Українка (місто)

На території Українки розкопано та досліджено 5 поселень часів Київської Русі[5].

Вперше поселення на території сучасної Українки згадується в архівах за 5 березня 1541 року з дарчої грамоти короля Сигізмунда І як село Ігнатівка, що належало зем'янці Зіновії Яцківській. Село (хуторець) розташовувалося на лівому березі річки Стугни, зі сходу межувало з Поповим полем, із півночі був ліс і шлях на Київ з Трипілля, а з заходу були луки. 1541 року Зіновія Яцківська подарувала село Видубицькому монастирю, про що підтверджувала інша грамота короля Сигізмунда такими словами:

Бил нам челом игумен… Ефрем и поведал перед нами, иж староста Черкасскій и Каневскій Остафій Дашкович на тот монастырь… придал выслугу отца своего небожчика Ивана Дашковича селище на имя Игнатовцы подле речки Стугны, а Зиновия Яцковская придала к тому ж селище на Стугне на имя Игнатово: на што от и Листы….

Ігнатівці належали Видубицькому монастиреві понад сто років.

Універсалом 1656 року гетьман Богдан Хмельницький надав село Ігнатівці (в складі Трипільського монастирського маєтку) Києво-Печерському монастирю. 1690 року митрополит Варлаам Ясинський передав Трипілля і Трипільщину (в складі якої була Ігнатівка) Києво-Софіївському кафедральному монастиреві. В 1709 році підтверджуючою грамотою гетьман Іван Скоропадський називає це поселення Злодіївкою. Про походження назви «Злодіївка» київський цивільний губернатор Іван Фундуклей пише:

В прошлом 1845 году между местечком Трипольем и деревнею Злодеевкою в 3-х верстах от Днепра, в урочище Филиповщине (Філонівщині) на возвышености горы, покрытой лесом, в 6-ти саженьях от поверхности ея, открыта пещера, которая образовалась не случайно, но была делом рук человеческих. Длиною она теперь около 14 аршин, а дальшее продолжение завалено обрушившимся сводом. Когда и кем ископана эта пещера, неизвестно. Местное предание помнит, или может быть только предполагает, что во время гайдамаччины около половины прошлого столетия, пещера эта была гнездом разбойников. Это подтверждает образом и названием ближнего селения — „Злодеевка“.

Ця згадка дещо підтверджує, що колись між цим поселенням і містечком Трипілля за 3 кілометри від Злодіїївки була печера, де жили злодії.

У складі Трипільського маєтку Злодіївка належала Києво-Софіївському монастиреві до 1787 року, коли під час секуляризації (одержавлення) монастирських земель Злодіївка стала скарбовим селом, а її селяни — державними (казенними). В 1845, 1877, 1917 роках Українка повністю затоплювалася паводками Стугни та Дніпра. 23 травня 1845 року у Трипілля прибув Тарас Григорович Шевченко. Про це він пише у повісті «Прогулка із задоволенням і не без моралі» 1858 року. До Злодіївки Шевченко переїздив поромом від Дівич-гори до Миколинків. Пором був платним, де була казенна такса, запроваджена в 1843 році. В 1866 році Злодіївка ввійшла до казенної Трипільської волості. В 1887 році в селі проживало 617 чоловік, ревізьких душ — 207. Село було причислене до приходу трипільської Миколаївської церкви. В 1900 році в Злодіївці мешкало 990 чоловік у 233 дворах, було 4 вітряки.

Головним заняттям селян було хліборобство та ходіння у Київ на «чорні» роботи. Від повітового міста (Києва) Злодіївка знаходилася за 48 верст, від залізничної станції «Васильків» — за 38, від «Трипілля» — за 2 версти, від поштово-телеграфної «Германівки» — за 27. У села числилося 1067,90 десятин землі, що належала колишнім державним селянам. Господарство велося за трипільською системою. В селі були 4 вітряних млини (вітряки), що належали селянам, які на них працювали.

1912 року Злодіївка була перейменована у Столипіно, як хутірське поселення. Тоді ж через село почали сипати насип під залізницю «Київ - Обухів - Германівка», але закінчити будівництво зашкодила Перша світова війна. Тим насипом пізніше пролягла нинішня залізниця. В лютому 1918 року була встановлена Радянська влада. Першим головою сільської Ради був Литвиненко Петро Лукич. Під час революційних і національно-визволбних змагань широких масштабів у Київській губернії набув рух повстанських селянських загонів зелених, яких очолював трипілець, отаман Данило Зелений. В 1919 році біля села точилися жорстокі бої між більшовицькими військами і військами отамана Зеленого. В 1921[4] році Столипіно/Злодіївку перейменували в Українку.

1923 року в Українці проживало 1219 осіб. В 1930 році в Українці організовано колгосп «Українець». Першим головою колгоспу був Великорог Василь Степанович, потім Чернишов Василь Петрович, Андрій Солоха, Дем'яненко Рудик Семенович, Харченко Юхим, Федченко Михайло. Головами сільради до війни були: Шинкаренко Свирид, Великорог В. С., Семоненко, Харченко Юхим Васильович. В кінці 1934 року колгосп перейменовано з «Українця» в колгосп ім. Кірова. Місцем жорстоких боїв була Українка і на початку Німецько-радянської війни, входячи до Трипільського оборонного плацдарму: у серпні 1941 року тут три тижні радянські воїни стримували німецькі війська, що стрімко просувалися до Києва. Німці в Українку зайшли 24 серпня 1941 року. Під час війни загинуло 60 жителів Українки. 8 листопада 1943 року після кількаденних боїв 722-й і 748-й полки 206-ї стрілецької дивізії (комдив Н. А. Іванченко) при взаємодії з військами 337-ї СД (комдив Г. О. Ляскін) 27-ї армії (командарм С. Г. Трофименко) Першого Українського фронту (командувач Микола Ватутін) зайняли Трипілля та Українку.

В 1946 році у селі була сильна посуха, а у 1947 рік голод. 1950 року при укрупненні колгоспів, артілі Трипілля та Українки об'єдналися в одне господарство ім. Кірова. В 1952 році вони розукрупнилися. В червні 1962 року трипільський колгосп об'єднався з колгоспом Українки в об'єднане колективне господарство «Дружба» (з 1964 року — «Придніпровський»), до якого в лютому 1966 року приєднався колгосп села Щербанівка. Після війни головами сільської, а потім відповідно селищної та міської ради були: Вакуленко Варвара Володимирівна, Гарбуз Ілля, Гуріненко Олекса Григорович, Московкіна Марія Василівна, Овчаренко Микола Якович, Сокол Андрій Дмитрович, Шинкаренко Тимофій Тимофійович, Сукачівський Іван Ількович, Топчій Іван, знову Сокол Андрій Дмитрович, Литвинеко Розалія Устимівна, Черниш Василь Онуфрійович, Гошовська Юлія Миколаївна, Зоря Валентина Іонівна, Ярмак Іван Наумович, Козирєв Павло Генріхович.

Заказник «Стугна» (ліс ліворуч на півострові)

Визначальний вплив на розвиток Трипілля і Старої Українки мало спорудження в 1960-х — 1970-х роках на їх територіях Трипільської теплової електростанції (ТЕС) і міста трипільських енергетиків — Українки. 1962 року на правому березі Дніпра біля села Трипілля було затверджено майданчик під будівництво теплової електростанції, перший енергоблок якої запустили 22 квітня 1969 року[5]. У вересні 1972 року став до ладу останній шостий енергоблок і потужність Трипільської ТЕС досягла проектної величини 1800 МВт. За подальші роки дуже змінився вигляд поселення, зникли назви більшості хуторів, змінилися назви вулиць. Хутір Шиловшина — були вулиці ім. Чапаєва, Гагаріна, Шевченка перейменовано в 2000 році на вулицю Богдана Хмельницького. Хутір Загребля — вул. ім. Кірова, тепер Загребельна. Хутір Гуренівка — знесений повністю. Хутір Миколинки — вул. Пушкіна та Наддніпровська, тепер вул. Дніпровська. Хутір Граби — вул. Залізнична, пров. Молодіжний та вул. Комарова — тепер вул. Південна. Хутір Новоселиця — вул. Комарова, тепер Надозерна. Хутір Ігнатівка знесений повністю вже давно, при укрупненні сіл. Хутір Бондарі — вул. Горького, тепер вул. Ігнатівська. Хутір Дубина — вул. Леніна, тепер вул. Вишнева. Гирло річки Стугни було переведено на західну околицю села. На захід від міста розташований лісовий заказник «Стугна». До складу міста увійшли всі хутори Старої Українки і Нова Українка, а також село Плюти, підпорядковане Українській міській раді. Протягом 1969—1983 рр. у місті жив і творив український письменник, лауреат Державної премії ім. Лесі Українки Василь Васильович Чухліб. Саме в Українці він написав такі книги, як «Червоні краплини вишень» (1975), «Хто встає раніше» (1976), «Безкозирка» (1979), «Тарасикова знахідка» (1980), «Чи далеко до осені» (1981) та «Пісня тоненької очеретини» (1983)[6]. На будинку, де проживав В. Чухліб встановлена меморіальна дошка роботи скульптора М. Горлового.

19 листопада 1979 року селище Українку було віднесено до групи міст районного підпорядкування. Головами Українківської міської ради до 2000 року були: Р. У. Литвиненко, Ю. М. Гошовська (Тисовська), В. І. Зоря, І. Н. Ярмак. З 1982 року місто Українка має залізничне сполучення з Києвом. Активізація політичного життя в країні наприкінці 1980-х років вплинула на Українку. Відразу після створення в Обухові у березні 1989 року одної з найперших в Україні районної організації Народного руху, в Українці була створена міська організація, головою якої став О. Ф. Драндар. Разом з ним упродовж багатьох років працювали, боролися за Незалежність і зміцнення Української Державності В. І. Степанюк, О. Б. Донськой, А. Д. Парфенюк, В. В. Дідковський, Р. Г. Іванців, М. П. Бойко, П. С. Цехош, І. С. Шамлицький, В. Є. Доценко, І. Л. Наджос, Г. І. Денисенко, Г. П. Войшицький, В. П. Кордан, П. А. Мариниченко, Т. М. Худолій та багато інших. 1991 року — розпочалося будівництво церкви ікони Божої Матері «Несподівана радість» Київського Патріархату — священик Ткачук Михайло Васильович. 1999 року стара Українка відсвяткувала 450-річчя, а місто Українка — 30-ліття. З 2000 року в місті діє Свято-Миколаївська церква Української Православної Церкви (Московського патріархату), настоятель храму — протоієрей Ігор Кук. 2002 року — обраний до міської ради перший голова у ІІІ тисячолітті — Козирєв Павло Генріхович. 22 червня 2002 року — вийшов перший пробний номер газети «Дніпровський проспект» або «Дні-Про» у місті Українка. 1 червня 2009 року у місті Укріїнка офіційно проживало 15050 осіб, хоча фактично проживало більше 17 000[7].

Революція гідності та прихід до влади в Україні політиків постмайданного призову, призвели до суттєвих політичних змін у владі Київської області й зокрема у місті Українка. Багаторічний міський голова — Павло Козирєв, добровільно подав у відставку і з осені 2017 року місто лишилося без легітимного керівництва. Верховна Рада України не спромоглась призначити позачергові вибори міського Голови міста Українка. Не вдалося провести також вибори до об'єднаної територіальної громади, які передбачали об'єднання Українки, с. Трипілля та ще кількох адміністративних одиниць навколо. У Міській раді Українки, яка налічує 26 депутатів, відповідно до Законів України: «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про статус депутатів місцевих рад», було обрано секретаря міської ради — в.о. міського Голови, цю посаду протягом півтора року до грудня 2018 року, посідала — Катерина Проценко, депутат міської ради, обрана від партії Наш край. Після її відставки за власним бажанням, в результаті перевиборів секретаря міської ради, які відбулися 14 листопада 2018 року, на цю посаду було обрано Тетяну Кучер, депутата від партії Укроп, яка, після семимісячного перебування на своїй посаді, втратила легітимність у результаті непроходження процедури спецперевірки і у зв'язку з відповідним приписом Національного Агентства запобігання корупції (НАЗК)