Ядерна зброя Ізраїлю

Ядерний дослідницький центр у Димоні, Негев, 1968

Ядерний дослідницький центр у Димоні, Негев, Жовтень 2010

Питаннями ядерної програми Ізраїлю займається створена в 1952 році Ізраїльська атомна енергетична комісія (ІАЕК).

З початку 1960-х років діють Ядерний дослідницький центр «Нахаль Сорек» та Ядерний дослідницький центр у Дімоні[3].

Згідно доповіді Служби зовнішньої розвідки РФ за 1993 рік, для напрацювання ядерних матеріалів збройової чистоти в Ізраїлі використовуються, у першу чергу, тяжководний реактор і установка для переробки опроміненого палива, що перебувають поза контролем МАГАТЕ. Їх потужності достатньо для виготовлення 5-10 ядерних боєзарядів у рік. Реактор потужністю 26 МВт було введено в дію у 1963 році з допомогою Франції і модернізовано в 1970-ті роки. Після збільшення його потужності до 75-150 МВт напрацювання плутонію могли зрости з 7-8 кг подільного плутонію на рік до 20-40 кг. Установка для переробки опроміненого палива була створена приблизно в 1960 році також за сприяння французької фірми. На ній можна отримувати від 15 до 40 кг подільного плутонію на рік[2].

Ізраїльські спецслужби звинувачують у таємних закупівлях та розкраданні ядерних матеріалів у інших країнах: США, Великій Британії, Франції, ФРН. Так, у 1986 році в США було виявлено зникнення понад 100 кг збагаченого урану на одному з заводів у штаті Пенсильванія, які, ймовірно, були переправлені до Ізраїлю. Ізраїль також визнав факт незаконного вивезення із США на початку 1980-х років крайтронів - важливого елемента в створенні сучасних видів ядерної зброї[2][4].

У 1986 році за розголошення відомостей про ізраїльську ядерну зброю було викрадено в Італії і потім засуджено до 18 років ув'язнення колишнього співробітника дослідницького центру в Дімоні Мордехай Вануну.

Так як наземна ядерна зброя Ізраїлю, після вдосконалення Іраном та іншими країнами регіону своєї ракетної зброї в 1990-х роках, стала вразливою для ворожої атаки, то стратегічною альтернативою стало використання підводних човнів із ядерною зброєю на борту. У середині 1990-х років Ізраїль замовив у Німеччині три Підводні човни типу «Дольфин», які були доставлені в Ізраїль у 1999 і 2000 роках. Про їх оснащення ракетами з ядерними боєголовками вперше стало відомо в червні 2002 року з книги, опублікованої видавництвом Carnegie Endowment.

У статті двох експертів у області поширення ядерної зброї (Hans M. Kristensen і Robert S. Norris), опублікованій у британському профільному виданні «Bulletin Of The Atomic Research» на початку вересня 2013 року, стверджується, що Ізраїль має у своєму розпорядженні близько 80 ядерних боєзарядів, маючи при цьому розщеплювальні матеріали, необхідні для виробництва від 115 до 190 боєголовок. Ці дані приблизно відповідають оцінками експертів РУМО США, які називали цифру 80 боєзарядів ще у 1999 році. На думку авторів статті, з 1967 по 2004 роки Ізраїль щорічно виробляв по 2-3 ядерних боєзаряди. До початку Війни Судного дня (1973) у розпорядженні Ізраїлю було 15 ядерних боєголовок, до часу вторгнення до Лівану (1982) - 35, до початку іракської війни - 56, до 2003 року - 78. У 2004 році виробництво ядерних боєзарядів було заморожено[6].

Як США, Росія і КНР - Ізраїль має на озброєнні засоби доставки ядерної зброї у трьох природних середовищах[7]. Згідно з деякими даними, Ізраїль потенційно міг провести в період 1970-1980-х років до 20 ядерних боєзарядів, а до 1993 року - від 100 до 200 боєзарядів[2]. За різними оцінками, в 2006 році в арсеналі Ізраїлю було близько 200 ядерних зарядів. Так, на думку колишнього президента США Джиммі Картера, висловлену в травні 2008 року, їх кількість становить «150 або більше»[8]. Ядерними боєголовками, як передбачається, оснащені ізраїльські ракети «Єрихон». На думку Федерації американських учених (FAS), на озброєнні ЦАХАЛ є близько 60 ракет з моноблочним ядерним зарядом[9]. Для доставки ядерних бомб і ракет із ядерними боєголовками можуть також бути використані літаки F-15 і F-16.

Основним засобом доставки наземного базування, можливо, є 16 ракет «Єрихон-3». Як повідомляє ізраїльська преса, розробку цієї моделі було завершено в 2005 році. «Єрихон-3» є розвитком ракети "Єрихон-2"[10].

Дві ескадрильї - 18 винищувачів-бомбардувальників F-15I Ra'am (Грім) - модифікація F-15E Strike Eagle ВПС Ізраїлю з двома крилатими ракетами Gabriel можуть представляти собою повітряний компонент ізраїльської ядерної тріади.

Винищувач-бомбардувальник F-15I ВПС Ізраїлю

На думку експертів, дизель-електричні підводні човни типу «Дольфин», що стоять на озброєнні ВМС Ізраїлю, можуть нести крилаті ракети, оснащені ядерними боєголовками. Три таких субмарини були передані Німеччиною ізраїльським ВМС у 1998-1999 роках і пізніше оснащені спеціальними контейнерами для запуску крилатих ракет, а в грудні 2004 року ВМС Ізраїлю уклали контракт про купівлю ще двох таких же підводних човнів. Зазначені ракети, за однією інформацією, є модернізованим варіантом американської крилатої ракети «Гарпун», а з іншого - представляють власну ізраїльську розробку[12].

• Ядерна зброя
• Мордехай Вануну
• Ядерний вибух
• Інцидент Вела

• Дуглас Франц. Ядерний потенціал Ізраїлю викликає розбіжності
• М. Штейнберг. ТАЄМНИЦІ ІЗРАЇЛЬСЬКОЇ БОМБИ
• М. Штейнберг. «Хто є хто в ядерному клубі XXI століття». // «Вечірній Нью-Йорк», 4 - 10 вересня 2009 року.
• В. Берг. Ймовірність ядерного оснащення ізраїльського підводного човна «Дельфін»
• ізраїльських ядерних сил, 2002 NRDC ядерний Notebook // Bulletin of the Atomic scientists 2002 Vol. 58, № 5, стор 73-75; DOI: 10.2968/058005020
• Ядерна програма Ізраїлю (ua). NEWSru.com. 12 грудня 2006. Архів оригіналу за 17 червня 2012. Процитовано 14 травня 2019.
• Полювання за ізраїльським ураном