Черкаський замок

Перший замок в Черкасах був збудований ще в 1392—1402 роках. Він знаходився в межах сучасного скверу Богдана Хмельницького, на Замковій горі. В ті часи Київщина була під владою Литви, а Черкаси знаходились у володінні Скиргайла. Саме він вирішив збудувати свою резиденцію в Черкасах. Фортеця була острогом міста, зроблена із загострених колод, стіни якої тяглись подолом сучасною Долиною троянд. При цьому простір центру укріплення був лише 60 м уздовж смуги Дніпра і 40 м перпендикулярно до неї. Від вершини, на схилах, знаходились хати зброярів, гончарів та рибалок.

В 1490-их роках Ошпан зводить укріплення на місці теперішнього готелю «Черкаси». Проект був невдалим, тому що сучасний бульвар Шевченка був південно-західною межею міста, а за ним простягався голий степ, відкритий для кочівників. Замок був незручний, воду могли набрати тільки з криниці завглибшки 50 м. Позитивним було лише існування міського торжища. Через це наприкінці XV століття городяни відмовились від проекту Ошпана.

Староста Черкаський та Канівський Остафій Дашкевич

В 1549—1552 роках Остафієм Дашкевичем, старостою Черкаським та Канівським, в Черкасах був зведений новий, міцніший замок на місці старого. Саме він фігурує в історії як Черкаський замок. На будівництво було витрачено 3 роки (1549—1552 роки). Була залучена велика кількість будівельників не тільки з Черкас, але й землекопів з Білорусі, Верхнього Придніпров'я, Волині та Волощини. Керував будівництвом могилівський «добродеревець» Федір Бака. Фортецю збудували на найвищій горі — Замковій — на відстані три перестріли лука від Дніпра. В Архіві Південно-Західної Росії зберігся опис замку, який туди потрапив з архіву державної канцелярії Литовського князівства:

Було тут 29 городень – засипаних землею зрубів з накриттям, 4 соснові вежі, від поля замок оточував широкий рів. На подвір'ї замку, біля стіни, стояв будинок з ґанком, коморою та світлицею; коло однієї з веж містилася будівля з двома світлицями й сіньми між ними. Крім того, біля подвір'я дитинця підносилася дерев'яна церква Миколи на підрубі і стояло ще кілька хат, житник та шпіхлір на стрільбу. Бронь замковая складалася з кількох гармат і гаківниць. Гарнізон налічував 100 чоловік військових і 60 служебників, якими розпоряджався староста. Допоміжною збройною силою були міщани, які мали нести кінну службу на чималій відстані від міста. Саме місто розбудовувалося обабіч замку.

За люстрацією 1624 року, у місті проживало вже понад 6 тисяч жителів. Французький інженер Гійом Боплан, що служив у війську Речі Посполитої, писав:

Черкаси, дуже старе місто, добре розташоване і придатне для укріплення. Я бачив його у час розквіту, коли сюди звідусіль сходилися козаки і там мав резиденцію сам їхній отаман. Але ми спалили місто у 1637 році, 18 грудня, через два дні після того, як здобули перемогу над згаданими козаками. Черкас немає і ніколи не буде.

Але вже через 12 років замок і місто були відбудовані. Більше того, з 1648 року Черкаси стають центром Черкаського полку, а 1649 року тут зимує із військом коронний гетьман Потоцький, а таке було можливе лише в абсолютно безпечному місці.

За свідченням османського мандрівника XVII століття Евлія Челебі, котрий побував у Черкасах у жовтні 1657 року, у місті Черкаси вже була мурована фортеця й цивільні будинки, споруджені з тесаного каменю, але більшість жител складали сільські хати, покриті соломою і тесом. Над одноповерховою забудовою височіли три дерев'яні козацькі церкви[1].

В травні 1768 року гайдамацькі загони отамана Максима Залізняка руйнують і спалюють Черкаський замок. Населення Черкас підтримало повстання, відоме в історії як Коліївщина, і поплічник ватажка, гончар із села Мельники Семен Неживий, зруйнував фортецю. У другій половині травня загони Залізняка взяли приступом місто, розгромивши при цьому гарнізон війська Речі Посполитої. Про ці події Тарас Шевченко у своїй поемі «Гайдамаки» пише так:

Поїхали… А Черкаси Палають, палають.

1552 року на місці сучасної площі Слави, де тепер меморіальний комплекс «Пагорб Слави», закладається резервне укріплення. У XVIII столітті будівлі переобладнуються під господарські споруди. Остаточно замок самозруйнувався у середині XIX століття.