Остафій Іванович Дашкевич

Народився в 1455 році в багатій боярсько-шляхетській православній родині Дашкевичів гербу Леліва ІІІ.

Був ротмістром. Однією з перших згадок є 1501, коли він, як воєвода Великого князя Литовського Олександра Ягеллончика був учасником битви над Ведрошею (1500), в якій литовське військо було розбите московським військом, в 1501 повторно був розбитий в битві під Мстиславлем. Учасник повстання князя Михайла Глинського (1507). Надалі, у якості старости Князівства Литовського, налагоджував захист південно-руських земель, учасник Московсько-литовського та ряду інших регіональних конфліктів, дипломат, союзник воєн Ісляма супроти Саадета у боротьбі за Кримське ханство[1].

До 1504 року воєвода короля Олександра Ягеллончика, староста чечерський, кричевський (1501), канівський (1508), черкаський (1514), пропойський, воєвода троцький (1522).

… он пришел на острова Днепровские к тамошним разсеянным воинам и застал их неустроенными: они переходили с места на место и не имели никакого постоянного образования; едва он к ним появился, его избрали Кошевым, и он стал для Татар опаснейшим врагом и истребителем. Тотчас разделил своих воинов на сотни и полки... Вооружив каждого ружьем и саблею, Дашкович избрал из них начальников, и ввел подчиненность, сходную с древнею Римскою… Кроме того, козакам даны были земли и угодья по обеим сторонам Днепра и между рек: Конской, Самары, Кальмиуса, Ташлыка и Буга.[4]

Першим отаманом, про якого згадує історія, був Євстафій Дашкович, народжений в Овручі, віри грецької. У 1504 р. виїхав він у Москву з великим багатством та з численною шляхтою. Марно намагався Олександр Ягеллончик його видачі. Іван ІІІ відповідав, що за грамотою видати можна злодіїв, біженців, холопів, боржників, а Дашкович був у короля Олександра воєводою, ніякого злочину не скоїв і добровільно перейшов на службу московську, як це ще в старовину не заперечувалось. Євстафій перебував кілька років на службі у Василя ІІІ, в 1508 той послав Дашковича з 20 000 військом на допомогу повсталому в Литві князю Михайлові Глинському, а потім (не відомо в якому році) перейшов назад у Литву до Сигізмунда I Старого, слідом за князем Костянтином Острозьким... Дашкович звернувся до сміливих остров'ян, прийняв над ними старшинство і став бичем татар, знищуючи їх… Дашкович, подібно Ромулу, зробив з маси безстрашних ратоборців полки, завжди готові до війни за єдиним помахом його руки. Він поділив цих воїнів на полки, а полки на сотні, озброїв їх самопалами та мечами і поставив над ними старшину. Сигізмунд I Старий дозволив дніпровцям не тільки селитися вище порогів і побудувати місто Черкаси, а й за хоробрі подвиги їхнього отамана надав йому Канів. [5]

«Перші козацькі богатирі з'являються в джерелах в 1500 р.: за Дніпровськими порогами, в Запорожців - Євстафій Дашкевич, в козаків, які жили по цю сторону Дніпра - Предслав Лянцкоронський… Устрій українських козацьких полків почався з прийняття булави князем Євстафієм Ружинським в 1515 році. Він поділив околичних та курінних козаків на полки, кожному полку надав у резиденцію місто, назвавши за його назвою і сам полк. Тодішні полки мали до двох тисяч козаків. Головною старшиною полків назначені були полковники, полки поділялись на сотні, сотнями керували -- сотники, які підкорялись полковнику. Ці чини вибирались товариством та козаками, і вибрані особи залишались у цих чинах до кінця життя. Двадцять полків, сформованих Ружинським, Стефан Баторій (1576) скоротив до 10: (Чигиринський, Корсунський , Черкаський, Уманський, Ладижинський, Богуславський, Київський та Переяславський, Полтавський, Миргородський), через це територія, яку займали полки, збільшилась і полки Баторія складали вже не повіти, як раніше, а цілі області. У кожному полку основне місто, місцеперебування полковника, було укріплене ровом, валом та палісадом, а всередині самого міста знаходився замок: складений з дубових брусів, з 4-ма грубо зрубленими вежами по кутах та 5-ою зі сторони головного під'їзду, над в'їзною брамою. Замки були оточені частоколом, за яким на валу стояли гармати» [6]

«Гетьман Ружинський з дозволу Короля Сигізмунда І Старого, поборюючи свавільство та безлад, заснував у Малоросії двадцять сталих Козацьких полків, по дві тисячі кожний, давши їм назви найшанованіших міст, а саме: Київський, Чернігівський, Сіверський, Переяславський, Канівський, Черкаський, Чигиринський, Уманський, Корсунський, Брацлавський, Кальницький, Кропив'янський, Острянський, Миргородський, Полтавський, Гадяцький, Ніжинський, Лубенський, Прилуцький та Вінницький. Кожен полк розділив на сотні, названі також іменами міст та містечок. У кожен полк визначив вибраних товариством і козаками з-поміж заслужених товаришів полковників, сотників та старшин полкових і сотенних, які зосталися в чинах на все їхнє життя і завели чиновне в Малоросії шляхетство, або, сказати б, спадкове боярство, що залежало раніше від виборів та заслуг, за прикладом усіх інших народів і земель добровпоряджених християнських. Полки тії наповнені були й надалі поповнювались обраними з куренів та околиць шляхетськими молодими козаками, записаними в реєстр військовий до визначеного на вислугу терміну, і тому названі вони реєстровими козаками; кінна їх половина з кожного полку завжди в полі утримувала, а друга — піша — утримувала по містах залоги, а при потребі підпомагала і комплектувала перших.» [7]

Остафій Дашкевич на початку 16 ст. зібрав з Дніпровських островів розпорошених людей (переховувалися від татарських набігів, невеликими групами давали відсіч татарам як могли), організував їх у єдину військову силу, установив однакову для всіх єдину зброю — вогнепальну та шаблю, поділив усіх на полки, полки на сотні, призначив старшину, підстаршину. Острів Хортицю призначив основним місцем для складу зброї, щоб перекрити там татарам вхід на українські землі (там вони мали найкращу переправу через Дніпро).

Запорожці на літо виходили на острови, коли татари починали свої грабіжницькі напади на українські землі, на зиму розходилися по домівках. Вони називали себе черкасами. Озброєння: шабля, стріли з луком, ніж за поясом. Татари мали таку саму зброю, тому Дашкевич вирішив озброїти своїх козаків вогнепальною зброєю, крім того, використовувалася до 17 ст. стара зброя (стріли з луком, ніж (кинджал) за поясом).

Близько 1506 р. хмільницький староста Предслав Лянцкоронський стає на захист кордонів Поділля від Дністра (від Буджацької орди), набирає серед місцевого населення в межах Хмільника бажаючих, організовує з них військо, навчаючи військовому мистецтву, володінню зброєю та витривалости.

За Берестейським договором 1511 р. між Сигізмундом І Старим і кримським ханом Польське королівство зобов'язувалось виплачувати щорічно 15 000 дукатів. Хан зобовязався не робити нападів на землі королівства, виступити союзником в війні проти Московщини; не дотримав зобов'язання, 1512 р. (Поділля) та 1516 р. (Карпати) робить грабіжницькі напади на українські землі.

1516 р. 30 000 татар здійснюють грабіж українських земель до Буська і Вишнівця (Поділля, Русь, Волинь), спалили міста, села, все пограбували; старих, дітей, хворих вбивали, молодих та здорових забрали 60 000 з собою, щоб продати як невільників.

Коли Сигізмунд I Старий послав до татарського хана послів запитати про порушення умов договору 1511 р., напад на його землі татарський хан відповів: «козаки», тобто легко озброєна молодь, без його відома, здійснила ці грабежі. Сигізмунд I Старий сприйняв ці слова хана як насмішку, зрозумів, що татарському слову вірити не можна, потрібно організовувати захист.

Предслав Лянцкоронський та Гетьман Запорожців Остафій Дашкевич, які не могли більше спостерігати грабіжницьке спустошення земель татарами, об'єднують в 1516 р. свої військові сили (становили 1200 козаків). Наважуються зробити перший військовий похід під Білгород — розбили кілька татарських орд, підійшли під стіни Білгородської фортеці. Османи з фортеці послали за ними своє військо, яке набагато переважало козацьке військо. Битва між османським військом та козаками відбулася на озері Овідія біля Білгороду. Козаки здобули блискучу перемогу, з великими військовими трофеями повернулись щасливо назад. З цього часу в Польщі заговорили про козаків. Король Сигізмунд I Старий у відповідь ханові сказав, що не його війська здійснили напад на Білгород, це були «козаки». З того часу цю військову силу в Польщі почали називати «козаки».

За словами Марціна Бєльского: …зібралися того часу в 1516 р. році кілька сотень, які їздили з Прецлавом Лянцкоронським в козацтво під Білгород і з користю поверталися. В цей час почули в Польщі перший раз слово козаки. За словами Алессандро Гваньїні: … на той час почули про козаків. Що татари нашим причиняли, то козаки мстили тим самим їм.

О.Дашкевич і П.Лянцкоронський мали на меті відібрати в татар ті землі, які вони зайняли після нападу Батия. Разом з своїми козаками Дашкевич давав відсіч татарам, за що отримав Черкаське та Канівське староства.

1501 р. командував військами разом з князем Михайлом Заславським в битві під Мстиславом, де зазнали поразки від московського війська.

До 1504 р. був воєводою Олександра Ягеллончика. Перейшов вслід за князем Костянтином Острозьким на Московщину, де Острозький находився в полоні.

1507 р. на чолі 20 000 московського війська брав участь в повстанні князя Михайла Глинського в Литві.

1508 р. Великий гетьман Литовський князь Костянтин Острозький звільнився з московського полону, з'явився слідом за ним з 200 козаками і Дашкевич в Україні.

Керував обороною південних кордонів від нападів кримських татар.

1508 р. з козаками розгромив кримських татар.

1509 р. використав козаків в битві проти османів під командуванням князя Констянтина Острозького, був їх першим кошовим. Шимон Старовольський називає його засновником Запорожців і першим Кошовим.

1513 р., червень: під час другої війни з Московією у відповідь на виправу князя Василія ІІІ на Смоленськ з київським намісником Юрієм «Геркулесом» Радзивіллом і присланим на допомогу цариком Адрахманом спустошив Сіверщину, розбив 6-тисячну армію московитів.

1515 р., весна: разом з Андрієм Немировичем, синами нового хана Махмет-Ґірея пішли на Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб. Хотіли здобути замки за допомогою пристосувань, взятих в прикордонних містах ВКЛ, чому завадили татари, які розпустили чамбули аж під Москву.[8]

1521 р. татарський хан Махмет-Ґірей мав договір із Сигізмундом I Старим; вирішує розпочати військовий похід проти Москви, Сигізмуд I Старий віддає Дашкевичу наказ приєднатися до татарського війська. Для отамана, що захопив під час походу велику здобич, кампанія виявилася успішною. В 1522 р. з Московщиною укладений мир, між козаками та татарами знов розпочалась неприязнь.

рос. На будущий год Сигизмунд дав волю московитам свидетельствовать в Литве, отрядил 40,000 войска к Стародубу; предвестником этого войска явился знаменитый Дашкович с Булгаком; потом пришли Немирович, Юрий Радзивил, Ян Тарновский и Князь Илия Острожский взяли Гомель, осадили Телепнево, в Стародубе взорвали стену, вломились в город.

Дійшовши згоди з Кримським ханством, О.Дашкевич (Дашкович) разом з київським воєводою Андрієм Немировичем спільно з кримськими татарами організував два походи на землі Московської держави (1515 р. — на Чернігово-Сіверщину; 1521 р. — на Москву).

В жовтні 1518 р. Дашкевич разом з князем Констянтином Острозьким розбили 1000 татар на Волині.

1522 р. в битві з татарами на Дніпрі попав в полон, козаки оплакували свого гетьмана; 1523 р. втік з Перекопу з татарського полону, прибув в Черкаси, 1523 р. відімстив нападом на Очаків, повністю спаливши місто, пішов у Крим, спустошив там багато аулів в Ґьозлеві, Карасубазарі, Ак-Мечеті.

1523 р., щоб відімстити за свій полон, пішов з козаками під Очаків: спалив замок, спустошив замки в Криму.

Слова з Думи про Остапа :

Ой Пане Остапе ! Де ти забарився ?

Чи ще з неволі тай не відкупився

Чи з ляшками по світі бродиш ?

Ой ! Чому ти козаченьків тай в Крим не приводиш?

Я і з неволі тай не відкуплявся

Через землі татарскі коником пробрався

1527 р. разом з Юрієм князем Слуцьким розбив татарські орди під Каневом та Черкасами. Разом з Костянтином князем Острозьким і київським воєводою Андрієм Немировичем був в битві під Ольшаницею. О.Дашкевич отримав від Сигізмунда I Старого за заслуги в цих перемогах Паволоч з прилеглими поселеннями. Призначений троцьким воєводою.

1528 р. разом з Предславом Лянцкоронським і великим загоном козаків атакував Очаків, тричі розгромив татарські загони, забравши 500 коней і 30000 худоби.

1530 року, на межі вересня — жовтня, він та Андрій Немирович очолили 1500-кінну погоню висланих ханом Ісламом Солтаном відділів з 650-ти вершників для грабунку прикордонних земель Київщини після поховання князя Костянтина Острозького. Розбили ворогів біля урочища Півозеро, звільнили бранців.[9]

1531 р. відбив напад кримського хана Саадат І Ґерая на Черкаси. 1531 р. татарський хан взяв в облогу Черкаси, але Дашкевич зумів оборонитися, вийшов особисто до нього в табір на переговори, уклав договір. Саадет І Ґерай прийшов з військом та 50 гарматами під Черкаси, щоб йому видали Іслам Ґерая, якого він скинув з кримського трону та який переховувався у О.Дашкевича в Черкасах. О.Дашкевич беззбройним вийшов до Саадета І Ґерая, на вимогу видати Іслам Ґерая, відповів, що «особа гостя для нього є святою», хан, дивуючись мужності Дашкевича, запросив його на бенкет, уклав договір, за яким хан згодився на усі пункти, що поставив Дашкевич.

1534 р. О.Дашкевич за численні заслуги отримує Чечерське та Кричевське староства.

1534 р. татари не наважувалися переходити через Дністер (був ряд укріплених замків), почали свої напади на Волинь і Україну через Дніпро; зокрема, 1534 р. на Волині взяли в полон 15 000 осіб, які були відбиті під Заславлем.

Під час війни з Московщиною 1534–1537 рр. козаки діють разом з польсько-литовськими військами при взяті Стародуба. 1535 р. під час війни з московщиною козацьке військо О.Дашкевича становило 3000.

Склав гетьманство 1534 року, останній раз брав участь у військових діях 1535 р., помер кілька років пізніше (між 1537—1540 роками).

Д. М. Бантиш-Каменський, М. А. Маркевич, Олександр Рігельман,Йоганн Християн Енґель та інші історики, враховуючи його заслуги у організації перших козацьких загонів у районі Черкас, називали О.Дашкевича одним з перших гетьманів та організаторів запорізького козацтва. Подібний підхід заперечував зокрема М. Грушевський на думку якого першим організатором козацтва був Юрій Пац[10].

• землі в межах сучасного Києва, відомих під назвою Воскресенка.
• Трахтемирів із Зарубинецьким монастирем (записав Києво-Печерській Лаврі у Києві; невдовзі після цього Трахтемирів був зруйнований татарами, Лавра віддала його Київському замку)
• дідичні маєтки Жубровичі, Воляншину, с. Лука на Роставиці, с. Носов на Кам'яниці та ін. успадкувала в 1536 р. сестра О. Дашкевича Мілохна.

Йому належав великий земельний наділ в Києві; подарував храму на честь Воскресіння Христового (отримав назву Воскресенка, зберіглася до нашого часу): «Воскресенська слобідка (тобто „історична“ Воскресенка) простягалася між Дніпром і, орієнтовно, сучасним бульваром Перова. Вона відома з XVI століття як „земля Євстафієва“ або „Євстафіївська земля“ (востаннє згадана у XVIII столітті), що належала кошовому отаману Запорізького козацтва Остапу (Євстафію) Дашковичу, який подарував ці землі Воскресенській церкві (знаходилася на Подолі і також побудована коштом Дашковича). Звідси й походить назва майбутньої слобідки».

Вулиця Остафія Дашковича у Черкасах

Вулиця Остафія Дашкевича у Києві

Вулиця Дашкевича у Каневі

В місті Житомирі 13 жовтня 2014 року встановлено пам'ятну дошку Остафію Дашкевичу.

пол. Duma o Ostafim Daszkiewiczu

Почавши від Остафія Дашкевича, який першим розпорошених людей, що жили за порогами Дніпровими, зібрав і з них військо Запорозьке, сформував і до часів знищення чи атакування січі Текелим; ціла та доба козацька, що тривала більше як триста років є відображена в історичних думах, кожна важлива подія, кожна знаменита особа не зосталися забутими, все це живе в думі. Ця дума про богатиря та засновника козаччини Дашкевича Остафія. Його називали на Запорожжі богатирем, це означало у стародавніх авторів — напівбог. Багато раз він був в боях з татарами чи московитами, сам був в татарському полоні, чудом утік з полону і далі громив безпощадно татар. В цій думі розповідається про той час, коли Остафій Дашкевич перебував у полоні, дума оспівує як він звідти утік та знову громив невірних. (Міхал Гліщинський 1852 p.)

За Київським літописом: 1 — Остафій Дашкевич, 2 — Прецлав Лянцкоронський, 3 — Венжик Хмельницький, 4 — Дмитро Вишневецький, 5 — Іван Свирговський, 6 — Богдан Ружинський, 7 — Іван Підкова, 8 — Яків Шах, 9 — Самійло Зборовський, 10 — Скалозуб.

За Олександром Ріґельманом[11]: 1 — Остафій Дашкевич (1505 р.), 2 — Предслав Лянцкоронський (1515 р.), 3 — князь Дмитро Вишневецький (Байда), 4 — князь Остафій Ружинський, 5 — Венжик Хмельницький (1534), 6 — Іван Свирговський (1574 р.), 7 — Богдан Ружинський (Богданко) (1576 р.), 8 — Іван Підкова (брат молдавського господаря Івоні, 1577 р.), 9 — Яків Шах.

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
• Грушевський М. С. Історія України-Руси: В XI т., 12 кн. — Том VII. Розділ II. Козаки і козакованнє в першій половинї XVI в. Відносини до козацтва місцевої адмістрації й центрального правительства — Київ: Наукова думка, 1991. — (Пам'ятки іст. думки України). — ISBN 5-12-002468-8.
• Косенко Л. Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі. — Харків: ВД «Школа», 2007. — 576 с.
• Довідник з історії України / За ред. І.Підкови та Р.Шуста. — Київ: Генеза, 1993.
• Бучинський Б. Початки політичної карієри Остафія Дашковича / Записки НТШ. — 1913. — Том 113.
• Валерій Ластовський. Вірогідний портрет Остафія Дашковича з ХVI-го ст. // Historians.in.ua — 06.09.2016
• Щербак В. О. Дашкевич Остафій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 295. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Польською

• Pociecha W. Daszkiewicz (Daszkowicz) Eustachy (Ostafij) (ur. ok. 1455 †1535) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — t. IV/1, zeszyt 16. — S. 444—447. (пол.)

Німецькою

• Johann-Christian von Engel. Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Kosaken, 1796 (Йоганн Християн Енґель. Історія України і українських козаків, с. 35-65.)
• Johann Paul Pouehlman. Die Kosaken, oder Geschichte derselben von ihrem ursprunge bis auf die gegenwart (Йоган Паул Польман. «Козаки», 1788)
• Riegel. Die Kosaken in ihrer geschichtlichen Entwickelung und gegenwartigen Zuständen.— Berlin., 1860;

• Українська геральдика

—

Гетьман України 1500-1534

Наступник Предслав Лянцкоронський