Цереус

Етимологія

Ілюстрація Cereus forbesii у виданні Бріттона і Роуза «The Cactaceae» (1919—1923), том II, 1920
Квітка Cereus spegazzinii
Монстрозна форма цереуса
Плоди Cereus hildmannianus
Cereus hildmannianus в парку Теннеті, Вішакхапатнам, Індія

Назва походить від лат. cereus — «восковий», що вказує на зовнішній вигляд цих рослин, що нагадують велетенські свічки.

Історія систематики

З часів Карла Шумана (кінець XIX століття) до роду Цереус включали представників кактусів, для яких характерною ознакою була форма стебел у вигляді циліндрів або колон. До нього ж відносили також види кактусів зі сланкими і чіпляючимися стеблами. В результаті цей рід об'єднував до 900 видів. На початку XX століття Бріттон, Роуз і Бергер почали подрібнювати гігантський рід на менші. Потім Андерсон продожив роботу в цьому напрямку. Наприклад, найбільший у світі кактус, що був описаний раніше як цереус гігантський (Cereus giganteus) тепер віднесений до монотипного роду Карнегія (Carnegiea).

Ареал

Ареал охоплює острови Вест-Індії, Центральну і Південну Америку, де рослини цього роду широко поширені.

Загальна біоморфологічна характеристика

Свічкоподібний кактус; деревовидний або кущуватий, 1,5-20 м заввишки і до 40 см в діаметрі. Утворюють потужну кореневу систему. Ребра (4-8) дуже різні за довжиною і кількостю, прямі і гострі. Число колючок, розташованих у великих повстистих ареолах, теж різне. Радіальні колючки (3-20) міцні, жорсткі, прямі, 0,5-3 см завдовжки. Центральні колючки (1-8) шиловидні, 3-10 см завдовжки. Забарвлення колючок від сірого, коричневого до червонуватого і чорного. Квітки у більшості видів нічні, білі, іноді рожево-пурпурові, воронкоподібні, 30 см завдовжки і до 10-20 см в діаметрі, ароматні. Квіткова трубка з невеликою кількістю лусочок. Зав'язь гола. Плоди довгасті, гладенькі, жовто-зелені або червоні, понад 10 см завдовжки. Насіння досить велике, чорне, рідко блискуче.

Загальною ознакою всіх цереусів є особливість їхніх великих квіток. Після завершення цвітіння стовпчик маточки не відпадає, а залишається на рослині, і часто зберігається на плоді, що сформувався.

Культивування

Більшість цереусів — великі кактуси, що в кімнатних умовах не досягають свого природного розміру, однак молоді екземпляри часто зустрічаються в колекціях. Особливою декоративністю відрізняються монстрозні форми цих рослин.

У культурі цереуси невибагливі, добре ростуть і зрідка цвітуть. Невимогливі до світла і ґрунтової суміші, проте краще розвиваються при хорошому сонячному освітленні і на родючому ґрунті. Влітку потребують рясного поливу та підживлення мінеральними добривами в період вегетації. Взимку утримують при температурі 10-12 °С майже сухими.

Розмноження насінням і живцями.

Застосування

Як великомірні кактуси знаходять широке застосування в озелененні різних приміщень, зимових садів, вітрин, створення декоративних кактусних гірок. Відрізняються швидким ростом, зарекомендували себе як одні з найвитриваліших підщеп для інших кактусів.

Види

Згідно систематики Андерсена до роду Cereus належить 34 види. Список видів сайту «The Plant List» включає 48 прийнятих назв видів.

Див. також

Примітки

  1. Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. ISBN 966-7015-28-9.

Література

  • Haage W. — Kakteen von A bis Z. Leipzig. l979 (нім.)
  • О. В. Ильяшенко и др. Кактусы. Донецк, «Скиф», 2003. (рос.)
  • Турдиев С. и др. Кактусы. (Издание 2-е). Алма-Ата, «Кайнар», 1974 г. (рос.)
  • Нико Вермёлен. Кактусы Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5 (рос.)
  • Forzza, R. C. 2010. Lista de espécies Flora do Brasil https://web.archive.org/web/20150906080403/http://floradobrasil.jbrj.gov.br/2010/. Jardim Botânico do Rio de Janeiro, Rio de Janeiro. (порт.)
  • Jørgensen, P. M., M. H. Nee & S. G. Beck. (eds.) 2014. Cat. Pl. Vasc. Bolivia, Monogr. Syst. Bot. Missouri Bot. Gard. 127(1-2): I—VIII, 1-1744. Missouri Botanical Garden Press, St. Louis. (англ.)
  • Jørgensen, P. M., M. H. Nee & S. G. Beck. (eds.) 2015 en adelante. Catalogo de las plantas vasculares de Bolivia (adiciones). (ісп.)
  • Madsen, J. E. 1989. 45. Cactaceae. 35: 1-79. In G. W. Harling & B. B. Sparre (eds.) Fl. Ecuador. University of Göteborg & Swedish Museum of Natural History, Göteborg & Stockholm. (англ.)
  • Molina Rosito, A. 1975. Enumeración de las plantas de Honduras. Ceiba 19(1): 1-118. (ісп.)

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.