Шиподзьоб рудогузий

Шиподзьоб рудогузий[2] (Acanthiza uropygialis) — вид горобцеподібних птахів родини шиподзьобових (Acanthizidae). Ендемік Австралії.[3][4]

?
Шиподзьоб рудогузий

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Надродина: Meliphagoidea
Родина: Шиподзьобові (Acanthizidae)
Підродина: Шиподзьобні (Acanthizinae)
Рід: Шиподзьоб (Acanthiza)
Вид: Шиподзьоб рудогузий
Біноміальна назва
Acanthiza uropygialis
Gould, 1838

Ареал поширення виду
Посилання
Вікісховище: Acanthiza uropygialis
Віківиди: Acanthiza uropygialis
ITIS: 558384
МСОП: 22704650
NCBI: 117199

Таксономія

Рудогузий шиподзьоб був описаний в 1838 році англійським орнітологом Джоном Гульдом.[5] Деякі дослядники, зокрема Грегорі Метьюс пропонували виділити до дев'яти підвидів.[6][7] Пізніші дослідники виділяли два підвиди: A. u. uropygialis і A. u. augusta.[8][9] Однак генетичне дослідження не підтвердило існування підвидів. Сучасні дослідники вважають вид Acanthiza uropygialis монотиповим.[10][11][12]

Опис

Довжина птаха становить 9-11 см, розмах крил 15,5 см, вага 6 г. Верхня частина тіла світло-сіро-коричнева, гузка каштанова, хвіст здебільшого чорний зі світлим кінчиком. На бічних сторонах, на лобі та на тім'ї світлі плями. Нижня частина тіла рівномірно білувата. Виду не притаманний статевий диморфізм.

Рудогузі шипоздьоби внутрішніх районів Австралії мають світліше забарвлення. Гузка в них набагато світліша, а нижня сторона тіла біла.

Поширення і екологія

Рудогузий шиподзьоб є ендеміком Австралії. Мешкає на більшій частині континенту, крім північних регіонів. Живе в сухих лісових масивах і чагарниках, а також в піщаних дюнах, на кам'янистих схилах і осипах. Це осілий вид птахів на всьому ареалі.[13][14][15][16]

Раціон

Рудогузі шиподзьоби здебільшого комахоїдні, але можуть доповнювати раціон насінням. Дослідження вмісту шлунку вказують на вживання птахами павуків, комах, насіння, бруньок і пагонів.

Цей вид птахів шукає здобич серед листя і гілок чагарників і невеликих дерев. Часто рудогузі шиподзьоби харчуються в зграйках до 20 птахів. які складаються з птахів різних видів: бурих і жовтогузих шиподзьобів, бурих білолобиків, білочеревих кущовиків, рудогорлих пустковиків, сивоспинних окулярників.

В Південній Австралії в зимовий період рудогузі шиподзьоби були помічені в зграях зі 100 і білеше птахів. До цих зграй також долучалися малі, жовтогузі і золотомушкові шиподзьоби.

Розмноження

Сезон розмноження триває в червні-грудні. За сезон може вилупитися до трьох виводків пташенят. Гнізда маленькі, куполоподібні або яйцеподібні. Вони зазвичай облаштовуються в дуплах дерев або в пнях.[17][18] Пташенята залишаються в гнізді 18-20 днів. Були помічені випадки групового виховання (коли батьківській парі птахів допомагали інші птахи, зазвичай їх минулорічне потомство).

Рудогузі шиподзьоби є жертвою гніздового паразитизму з боку рудохвостих дідриків.

Примітки
  1. BirdLife International (2012). Acanthiza uropygialis. Процитовано 26 листопада 2013.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Pizzey, G., & Knight, F. (2012). The field guide to the birds of Australia (S. Pizzey Ed. 9 ed.). Sydney: Harper Collins.
  4. Higgins, P. J., & Peter, J. M. (Eds.). (2002). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds (Vol. 6, pp. 468-478). Melbourne: Oxford University Press.
  5. Gould, J. (1865). Handbook to the birds of Australia. London: Published by the author.
  6. Mathews, G. M. (1912). A List to the Birds of Australia. Novitates Zoologicae, 18, 171-455.
  7. Campbell, A. G., & Kilsyth, J. P. (1925). Thornbills of the Genus Geobasileus. Emu, 25(2), 57-68. doi:10.1071/MU925057
  8. Mack, G. (1936). A systematic revision of the Australian thornbills. Memoirs of Museum Victoria, 10, 86-118. retrieved 23 Oct 2013 from https://www.biodiversitylibrary.org/item/120023#page/90/mode/1up
  9. Mayr, E., & Serventy, D. L. (1938). A Review of the Genus Acanthiza Vigors and Horsfield. Emu, 38(3), 244-292. doi:10.1071/MU938245
  10. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Bristlebirds, pardalotes, Australasian warblers. World Bird List Version 9.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 21 січня 2019.
  11. Schodde, R., & Mason, I. J. (1999). The Directory of Australian Birds: Passerines. Melbourne: CSIRO Publishing.
  12. Christidis, L., & Boles, W. E. (2008). Systematics and taxonomy of Australian birds. Melbourne: CSIRO Publishing.
  13. Baldwin, M. (1975). Birds of Inverell District, NSW. Emu, 75(3), 113 - 120.
  14. McEvey, A. R., & Middleton, W. G. (1968). Birds and vegetation between Perth and Adelaide (Results of the Harold Hall Australian Expedition, No.12). Emu, 68(3), 161 - 212.
  15. Ford, J., & Sedgwick, E. H. (1967). Bird distribution in the Nullarbor Plain and Great Victoria Desert region, Western Australia. Emu, 67(2), 99 - 124. doi:10.1071/MU967099
  16. Gee, P., Gee, I., & Read, J. (1996). An annotated bird list from the Davenport Range, South Australia. South Australian Ornithology, 32(4/5), 76-81.
  17. White, H. L. (1915). Descriptions of nests and eggs new to science. Emu, 15(1), 35 - 36. doi:10.1071/MU915035
  18. J.N.McGilp. (1922). Birds of the Lake Frome District, South Australia. Part II. Emu, 22(4), 274 - 287. doi:10.1071/MU922274

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.