Худякова Антоніна Федорівна

З початком німецько-радянської війни у жовтні 1941 р. пішла добровольцем до Червоної Армії. Спочатку належала до льотної частини Раскової, потім до полку Бершанської. В 1942 році закінчила Курси вдосконалення командного складу. Худякова однією з перших прийшла у Таманський авіаційний жіночий полк нічних бомбардувальниць, який тоді ще тільки формувався. На фронтах з травня 1942 року. Особисто здійснила 926 бойових вильотів, мала бойовий наліт 3139 годин. Брала активну участь в обороні Північного Кавказу, ліквідації німецьких військ на Таманському і Кримському півостровах, у Білорусі, Польщі, Східній Прусії, Німеччині.

Антоніна Худякова біля пам'ятника на свою честь у м. Карачев

На закінчення Другої Світової Худякова була заступником командира ескадрильї 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку 325-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії 4-ї повітряної армії 2-го Білоруського фронту, гвардії старшим лейтенантом.

Після війни перебувала у запасі, а потім у відставці. Лише після Другої світової, 1952 року, її примусили вступити до лав КПРС. Після виходу в запас постійно проживала у місті Олександрія Кіровоградської області. Проводила активну виховну роботу серед молоді. За її сприяння була зібрана перша експозиція і створений Олександрійський краєзнавчий музей. З 1980 р. до 1991 р. працювала його директоркою, активно допомагала при зборі експонатів, організації експозицій. У грудні 2003 краєзнавчому музею було присвоєно ім'я Антоніни Худякової.

У роки війни познайомилась з Ігорем Семиреченським, воєнним льотчиком-винищувачем. Одружилася з ним у 1943, народила доньку й сина. Донька Тетяна закінчила історичний факультет Харківського університету, одружилася з художником з Олександрії Степаном Ніколенком, виростила двох доньок, мешкає в Олександрії.[1]Син Ігор[2] — журналіст, літературний редактор книг та журналів, мешкає в Москві.