Legionella pneumophila

Legionella pneumophila грам-негативна рухома паличкоподібна бактерія роду Legionella, основний збудник легіонельозу (або «хвороби легіонерів»), що отримала свою назву внаслідок спалаху захворювання в 1976 році серед відвідувачів конвенції Американського легіону, що проводилася у Філадельфії. Збудник віднесений до II групи патогенності.

?
Legionella pneumophila

Legionella pneumophila, ТЕМ
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії (Bacteria)
Тип: Протеобактерії (Proteobacteria)
Клас: Гамма-протеобактерії Proteobacteria)
Ряд: Legionellales
Родина: Legionellaceae
Рід: Legionella
Вид: Legionella pneumophila
Legionella pneumophila
Brenner et al. 1979
Посилання
Вікісховище: Legionella pneumophila
ITIS: 962877
NCBI: 446

Біологічні властивості

Морфологія

Legionella pneumophila — рухомі (мають один джгутик) прямі або злегка викривлені паличкоподібні бактерії розміром 3 х 0,5-0,7 мікрон. Грам-негативні, спор і капсул не утворюють. На препаратах розташовуються поодиноко або у невеликих скупченнях.

Культуральні властивості

Колонії L. pneumophila на BCYE-α агарі, відмічені стрілками

Ця бактерія аеробна, зазвичай її вирощують на курячих ембріонах, культурах клітин людини[1] і збагачених селективних поживних середовищах (казеїново-вугільний агар КВА, казєїново-дріжджовий агар, агар BCYE-α). Необхідними для росту компонентами є цистеїн і залізо. Не росте на простих поживних середовищах. Оптимальна температура для росту — 35-37 °C, на селективних поживних середовищах розвивається поволі. Колонії округлі, опуклі з легкою опалесценцією. Утворює β-лактамазу, каталазу, зумовлює гідроліз гіппурата.

Екологія

Legionella pneumophila всередині найпростіших Tetrahymena pyriformis

L. pneumophila мешкає в теплих прісних водоймищах та є факультативним внутріклітинним паразитом деяких найпростіших[2][3]. У інфузорій роду Tetrahymena при захопленні клітин L. pneumophila не відбувається перетравлення цих клітин, живі L. pneumophila виділяються у навколишнє середовище у вигляді пакетів[4]. У клітинах найпростішого Hartmanella vermiformes лізосома з клітинами L. pneumophila оточується шорстким ендоплазматичним ретикулюмом[5]. При розмноженні поза межами клітини хазяїна, важливу роль в житті L. pneumophila має як планктонна стадія, так і формування біоплівок[6][7]. Бактерія пристосувалася існувати в штучних системах водопостачання, в особливості тих, що підігріваються[8][9], наприклад в системах кондиціонування повітря. L. pneumophila виживає в подібних біотопах багато в чому завдяки здібності до утворення біоплівок[10], а також здатності виживати після термообробки і споживати залишки інших мікроорганізмів, убитих нагріванням[11]. Бактерія також є факультативним внутріклітинним паразитом людини, спричинює легіонельоз.

Геном

Геном L. pneumophila представлений кільцевою дволанцюжковою молекулою ДНК. Відомо принаймні три штами з істотними відмінностями в геномі: у L. pneumophila штаму Paris геном складається з 3635495 пар основ і містить 3224 гени[12], у L. pneumophila штаму Lens геном довжиною 3405519 пар основ і містить 3004 генів,[13], а у штаму Philadelphia 1 геном довжиною 3397754 пар основ і містить загалом 2942 генів. Таким чином, геном L. pneumophila відносно пластичний, що може змінювати можливості цього організму до внутріклітинного паразитичного існування[14].

Патогенність

Клітини L. pneumophila розмножуються в культурі фібробластів легені людини

L. pneumophila патогенна для людини, у багатьох випадках при зараженні вона спричинює легіонельоз сапронозну бактеріальну інфекцію людини. Механізм передачи — повітряний. Джерела зараження, як при усіх сапронозах, немає. Потрапляння збудника йде з абіотичних (неживих) об'єктів — побутових водонагрівальні прилади, систем кондиціонування повітря, тоді як заражена людина не є контагіозною[15][16]. L. pneumophila розмножується всередині макрофагів, уникаючи лізису фагоцитів[17]. Також ця бактерія інгібує супероксиддісмутази моноцитів[18], фаголізосоми людини, наповнені L. pneumophila, зливаються з шЕР[19], крім того, зменшується антиген-презентуюча активність заражених клітин[20]. Крім того, L. pneumophila індукує апоптоз і активацію каспаз[21], та індукує синтез інтерлейкіну-8 епітеліоцитами легенів людини[22]. Фактором патогенності також є здібність до синтезу цитотоксичних глюкозилтрансфераз Lgt[23]. До легіонельозу схильні особи із зниженим імунітетом, є спостереження про зв'язок схильності до легіонельозу із зниженою функцією активації комплемента[24].

Див. також

Посилання

  1. http://www.pubmedcentral.nih.gov/articlerender.fcgi?tool=pmcentrez&artid=2292252
  2. http://aem.asm.org/cgi/content/full/64/9/3127
  3. http://ist.inserm.fr/basisateliers/atel135/abu.pdf%5Bнедоступне+посилання+з+лютого+2019%5D
  4. http://www.pubmedcentral.nih.gov/articlerender.fcgi?tool=pmcentrez&artid=2292602
  5. http://aem.asm.org/cgi/content/abstract/70/11/6826
  6. Jörg Mampel et al. (2006). Planktonic Replication Is Essential for Biofilm Formation…. AFM 72 (4): 2885–2895.
  7. Hindré et al. (2008). Transcriptional profiling of Legionella pneumophila biofilm cells and the influence…. Microbiology 154: 30–41. Архів оригіналу за 15 жовтня 2008. Процитовано 4 жовтня 2008.
  8. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/3977311
  9. http://aem.asm.org/cgi/content/full/71/10/5805
  10. Архівована копія. Архів оригіналу за 1 грудня 2008. Процитовано 4 жовтня 2008.
  11. http://aem.asm.org/cgi/content/full/72/6/4323
  12. http://cmr.jcvi.org/tigr-scripts/CMR/GenomePage.cgi?org=ntlp03%5Bнедоступне+посилання+з+лютого+2019%5D
  13. http://cmr.jcvi.org/tigr-scripts/CMR/GenomePage.cgi?org=ntlp02%5Bнедоступне+посилання+з+лютого+2019%5D
  14. Cazalet C. et al. (2004). Evidence in the Legionella pneumophila genome for exploitation of host cell functions and high genome plasticity. Nat Genet. 36 (11): 1165–73. PMID 15467720.
  15. Легионеллез: эпидемиология. Medbio.ru. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 4 жовтня 2008.
  16. Legionella pneumophila Infection. South Australia Department of Health. Архів оригіналу за 15 серпня 2008. Процитовано 4 жовтня 2008.
  17. Легионеллез: патогенез. Medbio.ru. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 4 жовтня 2008.
  18. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 травня 2008. Процитовано 4 жовтня 2008.
  19. http://www.jcb.org/cgi/content/abstract/158/3/415
  20. http://www.med.yale.edu/micropath/Roy_Lab/NeildImmunity.pdf
  21. http://www.pubmedcentral.nih.gov/articlerender.fcgi?tool=pmcentrez&artid=2390540
  22. http://www.pubmedcentral.nih.gov/articlerender.fcgi?tool=pmcentrez&artid=2213657
  23. http://www.pubmedcentral.nih.gov/picrender.fcgi?tool=pmcentrez&artid=2293231&blobtype=pdf
  24. D. P. Eisen et al. (2007). Low mannose-binding lectin complement activation function is associated with predisposition to Legionnaires' disease. Clin Exp Immunol. 149 (1): 97–102. PMID 17425652.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.