар Трипутнянської бібліотеки

Бібліотеку в селі Трипутня було засновано 1954 рік. Літератури на той час було дуже мало, а бажаючих прочитати книги було багато. В селі Трипутня створювалися хати — читання, де збиралася група людей для, яких були організовані голосні читання. У квітні 1958 року направлена в с. Трипутня спеціаліст бібліотечної справи Осовська Є. М. Осовська Є. М. пропрацювала 27 років. В 1984 році пішла на заслужений відпочинок. Кількість читачів у 1958 році в бібліотеці с. Трипутня 830 з них дітей — 350. Книгозабезпеченість на одного читача була малою. Надходження літератури з кожним роком зростала. В 1966 році бібліотекарю с. Трипутня було присвоєно звання відмінної роботи, нагороджено дипломом. Народилася Євгенія Марківна в 1938 році в с. Турбівка, Попелянський р — н., Житомирська обл. Закінчила Дубенський культосвітній технікум 1956—1958 рр. Під час роботи бібліотекарем була нагороджена медаллю за доблесну працю до 100-річчя з Дня народження Леніна — 1970 році. У 1984 році бібліотекарем с. Трипутня працювала Стасюк Марія Василівна та Тимчишина Віра Федорівна.

В 1987 році бібліотекарем с. Трипутня працювала Разкевич Любов Іванівна. До 1988 року бібліотека знаходилась в старому приміщенні. 1988 році бібліотеку було перенесено в нове приміщення Будинку культури. У 1998 році бібліотеку прийняла Самко Жанна Володимирівна, яка працює до цього часу. В 2002 році сільську і шкільну бібліотеки було об'єднано в публічно– шкільну. Більш детальна інформація Трипутнянська публічна — шкільна бібліотека

У селі діє Трипутнянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.[38] У 2011 році в ній навчалося 110 учнів (із 216 розрахованих) та викладало 18 учителів.[38]

Дошкільна освіта представлена дитячим садком «Трипутнянський дошкільний навчальний заклад „Чебурашка“», у якому станом на 2011 рік навчалося 17 дітей і працювало 3 учителі та вихователі.[39]

Наявне відділення поштового зв'язку.[40]

• Цинкаловський О. Трипутня або Трипитня // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — С. 459.
• Трипутня // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 292. — 15 000 прим.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Трипутня

• с. Трипутня // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.