Данило Нечай

Дани́ло Неча́й (1612 (?) 10 лютого 1651) — український військовий діяч, полковник брацлавський.

Данило Нечай
Прапор
Полковник брацлавський
1648  1651
Попередник: започатковано
Спадкоємець: Тимош Носач
 
Народження: 1 листопада 1612(1612-11-01)
Бар
Смерть: 1651(1651)
Красне
Релігія: православний
 
Військова служба
Приналежність: Військо Запорозьке
Звання: полковник

 Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

До 1648

Данило Нечай походив з української православної шляхти, власного гербу Побуг відмінний. За даними польського дослідника Вєслава Маєвського, родина Д. Нечая що осіла на Київщині, походила з Мстиславльщини.[1] Народився, ймовірно, у Барі. Мав трьох братів:

Будучи свояками через шлюб Івана з донькою Хмельницького Степанидою, брати здійснювали повний контроль над козацькими формуваннями Білої Русі.

1648 — 1650 рр.

Нечай входив до складу радикально налаштованого старшинського угруповування разом з Кривоносом, Гладким та Мозирею. З новим гетьманом Богданом Хмельницьким — мав часті суперечки. З початком національно-визвольної війни брав участь у здобутті козаками Кодака, у битві під Жовтими Водами, у битві під Корсунем, здобув Бродівський замок. Організував Брацлавський полк. Потім став одним із соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем. Як брацлавський полковник брав участь: у битві під Старокостянтиновом: зокрема, перед 10 вересня 1648 його загін взяв місто, 14 вересня відбив штурм війська Речі Посполитої;[1] битві під Пилявцями, в облозі Львова та Замостя. Після повернення до Києва з волі Б. Хмельницького Нечай командував київським гарнізоном, вів переговори з дипломатами Речі Посполитої у Києві та Переяславі (поч. 1649 р.; зокрема, 22 (12) березня 1649 з Шаргорода написав листа до реґіментаря Станіслава Лянцкоронського, в якому застерігав його від виправи в сторону демаркаційної лінії[1]). Його полк облягав Збараж, відіграв значну роль у Зборівській битві. 1650 року:

1651 р.

В лютому 1651 р. 40-тисячне коронне військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (близько 3 000 осіб) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінниччині він вирішив зупинитися. Дізнавшись, що головний бунтівник перебуває зовсім недалеко і вислав передову сторожу під орудою сотника Шпаченка в містечко Ворошилівка, Марцін Калиновський не встояв перед спокусою одним махом розправитися з ненависним брацлавським полковником. 9 лютого під покровом ночі 4-тисячний загін драгунів (передова сторожа на чолі зі С. Лянцкоронським[2]) підкрався до Ворошилівки, оточив її і вирубав до ноги сторожу й усе населення містечка, щоб хтось, чого доброго, не попередив Нечая. Основні сили в цей час у цілковитій тиші рухались до Красного, куди добрались посеред ночі. Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували масницю і тепер, нетверезі, спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень.

За даними Вєслава Маєвського, був взятий в полон Казимиром Пісочинським, вбитий під час суперечки щодо полоненого.[2] Врешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ. Учасник тих подій — польський жовнір Станіслав Освєнцім — так писав в своєму щоденнику:
«Нечай, полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.»

Пізніше виникла суперечка через його срібну булаву між М. Калиновським та С. Лянцкоронським.[2]

Поховання

За переказами, Нечая поховали у братській могилі у с. Черемошному; згідно з нещодавно виявленими даними, його тіло привезли до Києва й там поховали (вочевидь, в одному з київських монастирів).

Очевидець подій Ольбрахт Радзивілл описував, що коронні вояки, потрапивши у замок, зайшли до церкви, де застали відправу над Нечаєм: тіло лежало на килимі, біля нього — 4 попи і брат, яких зарубали. Анонімний щоденник стверджував, що козаки забрали тіло до замкової башти, поклали на оксамиті, запалили свічки; священика, який співав псалми, забрали і привели до М. Калиновського, потім «німці обложили вогнем і так його… спекли припоминаючи…, як то козаки знущалися над християнськими священиками».[3]

Пам'ять

На честь Данила Нечая названі вулиці у Вінниці, Дрогобичі, Тернополі, Дніпрі (Шевченківський район, житловий масив ім. Б. Кротова) та Львові (Залізничний район, житловий масив Левандівка), а також вулиця в Голосіївському районі Києва, що на сьогодні вже зникла. У Брацлаві, колишньому осередку полку котрим він керував, Нечаю встановлено погруддя.

14 жовтня 2020 року 40-му полку Національної гвардії України було присвоєно почесне найменування «імені полковника Данила Нечая»[4].

У літературі

Див. також

Примітки

  1. Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą… — S. 721.
  2. Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą… — S. 722.
  3. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IX-1. — С. 183.
  4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №435/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 15 жовтня 2020.

Джерела та література

Література

  • Коваленко Сергій. Нечай Данило // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — Київ: Стікс, 2007.
  • Липинський В. К. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького / Твори, т. 2. — Філадельфія, 1980.
  • Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь i Центральна Україна. — Київ 2008.
  • Українське козацтво. Мала енциклопедія. — Київ, 2006.
  • Микитин Теодор. Данило Нечай. Історична повість. Художник Л. Прийма. Львів, Каменяр, 1983 р.— 199 с., іл.
  • Островський Олелько. Данило Нечай (1651 р.) Історичне оповідання.
  • Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą (zm. 1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — t. XXІІ/4, zeszyt 95. — S. 721—723. (пол.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.