Яровий Юрій Євгенович

Народився 11 квітня 1932 року в родині залізничника на станції Лазо, приналежної до Далекосхідної залізниці. Мав молодшого брата Олега 1936 року народження. 1930-ті роки сім'я Юрія провела в казахстанському місті Актюбінську. Ще навчаючись у старших класах школи, Юрій Кособрюхов закінчив вечірнє відділення курсів молодших геологів і під час літніх канікул підробляв колектором Мугоджарської геологічної експедиції золотодобування[1]. У 1949—1956 роках навчався на енергомашинобудівному факультеті в Ленінградському політехнічному інституті імені М. І. Калініна. По закінченні інституту отримав фах інженера-механіка за спеціальністю «Двигуни внутрішнього згоряння». 1955 року одружився зі студенткою Московського авіаційного інституту Зоєю Олексієвною Яровою і змінив своє прізвище на жінчине.

По завершенні навчання працював на заводах Свердловська. Потім зайнявся громадською роботою, ставши секретарем заводського комітету ВЛКСМ. З цієї посади він перейшов у журналістику, якій присвятив решту свого життя. На журналістському шляху Юрій Яровий поміняв декілька посад: спочатку працював завідувачем відділу газети «На смену!», згодом — відповідальним секретарем газети «Молодёжь Алтая», спеціальним кореспондентом Свердловського комітету по телебаченню і радіомовленню, завідувачем відділу журналу «Уральский следопыт»[1]. 1959 року вступив до лав Комуністичної партії. В цьому ж році Юрій Яровий взяв участь в пошуково-рятувальній операції в Свердловській області, метою якої був розшук туристичної групи Дятлова. До команди рятувальників Ярового включили не тільки як журналіста, який мав вести репортаж з місця подій, але й тому, що він захоплювався спортивним туризмом, мав досвід гірських і водних походів горами Алтаю та Уралу. Негативний результат операції (вся група Дятлова загинула, а йому довелося виступити в ролі понятого[2]) своєрідним чином вплинув на життя Юрія Ярового. За мотивами уральської трагедії він написав роман, який став дуже популярним. Після цього успіху Яровий занурився у письменницьку діяльність. Він став членом Спілки письменників СРСР, а з 1979 року обіймав посаду голови правління її Свердловського обласного відділення.

Юрій Яровий був різнобічно обдарованою людиною. Крім любові до журналістики, літератури, природи і мандрів, він зберіг гостру цікавість до техніки і наукових новинок, хоча і не працював за обраним фахом. Різноманітні досягнення радянських вчених стали улюбленою темою його репортажів. У зрілому віці цей інтерес переріс у захоплення науковою фантастикою і суміжними темами, такими як біоенергетика, парапсихологія. Ще однією давньою пристрастю Юрія була геологія. З молодих років він полюбляв працювати з виробним камінням у майстерні свого друга, каменеріза Віктора Саргіна. Там Юрій Яровий власноруч різав і шлифував каміння, виділяв яшму тощо. Сучасники відзначали його надзвичайну працьовитість. Нерідко Юрій Євгенович приходив до редакції журналу «Уральский следопыт» з перев'язаною рукою, оскільки після цілонічного друкування на машинці в нього набрякали пальці. Часто він не розлучався з рукописом навіть у численних поїздках країною[2].

7 серпня 1980 року Юрій Яровий разом із другою дружиною Світланою Леонідівною Яровою, викладачем кафедри журналістики Уральського університету, та сином Микитою потрапили в автомобільну катастрофу в Дагестані. В цій аварії Микита отримав важку черепно-мозкову травму, а Юрій і Світлана загинули на місці. Їх поховали на кладовищі дагестанської станції Кочубей. На могилі подружжя друзі сім'ї встановили пам'ятник, який виготовили і привезли з Уралу. В машині Ярових знайшли рукопис, який соратники Юрія — С. Мешавкін та Л. Румянцев — доопрацювали і видали вже після смерті автора[2].

Юрій Яровий був письменником широко тематичного діапазону, який відбивав його особисту різнобічність. Свою першу художню повість «Униз по Волзі-річці» він написав в 1959 році й опублікував в газеті «На смену!», в якій тоді працював. У 1966 році вийшов окремою книгою його роман «Найвищої категорії складності»[1]. Цей твір журналіст написав за мотивами трагічної загибелі тургрупи Дятлова, яка збурила громадськість і тривалий час привертала увагу різноманітних дослідників та конспірологів. Отже, роман став черговою спробою пояснити причини масової загибелі людей за нез'ясованих обставин. В ньому письменник вивів загибель своїх героїв-туристів через природну стихію і при цьому вигадав щасливий кінець — керівник невдалої експедиції все ж таки врятувався. Чи то оптимістичний перебіг подій, чи то вдале «тлумачення» їх причини, яке збігалося з офіційною лінією державного керівництва, зробили роман «Найвищої категорії складності» популярним. Цей успіх спонукав Юрія Ярового заглибитися в літературну діяльність. 1970 року вийшло друге видання роману в місті Перм.

1974 року письменник видає «Репортаж з УНЦ», в цьому оповіданні йому вдалося яскраво висвітлити досягнення уральських науковців в різних галузях науки. Ще одним дослідженням історії промисловості стала книга «Тагильский метал» (1979) про історію металургійного виробництва на Уралі від давнини до середини XX століття[2].

Іншою вдалою письменницькою спробою виявився детективно-пригодницький жанр. Хоча Юрій Яровий власне детективистом не був, однак його гостросюжетна повість «Особливий випадок» при аварійну ситуацію на борту літака і героїчну спробу екіпажу врятувати пасажирів витримала декілька перевидань. Спочатку її надрукували в журналі «Уральский следопыт», потім у збірці «Тропы Уральського следопыта», а згодом в популярному на той час альманасі «Подвиг». Сумарний наклад цього твору (650 тисяч)[2] був дуже значним навіть за мірками Радянського Союзу, де книги видавали масово. Темі судового розслідування присвячена і його книга «Без гніву і пристрасті» (1978), в якій письменник передбачив появу кооперативів і приватного підприємництва, не зважаючи на те, що вона була написана у період застою і жорсткого контролю адміністративної системи[2].

1973 року побачила світ книга «Запах снігу», в якій письменник розповів про пошуки вчених, які досліджують вплив на людину магнітного поля. Цей твір ознаменував перехід у його творчості від реалізму до наукової фантастики[2]. У 1978 році в щорічнику «Фантастика» надрукували оповідання «Кришталевий дім» — це був перший фантастичний твір Юрія Ярового в класичному розумінні цього слова[1]. Якось працюючи над науковим нарисом для журналу «Уральский следопыт», Юрій Яровий дізнався про розробку красноярських вчених — «штучну планету», що являла собою замкнену самовідновлювальну біосистему. Цей винахід надихнув письменника на написання «Четвертого виміру» — фантастичного твору, в якому він описав голографію, біоенергетику і, навіть, парапсихологію. Разом із повістю «Зелена кров» «Четвертий вимір» склав популярну збірку «Пристрастю твоєю», яка побачила світ вже після смерті автора у 1982 році. Ще одним посмертним виданням стала книга-альбом «Кольорові очі землі» про уральські самоцвіти[2].

Загалом тільки художній доробок письменника налічує кількадесят оповідань, повістей, романів і документальних нарисів. З його науково-популярних і пригодницьких художніх творів найбільш відомі «Без гніву і пристрасті», «Варькина яма», «Вертольотчики», «Дім на Собачих Ребрах», «Дорожня пригода», «Найвищої категорії складності», «Меж крутих бережків», «Оленячий камінь», «Особливий випадок», «Серце Панкратова». Серед творів науково-фантастичного жанру найбільш популярні «Запах снігу», «Кришталевий дім», «Зелена кров», «Подарувати вам місто?», «Пристрастю твоєю». Два оповідання Юрія Ярового — оповідання «Катаракта» і «Кришталевий дім» — ще за його життя переклали українською мовою[3][4].

У 1986 році за повістю «Особливий випадок» на Одеській кіностудії був написаний сценарій і знятий фільм «Розмах крил». Також Юрій Яровий разом зі Станіславом Мешавкіним і Віталієм Бугровим був одним із натхненників Всеросійського фестивалю фантастики «Аеліта», зокрема, приз цієї літературної премії виконаний саме за ескізом Ярового[2].

1986 — гостросюжетний художній фільм «Розмах крил»[5].

• Т. Свиридов Обсуждается проза молодого писателя // Литературная Россия, 1980, 11 января — С. 15.(рос.);
• С. Мешавкин Об авторе // Подвиг. Т. 3. — М., 1980 — С. 314—319.(рос.);
• Слово прощания // Литературная Россия, 1980, 15 августа — С. 19.(рос.);
• С. Мешавкин Разведка боем: Заметки о творчестве Ю. Ярового // Урал, 1981, № 8 — С. 165—170.(рос.);
• С. Мешавкин Спираль творчества // Ю. Яровой. Страстью твоей. — Свердловск, 1982 — С. 282—287.(рос.);
• Г. Ларионов Дорогой сильных // Уральский рабочий, 1967, 26 декабря.(рос.);
• Б. Дижур Об Ю. Яровом // Вечерний Свердловск, 1973, 11 сентября.(рос.);
• М. Могендович [Об Ю. Яровом] // Звезда (Пермь), 1973, 29 июня.(рос.);
• И. Соловьева Деловые люди науки // Литературное обозрение, 1974, № 10 — с.12-15.(рос.);
• С. Карпачев, А. Мокроносов, А. Герасимов Что за «сенсацией»? // Уральский рабочий, 1975, 19 апреля.(рос.);
• А. Малахов О чем спор? // Вечерний Свердловск, 1975, 3 марта.(рос.);
• М. Антонов Сближение с жизнью // Вечерний Свердловск, 1979, 2 марта.(рос.);
• Л. Быков Детектив — возможности и заботы // Урал, 1979, № 4 — С. 150—158.(рос.);
• Г. Бабайлов Судьба тагильского металла // Уральский рабочий, 1980, 22 мая.(рос.);
• Н. Мезенин Без всякого сомнения? // На смену!, 1980, 5 февраля.(рос.);
• Яровой Юрий Евгеньевич // Писатели Среднего Урала. — Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1986 — С. 332—336.(рос.);
• Яровой Юрий Евгеньевич // А. А. Шмаков, Т. А. Шмакова. Урал литературный: Краткий биобиблиографический словарь. — Челябинск: Южно-Уральское книжное издательство, 1988 — С. 317.(рос.).