Шаргород

Зміни кількості населення Шаргорода[3][4]

На 1 січня 2019 року у місті проживає ▲ 7 067 осіб.

5 травня 1383 року литовський князь Вітовт видав грамоту на володіння землею з прилеглими лісами, де нині розташований Шаргород, Василеві Карачевському. У дарчій грамоті зазначалося, Карачевський повинен «вирубати ліс і на сирому корені заснувати Княжу Луку». Але ця місцевість довгий час залишалась малозаселеною. Пізніше, з 1497 року, Княжу Луку стали називати Карачевою Пустиню, за ім'ям першого її власника.

Засновник міста Ян Замойський

Костел Флоріана XVIII ст.

Свято-Миколаївський монастир. Вигляд з боку подвір'я монастиря.

Миколаївський монастир XVIII ст. Наріжна башта, стіна, собор і дзвіниця. Вигляд з південного сходу

Синагога 1589

1585 року Ян Замойський (1545—1605), який на той час володів цими землями, одержав від короля грамоту на спорудження замку — все володіння і фортеця дістали назву Шаргород. 26 січня 1588 року Шаргород дістав магдебурзьке право, також герб із таким зображенням: «Святий Флоріан, який має в правій руці щит із трьома списами (родовий герб Замойських), а в лівій кришталевий глек з водою i пожежу заливає, на пам'ять про те, що місто від войовничого колись Флоріана Шарого (родоначальника Замойських) назву дістало».

Кінець 1580-х років — активне заселення євреями. 1589 — була збудована синагога — накрита дахом в мавританському стилі.

Після Яна Замойського місто перейшло до його сина — подільського та київського воєводи Томаша Замойського (1594—1638). Далі Шаргород перейшов до його доньки — Йоанни Барбари, яка 1642 року вийшла заміж за майбутнього сандомирського воєводу — Александра Конєцпольського (1620-1659). У 1640-х роках місто було міцною фортецею і відігравало важливу роль в охороні південних кордонів від нападів кримських татар.

Населення Шаргорода брало активну участь в боротьбі проти соціально-економічного гніту, а під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років містечко було зоною частих боїв. На початку серпня 1648 року загони Максима Кривоноса штурмом оволоділи Шаргородом. Містечко увійшло до Брацлавського полку Данила Нечая. Активно допомагало населення війську Богдана Хмельницького.

За Андрусівським перемир'ям Шаргород відійшов до Польщі. Протягом другої половини XVII століття страждав від турецько-татарських набігів.

Від Александра Конєцпольського Шаргородський ключ переходить до краківського каштеляна — Станіслава Яна Конєцпольського (1643—1682). До ключа, крім міста, належало 23 села. В загальному йому належало 10 міст, 186 сіл в Подільському, Брацлавському і Київському воєводствах.

У 1672 року турецька армія захопила Шаргород. Турки перейменували місто на Кучук-Стамбул (Малий Стамбул), зважаючи на його торгове значення. Двадцять сім років жителі Шаргорода перебували від владою Османської імперії. З 1699 року містечко знову входить до складу Польщі. Шляхта відновлює свої порядки, що викликає хвилю національно-визвольної боротьби у 1702—1704 роках.

Не маючи власних дітей, Станіслав-Ян Конєцпольський переписав Шаргород своєму стрийкові — брацлавському воєводі — Яну Александру Конєцпольському (1635—1719), від якого Шаргород перейшов до його родича — брацлавського каштеляна — Леонарта Конєцпольського. Від нього в 1713 р. до сондецького старости (з 1729 р. сандомирського воєводи) — Єжи Александра Любомирського, від нього — до його молодшого сина — воєводи брацлавського і київського, одного з найбагатших людей того часу — Станіслава Любомирського (1704—1793). Він запросив до міста василіанів і побудував в 1719 церкву. При ній була школа.

У 1734 році Шаргород став епіцентром першого організованого збройного виступу гайдамаків, що стало відоме під назвою повстання Верлана, в ході якого, на короткий час було тимчасово звільнено від польської адміністрації більшу частину українських земель Правобережжя.

Від Станіслава Любомирського Шаргород переходить до польного гетьмана литовського — Юзефа Сильвестра Сосновського (?—1783). Його донька Людвіка одружилася з київським каштеляном Юзефом Любомирським (1751—1817) — Шаргород знову перейшов до Любомирських.

Щоб закріпити за собою українські землі, шляхта будує костьоли, монастирі. У другій половині XVIII століття поляки намагаються перетворити Шаргород в один з центрів підготовки єзуїтів на Поділлі.

Після розділу Польщі, Шаргород увійшов до Подільської губернії Російської імперії.

Пізніше Шаргород перейшов до найстаршого сина Юзефа Любомирського  — Генрика Людвіка Любомирського (1777—1817)[5]. Він був галицьким політичним діячем, меценатом і куратором Оссолінеуму (тепер Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника) у Львові. Від нього Шаргород перейшов до його сина — князя Єжи (Юрія) Генрика Любомирського (1817—1872). Він відновив старий замок, який продав Шарівку своєму родичу — Романові Сангушку з Славути.

У 1850 року містечком став володіти князь Роман Станіслав Сангушко. З 1870-х років у містечку працювали повітове та церковнопарафіяльне училища, 1886 роком датовано першу згадку про бібліотеку.

Останньою власницею була внучка князя Романа Сангушка — Юлія Потоцька (1854, Славута — 1921), донька графа Альфреда Юзефа Потоцького (1817—1889) і княжни Марії Сангушко (1830—1903, Львів).[6]

1917—1930 роки позначені боротьбою між армією Української Народної Республіки, польською армією, Червоною армією, інтервентами, насадження комуністичної влади. Єврейська громада Шаргорода під час визвольних змагань кілька разів постраждала від погромів. По встановленню більшовицької влади, в середині 1920-х років у місті був створений єврейський колгосп «Красний Пахарь». 1926 року євреї становили 61 % від загальної кількості населення Шаргорода (2697 особи), але вже в 1930-ті роки всі синагоги міста було закрито місцевою владою.

1923 року Шаргород стає районним центром, з населенням 2450 осіб. Довоєнний період позначився розвитком господарства і промисловості. 22 липня 1941 року гітлерівці захопили Шаргород. Під час Другої світової війни територія південного Поділля була підконтрольна румунам і входила до так званої Трансністрії. В місті було створене гетто, куди переселялися євреї Бессарабії, Буковини і Румунії (до семи тисяч євреїв). Румуни не проводили масових розстрілів, але євреї шаргородського гетто помирали від хвороб та голоду. 20 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту відновили контроль радянської влади у містечку. Після війни Шаргород став відновлювати господарство.

Наприкінці 80-х років минулого століття у Шаргороді проходили зйомки художнього фільму за твором видатного єврейського письменника Шолома Алейхема «Блукаючі зірки». Перших хвилин 10 фільму знято саме на вуличках містечка. Тоді ще в досить непоганому стані були старовинні єврейські будинки. А колоритні місцеві жителі, що населяли в основному нижню частину міста (так зване Старе місто), якнайкраще підходили для масових зйомок.

Тепер Шаргород — впорядковане містечко, районний центр Вінниччини.

У 2006 році уродженець Шаргорода, московський бізнесмен і меценат О. Погорельський, започаткував в Шаргороді Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Арт-містечко: Шаргород». Це такий собі фестиваль сучасного футуристичного мистецтва. До Шаргорода з'їхались художники-метафутуристи з різних країн світу: Росії, Німеччини, Ізраїлю. Трохи дивними були для нашого містечка картини художників, які малювали вони не лише на традиційних полотнах, а й на стінах магазинів, кіосків, на старих автомобілях (звісно, за згоди хазяїна). Досить неоднозначним є ставлення жителів міста й до заїжджих митців. Попри це, щороку на початку серпня у місті триває фестиваль. Організатори навіть викупили колишній цукровий завод, щоб створити там свою резиденцію і школу мистецтв, де поступово ведуть ремонтні роботи, а юні мешканці міста створюють у відремонтованих цехах свої шедеври.

У травні 2009 року київська художниця, учасниця групи «Р. Е. П.» («Революційно-експериментальний простір») Жанна Кадирова відкрила у Шаргороді пам'ятник невідомому пам'ятнику. Її дві кольорові лавки-графіки можна побачити у Києві, в парку біля Політехнічного університету, і на алеї поряд із Національним палацом мистецтв «Україна»; та пам'ятником пам'ятнику вона пишається найбільше. В одному з інтерв'ю художниця розповіла, що придумала його у Шаргороді 2 роки тому на скульптурно-архітектурному пленері. Відтоді артефакт зберігався на території колишнього цукрового заводу під охороною.

31 травня 2008 року в місті відбулися урочистості з нагоди початку будівництва в Шаргороді єдиної в Україні Хресної дороги. Було закладено наріжний камінь із вмурованим камінцем з єрусалимського шляху, яким ішов Ісус Христос. Камінь, який символізує початок Хресної дороги, освятив посол Папи Римського в Україні, апостольський нунцій, Його Преосвященство архієпископ Кам'янець-Подільський Іван Юркевич. Хресна дорога простягатиметься на 2 км і матиме 14 стоянок-капличок для молитви.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області.» увійшов до складу Шаргородської міської громади і став її адміністративним центром[7]

Віками співіснують в Шаргороді 2 християнські конфесії — католицька і православна. А до кінця ХХ ст. так само гармонійно вписувались в цей вінок релігій ще євреї зі своєю культурою і побутом — нині їх залишились одиниці.

народились

• Шаркевич Всеволод Данилович (1911—1994) — український художник.
• Маліванчук Анатолій Іванович (1946) — майстер спорту з більярду, віце-чемпіон світу, чемпіон Європи, перший та єдиний чемпіон СРСР та багаторазовий абсолютний чемпіон України з більярду (Московська піраміда).

навчались

• Степан Васильович Руданський (1834—1873) — український поет. У 1842—1849 роках навчався в Шаргородській бурсі;
• Михайло Коцюбинський (1864—1913) — український письменник, навчався у Шаргороді в 1870-ті роки.
• Микола Дмитрович Леонтович (1877—1921) — український композитор.

працювали

• Олександр Горобець — заслужений журналіст України, відомий сучасний український письменник, публіцист. У місцевій районній газеті «Комунар» (нині — «Шаргородщина») 1966 року починав свою творчу діяльність.

В місті функціонують такі промислові об'єкти:

• «Райпроменерго»
• Соснівський цукровий завод — не працює, переобладнано у творчу майстерню
• Завод продтоварів
• ПрАТ «Шаргородський маслозавод», що виготовляє молочну продукцію під тм «ШАРМ»
• РЕМ — район електричних мереж
• Промкомбінат (філія Мурованокуриловецького виробничого об'єднання «Подолянка»)
• Ремонтно-транспортне підприємство РАПО
• Агротехсервіс
• Комбінат громадського харчування
• Комбінат кооперативно-промислових п-в

• 3 українські школи
• 5 бібліотек
• 1 кінотеатр
• 1 музей
• 1 будинок культури
• 1 БДЮТ
• 1 спортивний заклад ДЮСШ.
• 1 гімназія
• 1 музична школа

• Городище доби Київської Русі.
• Рештки замку XVI ст.
• Комплекс споруд Миколаївського монастиря XVII—XVIII ст.
• Костел 1595 р.
• Синагога, 1589 р.
• Будинки XVIII—XIX ст.

• К. А. Липа. Шаргород // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 596. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.

• Шаргород — Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
• «Історія української архітектури» під редакцією В. Тимофієнка
• Михайло Купчишен, Антон Мичак «Шаргодщина: сторінки історії», Київ, 2002 р.
• Шаргород // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Олександр Горобець Родинна колиска — Джурин
• Олександр Горобець Полька-бабочка для секретаря міськради
• Олександр Горобець Леонід Андрієць, яким гордиться Шаргород

• В.І. Кравчук, М.Л. Нігальчук. Шаргород // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.700-710

• Нагребецький Анатолій. Шаргород - еврейское местечко на сайті Вінницька ОУНБ ім. К. А. ТІмірязєва
• Погода у Шаргороді