Харківський іподром

Іподром, заснований у 1848 році, спочатку знаходився на території Кінного ринку на Кінній площі (з 1925 року — площа Повстання) і використовувався лише тричі на рік — під час кінних ярмарків. На початку 1860-тих він переїхав на майданчик в Сокольниках і став центром племінного конерозведення, та відміна кріпосного права призвела до занепаду подібних закладів — без дешевої робочої сили багато поміщицьких господарст збанкрутіло, в тому числі — кінні заводи[1]. У 1874 році на іподромі здійснював показові польоти на аеростаті власної конструкції Михайло Лаврентьєв[5].

Відроджуватись іподром почав у кінці 1890-х — у тому числі завдяки проведенню кінних перегонів (перегонів верхи на конях, рос. — скачки) та відкриттю тоталізатора. На початку ХХ століття Харківський іподром мав найкращу в дореволюційній Росії трав'яну доріжку для кінних перегонів[1]. У 1897–1898 роках на ньому випробовував аеростати з махаючими крилами винахідник Костянтин Данилевський[5].

За 1907–1914 роки на іподромі побудували нові трибуни для рисистих перегонів (випробовування рисаків, запряжених у спеціальні двоколісні екіпажі, рос. — рысистые бега) — за проектом архітектора Здислава Харманського[1]. Вони збереглись донині (стиль — романтичний модерн)[1].

У 1910-х роках на іподромі проводилися велогонки та показові польоти заїжджих і місцевих пілотів — Івана Заїкіна, Сергія Уточкіна, Віктора Дибовського, Степана Гризодубова та інших[5]. Останній вперше в повітря здійнявся саме на іподромі. У 1910 році Гризодубов збудував аероплан Г-1 («Гризодубов-1»), зовні схожий на літак братів Райт, з чотирициліндровим бензиновим двигуном рідинного охолодження власної конструкції. Випробував свій двомісний апарат він навесні 1911 року — але аероплан лише їздив по полю іподрому, а піднятися в повітря не зміг. Згодом Гризодубов сконструював ще два літаки — Г-2 і Г-3, на останньому з яких успішно виконав польоти над полем іподрому у 1912–1914 роках.

14 травня 1911 року на ньому відбувся перший у місті офіційний публічний футбольний матч — з великою кількістю глядачів[6]. 16 жовтня 1911 року на іподромі провели перші в історії міста публічні змагання поліцейських собак[7]. На них зібралися тисячі глядачів, у тому числі — перші особи Харківської губернії на чолі з губернатором Катериничем. Після закінчення змагань 14 собачих інструкторів отримали з рук губернатора срібні годинники з портретами імператора. Чистий виторг від заходу склав 907 рублів 64 копійки[7].

Під час революції іподроми зупинили роботу, але в Харкові в 1917–1919 роках перегони періодично проходили. Повноцінно іподром запрацював у 1921. У 1920-х роках, до спорудження площі Дзержинського (тепер — площа Свободи), на ньому проходили демонстрації трудящих.

У 1930 році іподром отримав статус всесоюзного і потрапив у четвірку найкращих у країні — разом з московським, ленінградським і п'ятигірським[1]. Іподром мав упорядковані стайні, професійний колектив наїзників, сучасні трибуни і бігову доріжку з освітленням, що дозволяло проводити перегони ввечері[1].

Під час Другої світової війни іподром дуже постраждав, хоча бойові дії на його території не проходили: стіни трибун були в дірках, стайні — зруйновані, бігова доріжка — перерита траншеями і окопами[1]. Та вже в 1946 році він працював повноцінно — мав коней, корми для них, високу відвідуваність і колектив наїзників[1].

У 1953 році кіннота як рід військ була скасована, а Головне управління конярства і конерозведення — ліквідоване. Через це закрилися спеціалізовані заводи, державні стайні, племінні ферми, а підприємства, що випускали вироби для кінноти — переорієнтувалися на іншу продукцію. Однак Харківський іподром продовжував працювати.

У 60-70-ті роки галузь конярства стабілізувалась — у тому числі завдяки розвитку торгівлі племінними і спортивними кіньми та вдалим зарубіжним виступам спортсменів[1]. Головне управління конярства і конерозведення відновили. При Харківському іподромі відкрилася кінноспортивна школа «Спартак», що стала центром розвитку кінного спорту у місті[1]. Були реконструйовані старі стайні і побудовані нові, а також — гараж, житлові та виробничі приміщення підсобного господарства; заасфальтована частина території.

У 70-80-ті роки іподром відзначився результативною роботою по виявленню рисаків високого класу[1].

У 90-ті, через перехід на ринкові відносини, різко погіршився економічний стан кінних господарств. Робота іподрому стала збитковою: відвідуваність заходів знизилась, разом з нею — і об'єми тоталізатора, а власники коней не платили за їх утримання[1]. Як наслідок — працівники звільнялися, скоротилася кількість коней, яких випробовували, і погіршилася їх якість[1].

Іподром для кінних перегонів — не зберігся кінень ХІХ-початок ХХ століття	Іподром для рисистих перегонів 1910-1920-ті роки	Фасад будівлі трибун для рисистих перегонів сьогодні березень 2008