Чарнецький Степан Миколайович

Степа́н Микола́йович Чарне́цький (21 січня 1881, Шманьківці, Австро-Угорщина — 2 жовтня 1944, Львів, УРСР) — український поет, перекладач, журналіст, фейлетоніст, театрально-музичний критик, актор, режисер, громадський діяч. Член Спілки письменників України (1939). Син о. Миколи Чарнецького[2].

Степан Чарнецький
Степан Миколайович
Псевдо Анчар, Хома Брут, Тиберій Горобець, Терентій Капець, І. Левицький, Стефан Орлин, Данило Пятка, Терзит, Стефан Чар, Чацький, Остап Шандура, Шманківський Ст., Шманковецький, С. Ч., С. Ч-ий, Ч-й, Ст. Ч.
Народився 21 січня 1881(1881-01-21)
Шманьківці, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер 2 жовтня 1944(1944-10-02) (63 роки)
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання
Личаківський цвинтар[1] : 
Громадянство  Австро-Угорщина →  ЗУНР →  Польща
Національність українець
Діяльність поет, фейлетоніст, театральний діяч, критик
Мова творів українська, польська, німецька і італійська
Жанр сатирика, стрілецькі пісні
Батько Микола
Мати Владислава Екгардт-Чарнецька
У шлюбі з Ірина Поповачак-Чарнецька
Діти Олеся та Олександра
 Чарнецький Степан Миколайович у Вікісховищі
 Роботи у  Вікіджерелах
Пам'ятник Степану Чарнецькому у Шманьківцях
Могила о. Миколи Чарнецького, батька Степана Чарнецького
Могила братів Степана Чарнецького

Життєпис

Степан Чарнецький народився 21 січня 1881 року в селі Шманьківцях, нині Заводської громади Чортківського району Тернопільської области України. Був тринадцятою дитиною у селянській родині. Рано залишився без батька, який помер від тифу. Початкову школу закінчив у Станіславові. З 1895 р. навчався в гуманітарній і реальній гімназіях у Львові.

Закінчив інженерний (шляхо-будівельний) факультет цісарсько-королівської Вищої політехнічної школи (нині національний університет «Львівська політехніка»).

Активіст молодіжних товариств; співав у хорі товариства «Основа»; учасник літературного угруповання «Молода муза». Працював у Львові інженером у земській управі й крайовому виділі (1906—1912). Під час 1-ї світової війни — помічник начальника залізничної дільниці № 5 Львів-Стрий, Львів-Самбір. Редактор часописів «Український голос» (1915), «Український вістник», член редколегії журналів «Шляхи» (1915—1917), «Життя і мистецтво» (1920). Співпрацював із редакціями газет і журналів «Будяк» (1921—1922), «Воля», «Громадська думка», «Діло» (1921—1924), «Літературно-науковий вістник», «Ілюстрована Україна», «Міщанське слово», «Молода Україна», «Назустріч», «Новий час», «Руслан», «Українське слово» та польськими часописами. Від 1920 — референт преси при Львівському магістраті. 1939—1941 — науковий співробітник Львівської наукової бібліотеки.

Театральна діяльність

Театральний референт, режисер і художній керівник театру товариства «Руська бесіда» (весна 1913—серпень 1914), з яким гастролював на Тернопільщині, Львівщині, Прикарпатті та інших, поставив у ньому «Украдене щастя» Івана Франка (1907, уперше за позацензурним текстом), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка, «Дядя Ваня» А. Чехова та інші; переклав для театру п'єсу «Марія Магдалина» Х.-Ф. Геббеля, лібрето опер «Фауст» Ш. Гуно, «Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, оперети «Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха.

Доробок

Автор патріотичного гімну українських січових стрільців «Червона калина» («Ой, у лузі червона калина похилилася…»; 1913); у співавторстві з Богданом Весоловським написав відому пісню-танґо «Прийде ще час».

Автор поезій, фейлетонів, памфлетів, літературномистецьких статей, нарисів із історії галицького театру, рецензій, мистецьких портретів, розділу «Театр» у виданні Івана Тиктора «Історія української культури (за редакцією Івана Крип'якевича)» (Львів, 1937).[3], спогадів про О. Мишугу, О. Нижанківського і Д. Січинського, І. Франка.

Вийшли збірки поезій «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідем» (1920), прозових новел і фейлетонів «Дикий виноград» (1921), «Квіти й бодяче» (1922; обидві з підзаголовком «Нариси й замітки з дороги життя»; під псевдонімом Тиберій Горобець), «З мойого записника» (1922), книга «Нарис історії українського театру в Галичині» (1934; перевидана зі скороченням у збірці «Вибране», Львів, 1959, де тексти з політичних та інших міркувань надмірно відредаговані).

Першим повністю переклав українською і видав поему А. Міцкевича «Конрад Валленрод»; автор перекладів польською мовою творів українських авторів. Окремі твори надруковані в поетичній антології «Акорди» (1903, укладач І. Франко), у збірках «Молода Муза» (Київ, 1989) та «Образки з життя» (Львів, 1989), "Розсипані перли. Поети «Молодої музи» (Київ, 1991) та інші. Поезії Степана Чарнецького переклав польською мовою Сидір Твердохліб.

Родина
  • Батько: о. Микола Чарнецький.
  • Мати: Владислава Екгардт-Чарнецька[4].
  • Брати та сестри: Леонця, Йосиф, Іван, Олена, Геня, Маня, Михайло, Володимир, Станіслав, троє невідомих.
  • Дружина: Ірина Поповачак-Чарнецька.
  • Доньки: Олеся та Олександра[2].

Помер 2 жовтня 1944 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові (19 поле)[5].

Пам'ять

26 травня 1991 року в родинному селі поета відкрили пам'ятник Степану Чарнецькому (скульптор Іван Мулярчук).

У 2005 році Надія Мориквас видала книгу «Меланхолія Степана Чарнецького». У ній розповідається про непросту, та навіть трагічну долю Степана Чарнецького. У книзі використані архівні матеріали, спогади сучасників поета, зокрема його дочки Олександри.[6]

Примітки
  1. Личаківський некрополь — С. 215.
  2. Мориквас, Н. Меланхолія Степана Чарнецького. — Львів: Світ, 2005. — 384 с. : іл. — ISBN 966-603-435-2.
  3. Степан Чарнецький. Театр // Ізборник.
  4. Мориквас, Н. Меланхолія Степана Чарнецького. — Львів: Світ, 2005. — С. 41. : іл. — ISBN 966-603-435-2.
  5. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 458. — ISBN 966-8955-00-5.
  6. Меланхолія Степана Чарнецького // Yakaboo

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.