Троїцька церква (Нова Забудова)

Троїцька церква побудована на розі вулиць Велика Васильківська та Жилянська, будинок 51/4.) у 1858 році. У той час це був новий район Києва, що мав назву «Нова Забудова». Церкву перенесли з Верхнього міста (сучасна адреса — вул.Володимирська, 15) з ініціативи митрополита Філарета (Амфітеатрова). Це було пов'язано зі значними містобудівними перетвореннями, і будівництвом на Софійській площі будівлі присутніх місць.

У 1852 р архітектор П.Спарро розробив проект храму, після чого, в 1854 р його затвердив імператор. У 1856 році почалося будівництво. 12 жовтня 1858 р. храм був освячений[1].

Будівництво велося за значної участі священика Євфимія Ботвиновського, церковного старости Миколи Балабухи, та інших благодійників[2].

Перша церква була дерев'яна, з дзвіницею. Мала два престоли: в ім'я Пресвятої Трійці і в ім'я Великомученика Пантелеймона».

Пізніше по імені побудованої церкви були названі примикаючі Троїцька площа, Троїцький народний дім (нині—Київський театр оперети), побудований в 1902 році, а також Троїцькі лазні, що діяли з 1893 по 1990-і роки.

Церква мала простору садибну ділянку. У садибі був кам'яний будинок для священників, невеликий кам'яний будиночок для сторожа і дерев'яний сарай.

На початку 20 ст. район «Нова Забудова» значно збільшився та потребував більш містку, кам'яну Церкву. В історичній довідці М. Кальницького є такий опис: «У 1902 році попечительство замовило проект нового храму єпархіальному архітекторові Євгену Єрмакову. Згідно з проектом Єрмакова, нова церква мала бути двоярусною, з величезною центральною цибулястою банею на потужному барабані, до якого прилучалися чотири малі цибулясті баньки. Із західного боку до неї прилучалася 5-ярусна дзвіниця з видовженим шатром. У опорядженні церкви еклектично поєднувалися мотиви псевдоросійського стилю (форма бань, ряди кокошників, лиштва вікон тощо) та однієї з течій модерну – неоросійського стилю (загальне об’ємно-просторове рішення, характерні фронтони).»[3]. Будівництво нової церкви було тільки розпочато, але не завершено у зв'язку з Першою світовою війною і революційними подіями. Вона була розібрана на цеглу в кінці 1920 – х—початку 1930-х років.

1927 року під сходами на дзвіницю Троїцької церкви мистецтвознавець Василь Іщенко знайшов картину Лукаса Кранаха старшого «Адам та Єва»[4].

Троїцька церква
Стара та нова (недобудована) церкви на Троїцькій площі м. Києва. Фото 1930-х рр.
Знаходилася на перетині вулиць Жилянської та Великої Васильківської
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, Київ
Архітектор	П. Спарро
Початок будівництва	1856
Кінець будівництва	1859
Зруйновано	1963
Відбудовано	планується відбудова
Стиль	«псевдоросійський»
Епонім	Трійця
Вебсайт	troitskiy.church.ua
Троїцька церква (Нова Забудова) (Україна)

У 1934 році під назвою «Троїцько-Либідська» Церква значиться в «списку всіх закритих церков м.Києва». Пізніше будівля церкви використовувалася «під господарські потреби».

У роки фашистської окупації Свято-Троїцьку церкву відкрили для богослужінь. У 1942-1943 роках був проведений частковий ремонт. Після звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників в 1944 році заново проведене облицювання лівої стіни церкви. У 1945 році відновлено купол церкви, замінено несучі конструкції даху. Однак, площа церковної території була значно зменшена. У східній частині ділянки побудували літній кінотеатр.

У післявоєнний період церква мала три престоли і 42 ікони, з яких 23 були позначені як «старі» (на дереві і на полотні). Серед особливо шанованих: «Образ Богоматері «Семистрільна» «Преподобного Серафима Саровського», «преподобних палестинських», «Корсунської Божої Матері».

Уповноважений Ради у справах Православної церкви при Раді Міністрів УРСР по Київській області та Києву в липні 1960 року дав такий висновок про Церкву: «Троїцька церква обслуговує віруючих здебільшого Московського і Печерського районів. Церковна громада дуже численна і впливова. За кількістю церковних треб вона займає друге місце після Володимирського собору"»

В умовах боротьби з релігією, в 1960 році влада почала відбирати у Троїцької церкви будівлі і прилеглу землю. Враховуючи, що Троїцька церква перебувала на одній з центральних вулиць Києва, у зв'язку з реконструкцією вулиці, виконком Київської міської ради прийняв рішення від 25 вересня 1962 року № 1606 «про вилучення молитовного будинку Троїцької православної громади і знесення цього будинку», а також припинив договір про оренду від 28 вересня 1944 року. Крім цього в рішенні було сказано: «надати громаді право оренди другого приміщення».

19 жовтня 1962 виконком Київської міської Ради направив лист за №261 «Раді у справах Російської Православної церкви при Раді Міністрів СРСР» Про вилучення у релігійної громади будівлі Троїцької церкви м.Києві та розбирання його у зв'язку з реконструкцією вулиці та надання релігійній громаді права оренди іншого приміщення. Рада на своєму засіданні 26 жовтня 1962 року погодилася з пропозицією Київської міської ради.

Відповідне рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих було прийнято від 23 липня 1963 року № 1113. Після цього, церква була розібрана військовими за одну ніч в 1963 році. Частину колишньої церковної садиби зайняв 16-поверховий житловий будинок по вулиці Червоноармійській, 51, побудований в 1965—1969 роках. Східну частину садиби відвели під внутрішній двір середньої школи № 145.

У 2011 році Київрадою було прийнято рішення про передачу ділянки площею в 0,38 га на розі між вулицями Шота Руставелі і Жилянської на користь громади Української Православної церкви під зведення зруйнованої Троїцької церкви.

25 вересня 2011 року на місці зруйнованого храму була звершена перша божественна літургія. З благословення митрополита Київського і всієї України Володимира богослужіння очолив професор протоієрей Віталій Косовський[5].

13 червня 2015 року розпочато будівельні роботи з відтворення храму за проектом архітектора Ольги Кругляк[6], згодом скоригованому архітектором Олегом Калиновським та інженером Іваном Деченком[7].

25 червня 2021 року Митрополит Київський і всієї України Онуфрій освятив хрести, які після цього були встановлені на головний і бічні купола храму[8]

На місці будівництва Троїцького храму існує громада. Настоятель-протоієрей Костянтин Курбанов[9].

Крім храму, діє культурно-просвітницький центр[10], недільна школа для дітей і дорослих.

Напевно, найвідомішим парафіянином храму був історик Володимир Антонович, що мешкав неподалік. Володимир Антонович оселився на Новій Забудові ще у 1860-х роках, а у 1880-х роках збудував власний будинок на розі вулиць Кузнечної(нині його імені) та Жилянської, де й мешкав до свої смерті 1908 року.

Настоятелем храму був відомий у свій час священик отець Юхим Ботвиновський (1822 — 1873) — герой міських переказів, увіковічнений у «Печерських антиках» Миколи Лєскова. З храмом була пов'язана одна таємниця самого священика — коли померла його дружина, він поховав її власноруч у невеликому підземному склепі храму.

• Троїцька церква на Новій Будові.