66-та гвардійська механізована дивізія (Україна)

Дивізія сформована в липні 1941 року як 293-тя стрілецька дивізія (I формування)[1]. Воювала у складі військ Південно-Західного, Воронезького, Степового і 2-го Українського фронтів. З листопада 1942 року брала участь у Сталінградській битві. У жовтні 1942 року була включена в склад 66-ї (з квітня 1943 року 5-та гвардійська) армії і в її складі брала участь в битві на Курській дузі, звільненні Лівобережної України.

21 січня 1943 року за участь в Сталінградській битві 293-тя дивізія була перейменована у 66-ту гвардійську стрілецьку дивізію. В наказі ВГК № 34 від 21.01.1943 року значилося:

«...В боях за нашу Радянську Батьківщину проти німецьких загарбників 293-тя стрілецька дивізія показала зразки мужності, відваги, дисципліни та організованості. Ведучи безперервні бої … дивізія завдала величезних втрат фашистським військам і своїми нищівними ударами знищувала живу силу і техніку противника, нещадно громила німецьких загарбників… За проявлену відвагу в боях за Вітчизну, за стійкість … за героїзм особового складу перетворити 293-ю стрілецьку дивізію в 66-ту гвардійську стрілецьку … Перетвореній дивізії вручити гвардійське прапор…» Оригінальний текст (рос.) «…В боях за нашу Советскую Родину против немецких захватчиков 293-тя стрелковая дивизия показала образцы мужества, отваги, дисциплины и организованности. Ведя непрерывные бои… дивизия нанесла огромные потери фашистским войскам и своими сокрушительными ударами уничтожала живую силу и технику противника, беспощадно громила немецких захватчиков… За проявленную отвагу в боях за Отечество, за стойкость… за героизм личного состава преобразовать 293-ю стрелковую дивизию в 66-ю гвардейскую стрелковую… Преобразованной дивизии вручить гвардейское знамя…»

Після боїв під Сталінградом, у складі 32-го гвардійського стрілецького корпусу 66-та гвардійська стрілецька дивізія була перекинута під Старий Оскол.

Перед початком Курської битви 66-та гвардійська стрілецька дивізія 32-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї гвардійської армії знаходилася у другому ешелоні бойового порядку військ, тобто на сімдесят кілометрів північніше Прохоровки. Після запеклих боїв частини дивізії 12 липня 1943 року перейшли в контрнаступ під Прохорівкою спільно з частинами 5-ї гвардійської танкової армії.

В ході наступу на території Лівобережної України частини дивізії брали участь у визволенні Полтави, Кременчука, з ходу форсували Дніпро і захопили плацдарм на його правому березі.

З'єднання відзначилося в боях за визволення Полтави. 32-й гвардійський стрілецький корпус отримав бойовий наказ форсувати річку Ворсклу і вийти до Полтави з заходу. 66-та гвардійська дивізія першою переправилася на правий берег річки і сміливо діяла в авангарді військ. В ознаменування звільнення Полтави наказом Верховного головнокомандувача від 23 вересня 1943 року № 22 66-та гвардійська стрілецька дивізія удостоєна почесного найменування «Полтавська»[2].

У Кременчуці, куди дивізія увірвалася 29 вересня її частинами був звільнили табір військовополоненних, в якому було закатовано кілька тисяч бранців. 5 жовтня 1943-го вночі в районі села Власівка, трохи вище Кременчука, 66-та гвардійська дивізія у складі 32-го гвардійського стрілецького корпусу почала переправу з висадкою на острові Піщаному, який був прозваний «острів смерті». Після тривалих боїв на «острові смерті», приблизно 20 жовтня дивізія легко переправилася через Дніпро по понтонному мосту в районі сіл Куцеволівки і Деріївки на правий берег, де вже був створений гігантський плацдарм для розвитку наступальних боїв за Правобережну Україну.

Брала участь у Східно-Карпатській 1944 і Західно-Карпатській, Моравсько-Остравській операціях 1945.

5 квітня 1945 року за звільнення Будапешта дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора, а 145-му гвардійському стрілецькому полку зі складу дивізії було присвоєно почесне найменування «Будапештський» (нині 300-й окремий гвардійський механізований Будапештський полк)[1].

66-та гвардійська Полтавська Червонопрапорна стрілецька дивізія завершила бойовий шлях Великої Вітчизняної війни з'єднанням 18-ї армії 4-го Українського фронту, маючи своїми полками 145-й, 193-й, 195-й гвардійські стрілецькі, 135-й гвардійський артилерійський полки. За роки війни дивізія відзначена 13-ма подяками Верховного Головнокомандувача[1].

По завершенні німецько-радянської війни з'єднання залишалося стрілецькою дивізією Прикарпатського військового округу. Підрозділі цієї дивізії брали участь у прідушенні революції 1956 року в Угорщині (128-й гвардійській танково-самохідній полк, який розміщувався в місті Сторожинець). А у 1968 році інший підрозділ дивізії, дислокований у Садгорі, придушував революцію в Чехословаччіні[1].

У 1957 році дивізія була переформована у мотострілецьку, а в 1960-ті—1980-ті роки стала навчальної мотострілецької дивізії ПрикВО. Станом на 1991 рік колишня 66-та гвардійська мотострілецька Полтавська Червонопрапорна дивізія — 110-й гвардійський окружний навчальний центр[3].

У січні 1992 року гарнізон склав присягу на вірність народу України. З формуванням Західного оперативного командування Сухопутних військ Збройних Сил України навчальний центр був переформований у 66-ту гвардійську механізовану Полтавсько-Буковинську ордена Червоного Прапора дивізію. Але в ході подальшого реформування і скорочення Збройних Сил України дивізія була переформована у 22-гу окрему механізовану бригаду без збереженням раніше присвоєних почесних найменувань і державних нагород, а потім скорочена.[4][5]

Правонаступником дивізії був 300-й окремий гвардійський механізований Будапештський полк.

293-тя стрілецька дивізія

• полковник Лагутін Павло Пилипович (10.07.1941, з 27.12.1941 генерал-майор).

66-та гвардійська стрілецька дивізія

• генерал-майор Якшин Аким Васильович (21.01.1943 — 28.10.1943),
• генерал-майор Фролов Сергей Фролович (29.10.1943 — 09.05.1945).

• Абдулин М. Г. 160 страниц из солдатского дневника. — М. : Молодая гвардия, 1985. — 160 с. (рос.)
• Чуйков В. И. Сражение века. — М. : Советская Россия, 1975. — 317 с. (рос.)
• Жадов А. С. Четыре года войны. — М. : Воениздат, 1978. — 334 с. (рос.)