J & G Thomson

• 1845 рік - Фірма з інженерних робіт була заснована Джеймсом і Джорджом Томсонами за адресою вулиця Фіністин (англ. Finnieston) в Глазго.[1]
• 1847 рік - Заснован їх ливарний завод в Андерстон (англ. Anderston), Глазго. Двигун та котельні займали площу 2½ акрів; дизайн багато в чому скопіювали зі старих робочих підприємств Роберта Нейпіа (англ. Robert Napier) – Вулкан (англ. Vulcan) і Лансфілд (англ. Lancefield) ливарні заводи; підйом і обробка частин машин була виконана майже повністю ручною працею; перевезення машин спиралися на великі бригади чоловіків і хлопчиків.[1]

Перша машина для пароплава була зроблена на ливарному заводі Клайдбанку - це був один шпиль з двигуном 50 HP для «West Highland trade», що належав до «G. and J. Burns».[1]

У 1840-х Густав Крістіан Швабе став молодшим партнером в судноплавній компанії «John Bibby & Sons», яка базувалася в Ліверпулі.[2] У той же час Швабе зустрівся з Едвардом Харланд, тоді Харланд був учнем в "Robert Stephenson and Company" в Ньюкасл-апон-Тайн.[3]

• 1851 рік -
  • Брати Томпсони відкрили, після їх ливарного виробництва в Глазго, верф в Кесник (англ. Cessnock) під назвою «J. and G. Thomson». Стара за будівлею верф в Гоуван (англ. Govan) займала площу близько 3 гектарів. Обидві будівлі (верф та ливарне виробництво) зайняли близько 1500, коли повністю вступили в лад. Цього року «J. and G. Thomson» найняла 200 чоловік.[1] Густав Крістіан Швабе домовився, щоб морські інженери «J. & G. Thomson», які будували кораблі для «John Bibby & Sons», найняли Харланда.[4]
  • Гвинтовий пароплав Tiber побудувала в 1851 році компанія «J. Reid & Co. Ltd.». Ось що писав про цей пароплав Едвард Джеймс Харланд: "... пароплав для «Bibby and Co» на Клайді, суднобудівник пан Джон Рід (англ. John Read), а двигуни від «J. and G. Thomson», в той час я був з ними (з Томсонами). Пароплав розглядався на предмет екстремальної довжини, яка була 235 футів, в пропорції до ширини, яка була 29 футів. Серйозні побоювання, чи зможе судно встояти в бурхливому морі, були викинуті. Думали, що кораблі в таких пропорціях можуть згинатися і навіть небезпечні. Проте, на мій погляд здавалося, що пароплав мав великий успіх. З цього часу я почав думати і працював над перевагами і недоліками такого судна, розглядаючи це з точок зору судновласника і будівельника. Результат мав перевагу на користь власника судна, і це спричинило труднощі в будівництві відносно суднобудівельника. Однак ці труднощі, я думав, можуть бути легко подолані."[5]
  • Першим судном, яке почали будувати на верфі в Гоуван, був Mountaineer для «West Highland trade», що належала «David Hutcheson and Co.»[1] На верфі будували одразу кілька суден.[5]
• 1852 рік - В травні спустили на воду перший пароплав Jackal.[1]
• 1852-1853 роки -
  • Деякі джерела вказують, що Mountaineer був збудований в 1853 році,[5] але це може бути завдяки подовженню судна чи рік вступу судна в дію.
  • Побудовано три пасажирських пароплава для «John Bibby & Sons». «J. & G. Thomson» швидко завоювала репутацію з створенню престижних пасажирських суден. Надалі побудовано близько сорока пасажирських пароплавів, головним чином для Атлантичного поштового зв'язку для «Cunard» і «G. and J. Burns».[1]
• У ті часи конкуренція щодо швидкості пароплавів збудованих в Клайді була дуже напруженою. Головне місце серед конкурентів займав Девід Хатчінсон, який, хоча і був в захваті від побудованого Томпсонами в 1853 році пароплава Mountaineer, не вагався в рішенні подовжити його в сторону носа, щоб зробити ніс більш гострим для забезпечення панування пароплава в швидкості під час подальшого сезону. Результати були задовільними.[5]
• У 1853 році Едвард Джеймс Харланд повернувся в Ньюкасл, де влаштувався на роботу на верф біля річки Тайн.[2] Надалі Едвард Джеймс Харланд працював ще на одної верфі в Белфасті, у 1856 році заснував свою верф «E. J. Harland & Co. Ltd.» і цей бізнес потім розподілив з племінником Швабе і компанія змінила назву на «Harland & Wolff». До цієї нової суднобудівної компанії перейшов від «J. & G. Thomson Ltd.» клієнт «John Bibby & Sons», - більше «J. & G. Thomson Ltd.» не будувала судна для «John Bibby & Sons».
• У 1854 році на верфі вперше збудували пароплав для «British & North American Royal Mail Steam Packet Company» (з 7 серпня 1878 року «Cunard») - гвинтовий пароплав Jura, який також був подовжений.[5]
• Завдяки задоволеним результатам в подовженні пароплава Mountaineer пароплави росли і росли, доки вони не перетворилися в знамениті Іона і Cambria, які збудували пізніше для «David Hutcheson and Co.» на верфі «J. and G. Thomson».[5]
• 1862 рік - Бразилія. Бурхливий для Бразилії 1862 рік пройшов серед безлічі перипетій. Різні міністерства кілька разів скидалися майже негайно після сформування. Цим міністерствам доводилося розплутувати наслідки зіткнення з Англією, які мали місце в червні попереднього року.[6]
• 1863 рік - «Galbraith & others» з Лондону замовили це судно в «J. & G. Thomson» від імені флоту Конфедератівних штатів. Це торгове судно спустили на воду 29 листопада 1863.[7] Спір з урядом над якістю збірки Pampero призвів до конфіскації судна в грудні 1863.[1][7] Pampero - це південно-американське (бразильське чи уругвайське чи парагвайське) слово, яке означає пампаси. Можливо, що побудований пароплав могли віддати чи продати одній з країн конфлікту навколо Уругвая чи Парагвая. Отже, конфіскацію судна Pampero треба розглядати і з цього боку.

Колісний пароплав компанії Iona, збудований в 1864 році.

• 1863 рік - Джеймс Томсон пішов у відставку; Джордж Томсон взяв на себе бізнес.[8]
• 1864 рік - Побудували колісний пароплав Rio de la Platte, номер 75 за верф'ю, для Річної Інспекції Уругваю.[7]
• 1865 рік - Бразилія. Стан справ був надзвичайно заплутаним. Казна була близька до дефіциту. Були витрачені значні суми на армію, - спочатку на увазі побоювань, породжених зіткненням з Великою Британією, а потім внаслідок чвар з Монтевідео і Парагваєм. Непорозуміння між Бразилією і Англією отримало мирне вирішення. Укладення Договору про Потрійний союз між Бразилією, Урагваєм і Аргентиною 8 травня 1865 року об'єднало ці три країни проти Парагвая і було зустрінуте загальною радістю.[6] У цьому році з верфі «J. & G. Thomson» зійшли на воду 5 суден загальним тоннажем 8790 тонн.[9]
• 1865 рік - І все ж Британський Уряд продав Pampero у 1865 році Військово-морському флоту Чилі. А в 1866 році Чилі перепродала судно Військово-морському флоту Іспанії.
• 1866 рік - 28 червня помер Джордж Томсон (1815-1866) Есквайр, інженер і суднобудівник.[1][8] Бізнес продовжили його два сини.[8]
• 1867 рік - Бразилія. Річка Амозонка була відкрита для всесвітньої торгівлі. Вільний пропуск торгових кораблів всіх національностей в бразильські води великої річки мав величезний вплив на розвиток цивілізації в цих ще пустельних країнах.[6]
• 1870 рік - 14 березня помер Джеймс Томсон (1803-1870).[1][10]
• 1872 рік - Понад 120 суден було створено між 1852 і 1872 роками на верфі «Clyde Bank», що належала «J. and G. Thomson».[11]

Пасажирський пароплав Bothnia був побудований для «Cunard Line» в 1874 році.

• 1872 рік - В 1872 році згідно примусового замовлення «J. and G. Thomson» були змушені продати верфі «Clyde Bank» у Bankton тресту «Clyde Navigation Trust» за 90000 £, в результаті «J. and G. Thomson» переїхали в нову верф далі вниз за течією в Західний Данбартоншир і взяв з собою назву для нової верфі «Clyde Bank» і ефективно заснувавши місто Клайдбанк. Ця верф компанії «J. and G. Thomson» бідя Клайдбанку в 1899 році стала верф'ю компанії «John Brown & Company».[12]
• 1880 рік - Верф почала перехід від чавуна до сталі для будівництва пароплавів, прибережних пасажирських суден і колісних пароплавів для шотландських і бразильських компаній.[1]
• 1881 рік – Рік пішов на роботи з двигунів. Найнято 3500 робітників.[1]
• 1884 рік - На верфі було побудовано судно America (оснащене як бриг з двома димовими трубами), - це один з багатьох рекордних кораблів, які виграли Блакитну Стрічку Атлантики протягом декількох місяців. Взагалі з верфі вийшло декілька інших суден, які також захопили Блакитну Стрічку.[1]
• 1889 рік - Не бажаючи використовувати французьку верф після катастрофи побудованого на ній бронепалубного крейсера Імператорського флоту Японії Unebi, Імператорський флот Японії розмістив замовлення в «J. and G. Thomson» в Глазго на будівництво нового крейсеру Chiyoda.[13] Крейсер Chiyoda був замовлений як заміна нещасливого японського крейсера Unebi, і був проплачений завдяки грошовій страховці, яку отримали від французького уряду після зникнення без сліду корабля Unebi в Південно-Китайському морі, на шляху до Японії.[14]
• 1888 рік - Компанія була експонентом (пред'явником) на виставці в Глазго.
• 1889 рік - 15 серпня 1889 року на воду спустили і 7 грудня здали для Red Star Line пасажирський пароплав Friesland. Friesland був визнаний одним з найбезпечніших судів свого часу в зв'язку з тим, що мав подвійне дно і водонепроникні перегородки, за кількістю рятувальних шлюпок і за той факт, що міг прийняти баласт до 1000 тонн води.[15]

• 1890 рік - Компанія взяла обмежений статус[1] і стала зватися «J. & G. Thomson Ltd.», - схоже, що це відбулося завдяки випадку з японським крейсером Unebi і в зв'язку з будуванням броньованого крейсера Chiyoda
• 1890 рік - 3 червня спустили на воду броньований крейсер Chiyoda за японським замовленням, який хоча і вважався бронепалубним, але по суті був броненосним, так як окрім 25-35-мм броньової палуби він ніс 92-мм пояс з хромової стали, поставлений прямо на зовнішню обшивку, який закривав більше половини довжини його корпуса.[16]
• 1890 рік - Пре-дедноутний лінкор HMS Ramillies замовили відповідно до Програми згідно Закону Військово-Морської Оборони 1889 року. Побудували, в тому числі і двигуні, на верфі «J. & G. Thomson Ltd.» і спустили на воду 1 березня 1892 року за ціною трохи більше 900 000 £. Корабель будували на стапелі з мілководним наклоном так, що він ковзав до води вниз 86 хвилин за допомогою колод для штовхання і буксирів, які тягнули судно до води, але часами так повільно, що рух не відчувався людським оком. Тому велика кількість присутніх для спостереження спуску корабля людей пішло до того, як корабель був у воді.[17]
• 1891 рік - Будівництво броньованого крейсера Chiyoda контролювали Араї Юкан (англ. Arai Yukan) і Іджуін Гороо (англ. Ijuin Gorō). 1 січня 1891 року будівнийцтво крейсеру було закінчено і Chiyoda благополучно прибув в Йокосука 5 вересня 1892 року.[13]
• 1891 рік - Щорічний бенкет відбувся в Bath Hotel, Глазго, з президентствующим Джеймсом Р. Томсоном, який посилається на зміни в компанії протягом останніх 25 років.[1]
• 1897 рік - Спад замовлень призвів до того, що сім'я Томпсонів продає верф консорціуму, який перейменовує верф на «Clydebank Engineering and Shipbuilding Co.». Під цім новим ім'ям була побудована ще дюжина кораблів.[1]
• 1899 рік - Верф перейшла до «John Brown and Company, Ltd.», яка була виробником сталі в Шеффілді. Це зміцнило репутацію верфі яка здатна для побудови броньованих пластин. Ціна була 933925 £ (англійські фунти).[18]